Палажка. А як замiж вийде, то тодi вже все можна? Добрий закон! Хто ж це такий закон настановив?
Фенька. Ну, не закон – обичай, або мода.
Палажка. То ти так i кажи, що це мода, а не закон, бо такого закону споконвiку не було i не буде: люди – не собаки! А що мода, то кожному не заборониш свою моду установляти. Як тiльки вона другим достаеться!.. Он нещасна Химка теж по-модному захотiла жити, та тепер i нудьгуе свiтом.
Фенька. Што ваша Химка! Ви думаете, она святая?
Палажка. Хто ж каже, що свята? Якби свята, то в таке б не вскочила!.. Так – доброi душi дiвчина, а от з пантелику збилася та й гине.
Фенька. Харашо гине, – другим на шию вiшаеться!
Палажка. Кому? Що це ти плещеш таке?
Фенька. Те плещу, што знаю… Ви не били позапрошлого воскресенiя на свадьбi у желiзнодорожного подмастерiя, а я била з вашою Химкою i видiла, как она нашiптувалася з Іваном, какiе йому бiсики глазами пускала, – прямо на шию вiшалася!
Палажка. От уже як забалакала з твоiм Іваном, то тобi здалося, що i на шию вiшалася.
Фенька. Хороше балакала! А за верби чего шептатися ходила? Подлая ваша Химка, вот вам i всьо! Панич ii содерже, все iй доставляе, а вона отак проти панича поступаеть! От как увижу панича да роскажу йому всьо, тодi i достанеться iй на орешки.
Палажка. Кажи, хтось тобi так i повiре! Хiба нiхто не знае твого Йвана, волоцюги всьогосвiтнього? Такий, як залле очi, то не розбирае – де гора, а де низ, i в огонь полiзе.
Фенька. Єслi приводу не будуть давать, то не пойдьоть. Чого до других девушек не приставал?., а там iх било много… все с нею водился!
Палажка. Того, що, може, кращоi за Химку не було. Молода, красива з себе – i не твойому Івановi кинеться в вiчi, – от вiн i пристав. Звiсно, якби друга, бiльше смiла, то одрубала б йому, та й годi; а Хима не така: боялася, певне, його гострим словом образити.
Фенька. Да… Такii вона з ним i викрутаси викручивала! То вона тут видае з себе тихоню, а там, еслi б ви бачили ii, – як сказ напал! Трохи на головi не ходила.
Палажка. Як була весела, то тобi вже здалося, що й на головi ходила Годi, кажу, плескати казна-що: не повiрю!
Фенька. Ви нiкогда менi не вiрите. Взяли ее под свое крилушко да i не видите, какой бiс у вашiй Химцi сидить!
Палажка. У кожноi такий бiс сидить, як у неi. Що вона нещасна, то й шкода менi ii. Якби вийшла за кого доброго замiж, то добра б з неi жiнка була… тiльки не за твого Йвана, бо твiй Іван – городське ледащо, волоцюга… От тiльки що наряджаеться, як та кукла, та видае з себе хвалька, – то тим i кидаеться вашому братовi в вiчi; а як чоловiк – то вiн слова доброго не стое. Не доведи, господи, Химцi такого чоловiка! Тодi вже зовсiм затопе свою голову.
Фенька. Годi, пожалуста, хвалить свою Химку, бо менi аж тошно.
Чутно здалеку гру на гармонiю.
Палажка. Он лiкар iде – полiче. Чуеш, як виграе? (Помовкли).
Через який час з переулка витикаеться Іван з Федором. Іван – попереду з гармонiею у руках, виступа козирем; Федiр – за Іваном, п'яний, поточуеться.
Вихiд ІІ
Федiр. Ну, i якого ми гаспида оцими глухими улицями швендяемо? Пойдьом до трахтиру!
Іван(забачивши Феньку i Палажку, почина спiвати, приграючи на гармонii).
Ой чий же се двор?
Приточив би я свой…
Хорошая девушка
Да по нраву менi.
Да по нраву прийшлась,
Полюбилася…
Бедна моя головушка
Зажурилася!
Фенька(гукаючи до Івана). Не журись: ось вона незабаром вийдеть да й утешить!
Іван. Здрастуйте, Пелагея Кондратьевна! Мое вам поштенiе! Сорок одно з утиральничком! (Розшаркуеться перед Палажкою i подае iй руку).
Федiр(поточуючись). А мое – з салхветочкой!
Палажка. Здоровi, здоровi були. А що се: люди з церков повиходили, а ви з шинку?
Іван. С какого шинку? В трахтирi билi!
Федiр. І ещо пайдьом! Потому – сьогодня день воскресний… гуляй! Правда, брат Іван?
Палажка. Такому молодому, як ти, воно не пристало б те робити, що другi безпутнi заводять.
Федiр. Почему не пристало? Ранiше почнем жить – больше увидiм.
Палажка. Швидко заслiпить…
Іван. Так ето ви меня, тьотка Пелагея Кондратьевна, безпутним взиваете?
Палажка. А то путнiй, може? Хай би вже сам волочився, та хоч отого не пiдбивав (показуе на Федора, що стоiть перед ними чуманiючи).
Іван. Чуеш, Федоре! он тьотка говорить, што я тебя пiдбиваю?
Федiр. Што тьотка в етом понiмае?… Разве она может за наше випить? Бабйо, бiльш нiчаво! Пайдьом, брат Іван! Што нам с етiм бабйом водиться?
Фенька(призро). Бабйо!.. А ти не стоiш i баб'я… Випил одну да i з ног валишся.
Федiр. Правду говориш, што одну… Одну – только не чарку, – держи карман шире! – кварту!.. Правда, Іван, кварту вкутали?… Вон наш подмастерья только чвьортку випил да и звалився, – с трахтиру домой понесли… А ми – по квартi черкнули!., да еще черкньом… Пайдьом, Іван!
Палажка. Добрим хвалишся!?
Іван. Да пiдожди, поговорим с людьми. (Сiда бiля Палажки).
Федiр. Знайшов з ким беседу вести? з бабйом!.. Не стоiть!
Фенька. А ти без Івана дороги не знайдеш? Як та тiнь за ним слiдкуеш: куди вiн – туди й ти!
Федiр. Потому… одному скушно… Пойдьом, Іван!
Іван. Пiдожди. Он тьотка називает меня безпутним. А ви, тьотка, знайдiть менi пару та тогда i скажете – путнiй я алi безпутнiй!
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
