– Одначе фiнiкiйцi не бояться супроводжувати обози купцiв, що валкою сунуть тими землями.
– У фiнiкiйцiв до мандрiв свiй, шкурний iнтерес, – пояснив Псталпс. – З фiнiкiйцями ми у змовi. Платимо iм золотом iз царськоi скарбницi. Фiнiкiйцi вивчили землi пiвнiчних народiв, склали географiчнi карти мiсцин, де побували. Карти допоможуть нам орiентуватися пiд час вiйни. Завдячуючи фiнiкiйцям, ми добре поiнформованi про пiвнiчнi землi. Отак знаемо, якi племена iх населяють.
Тему, пiдняту срiбним диваном, продовжив золотий:
– А менi один яван хвалився: «Скiфи платять за товари золотими пластинками, не рахуючи iх. Замовляють нашим майстрам коштовний посуд i найдорожчi прикраси для своiх дружин. А собi – дорогу зброю i вино».
Великi землевласники, що досi сидiли в напружених позах, пожвавiшали. Вони терли руки, мрiяли вголос:
– На наших полях працюватимуть тисячi рабiв. Нашi пагорби i узгiр’я вкриються живим руном. Левадами кочуватимуть стада жирних бикiв i табуни витривалих коней.
– Так, так. То багата хлiбом, худобою i рибою краiна, – пiдтакували правителi краiн.
Вельможi притихли, коли наперед вийшов молодий чоловiк, приемний на вид i з пропорцiйними членами. Його шанували за те, що був однiеi з Дарiем кровi. Щоправда, за вiдверту i смiливу мову його боялися.
– Розплющ, Дарiю, очi та прихили до моiх слiв вухо уваги. Я, твiй брат Артабан, маю сказати дещо важливе. Народ, на який ти зiбрався iти вiйною, великий числом i озброенням. Вiн не мае нi мiст, нi дорiг, нi мiцних кам’яних будов. Нема у нього i майна. Скiфiв iншi народи i племена порiвнюють iз кураем, що носиться степом, не вiдаючи, де i коли спинить бiг. То мiраж у пустинi, за яким можна бiгати без угаву. Чи слiд тобi, царю, йти на пiвнiчнi народи? Чи не принесе похiд розчарування? Спустошить скарбницю, а законослухняний народ вiдiрве вiд повсякденних справ.
Вид Дарiя спохмурнiв. У прикрiй задумi гладив жезлом причiпну бороду. Хлопченя, що мавпувало, повторило жест великого татка.
Артабан з легким поклоном у бiк сонцесяйного брата вiдiйшов. Його мiсце зайняв воевода Гобрiй. Не тiльки довгi ноги, шия та нiс надавали воеводi схожостi з журавлем. Голос цього чесного, смiливого мужа був по-журавлиному клекотливий.
– О, Дарiю, ти найдобрiший, найблагороднiший iз людей. До мене теж дiйшли чутки, що Скiф не доступний. Розказують, що вiн кочуе з мiсця на мiсце i здiймаеться в небо, нiби птах. Його тяжко прибрати до рук, а ще тяжче керувати ним. Його неможливо пiдчинити собi, бо неможливо встановити над ним контроль. Так, цей народ наiвний, довiрливий, гостинний. Цим скористався Кiаксар Мiдiйський. Але Скiф гордий, вiльний духом i безстрашний. Узяти верх над ним неможливо. Гадаю, захоплення його земель не принесе iмперii користi. Домовитися з хитрим i брехливим Скiфом не можливо. Закону твого вiн не визнае i данини не принесе.
Землевласники сопiли:
– Щоб худоба слухалась, треба пускати в хiд палицю. Добрий цар кожному дозволив виступити. Та це не значить, що бажанням сонцесяйному слiд суперечити.
Вельможi принишкли, охопленi страхом. Дарiй гордовито розправив плечi. Очi його горiли, мов смолоскипи. Такого Дарiя вельможi боялись. Не повертаючи голови, цар царiв докинув тверде слово Псталпсовi.
Груди воеводи миттево роздулися. Голос загуркотiв:
– Згадаймо, шановнi пани, iсторiю, з якоi почалася Велика Персiя. Слухайте мою розповiдь уважно i робiть висновки. Одного разу Кiр, син Камбiза, онук Астiага i правнук Кiаксара, зiбрав персидських вельмож i воевод. Кiр велiв, щоб почистили забур’янене поле. Наступного дня Кiр влаштував бенкет, на який запросив тих самих персон. У розпалi бенкету Кiр звернувся до гостей iз питанням: «Який день вам до снаги?» Мужi хором вiдповiли: «Другий!» Тодi Кiр дав присутнiм урок: «Такi днi у вас будуть завжди, якщо ви, перси, станете володарями Сходу. Ідiть з вiйною на сусiдiв i пiдкорiть iх. Зробiть iх своiми слугами». О, роги Кiра Великого за два десятилiття пiднеслися над десятками народiв. Великий цар довiв кордони Персii вiд Єгипту до Індii. Та не сподiвався, що знайде смерть вiд меча масагета. Масагет, пам’ятаемо, доводиться братом заклятого Скiфа.
Пiсля виголошеноi промови якийсь час стояла тиша. Але панувала вона не довго. Дарiй пiдняв жезл влади i мовив:
– Непоступливiсть, впертiсть, бунтiвливiсть вдачi важко пiддаються перевихованню. Як пошесть вади батькiв передаються дiтям. Наказую: Скiфа винищiть до ноги. Менi не потрiбнi гордi раби. Такi, над якими неможливо взяти верх, якими неможливо керувати. Волiю ворога бачити мертвим. Землю його заселять слухнянi, працьовитi народи.
Окинувши зором васалiв, що вiд страху цокотiли зубами, Дарiй iз сталевим притиском дiлився планами:
– Моя мета – створити круглу, подiбну до сонцю, iмперiю. У мою iмперiю увiйдуть усi народи i племена, що мешкають навколо Понту Евксiнського.[10 - Давня назва Чорного моря, що перекладаеться з грецькоi як Гостинне море.] Це буде iмперiя Ахеменiдiв, iмперiя арiiв, iмперiя цивiлiзованого народу.
Сила i впевненiсть царя царiв у повнiй перемозi запалили присутнiх. Вiд диванiв i високих баз котився схвальний гомiн. Пiдсилений високими колонами, вiн розростався i дзвенiв, немов буревiй, що рвався на простори. Вельможi потiли вiд радiсного збудження. Стрясали повiтря вигуками:
– Напоiмо кров’ю Скiфа його землю. Помстимося за пограбування палацу в Екбатанi.
– Перекинемо наплавнi мости з Азii в Європу.
– Понт Евксiнський стане Перським озером. Озером Великоi Персii, единоi в свiтi держави.
– Вiдрiжемо яванськi мiста. Вiд Скiфа вони отримують хлiб, м’ясо, рибу.
– Дорогою пiдкоримо фракiйськi племена.
– Вдеремося в землi Скiфа i винищимо його до ноги. Потiм рушимо степовим коридором.
– На колiна поставимо народи Середньоi Азii. Примусимо iх платити нам данину.
Величний порух царського жезла закрив Священну раду.
– Дозволяю устати, – зронив останнi слова цар царiв.
Першi особи iмперii пiдвелися. Із вигуками: «Дарiю, ти переможеш!» – подали долiлиць i, плутаючись у довгому одязi, вставали. Хлопчики, старший iз молодшим, повкидали iграшки в кишенi й наввипередки побiгли iз зали засiдань. Середульший обережно злiз iз кам’яного стiльця. Пiдстрибуючи, вправно минав збуджене панство. Ось i вiн зник за високими колонами.
Перстень Дейока
Вельможi задкували з притисненими до грудей руками. Головний архiвiст пiдповз на колiнах до трону. Припав вустами до розшитих перлами жовтих черевикiв. Гаряче iх цiлував. Дарiй великодушно дозволив служцi стати на рiвнi ноги.
– Яких благ проситимеш?
– О, царю царiв! Не благ проситиме твiй вiрний слуга. Жадае повiдати про печаль, що жалким скорпiоном живе у його серцi.
– У чому сiль твоеi печалi?
– Твiй вiрний слуга, о великий, одного разу заглибився в читання старих глиняних табличок. Натрапив на лист дружини Камбiза. Мандiна писала до свого батька, царя мiдiйського. Лист Мандiни дуже сумний.
– Що засмутило царицю?
– Цариця зi страхом писала при зникнення електрового персня, на якому викарбуваний напис «Всеперемагаючому».
– Перснiв у доньки царя, як листя на оливi.
– О великий, той перстень особливий. Вiн належав патрiарховi мiдiйських царiв Дейоковi. Вважали, що камiнь персня мае велику магiчну силу. Оберiгае спокiй царя, державi дае сили, народу – добробут, краiну вiдводить вiд смут.
– Про який камiнь мова?
– Про астерiкс, дванадцятипроменеву зiрку. Рiдкiсний камiнь.
– М-да, – мимохiть зронив Дарiй.
Перстень iз астерiксом дiйсно заслуговував на увагу.
– Астерiкс найжаркiше розгораеться, коли над сузiр’ями й зiрками головуе Сирiус. Мiй пане, вiйна проти поганцiв проходитиме у мiсяцi сiвану i тамузу.[11 - Мiсяцi червень i липень.] Тодi небесний жезл влади триматиме Сирiус. Астерiкс в цей час мае найбiльшу силу.
– Сирiус – головний серед зiрок схiдного горизонту, як пророк серед людей на землi, – задумливо мовив Дарiй.
Цар царiв ворухнувся, щоб стати на ноги. Архiвiст припав вустами до парчевого одягу.
– О великий, вiрний слуга тобi ще не все сказав.
