заливае душу, всю в сльозах.
Сто твоiх конань… Твоiх народжень…
Страх як тяжко висохлим очам!
Хто еси? Живий чи мрець? Чи, може,
i живий, i мрець – i – сам-на-сам?
* * *
Цей став повiсплений, осiннiй, чорний став,
як антрацит видiнь i кремiнь крику,
вилискуе Люципера очима.
П’янке бездоння лащиться до нiг.
Криваво рветься з нього вороння
майбутнього. Летить крилатолезо
понад проваллям яру, рине впрост
на вутлу синь, високогорлi сосни
i на пропащу голову мою.
Отерплi очi збiглися водно —
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
Неприхищений,
а чуеш, чуеш протяг у душi?
* * *
Здаеться, чую: лопають каштани,
жовтозелену викидають брость
i зовсiм поруч – киiвське весняне
пахуче небо гуком налилось.
Здаеться, бачу: рвуться буйнi трави,
де вже вiдговорили всi струмки,
а Украiна, Лебединя, Слава
за сином назирае з-пiд руки.
Невже то – квiтень, i шпачиний клекiт,
ачи немудрi кпини чи чужi
обiрванi рулади? Чий же шепiт
урвавсь на воронованiм ножi?
* * *
Пливуть видiння, пагорбами критi,
а за горою – падiл i байрак.
Цвiтуть волошки в золотому житi
а над смарагдом луки сяе мак.
І таемнича мавка бiлорука
ступае – нiби вiчнiстю пливе.
Кружляе мак. А над смарагдом луки
уже нависло небо гробове.
* * *
Аби лиш подолати гнiв,
сторозтриклятий гнiв здолати,
я б поiменно мiг назвати
усiх братiв, усiх катiв.
Та погляд застуе iмла,
i ти, мов лев, у цiй оборi,
де стiльки крокiв в коридорi, —
аж свiт зайшовся дубала!
Намарне. Бога не гнiви —
хай б’е пропасниця тобою,
допоки вижде час двобою
той вершник, що без голови.
* * *
Прикрийся мiдною горою,
сховай зухвалу голубiнь.
Тiнь – трембiтае надi мною
i в кожен слiд ступае тiнь.
Прикрийся обрiю габою,
об розпач кулаки оббий —
i верне образ голубий
дружиною ачи сестрою.
Заповiдаеться за мною
грiм великоднiй, горовий.
Об розпач кулаки оббий,
прикрившись мiдною горою.
* * *
Геть спогади – сперед очей.
Із лиць – жалi, iз уст —
колючi присмерки ночей
у цей сорокопуст.
Як став – то вплав,
як брiд – то вслiд,
як мур – то хоч нурця,
пройдiмо лабiринтом бiд
до свого реченця,
де щонайвища з нагород
i найчеснiша – мста
за наш прихiд i наш iсход
пiд тягарем хреста.
* * *
Звелася длань Господня
i кетяг пiднесла
над зорi великоднi
