Святослав (укр.)
Але постільничому Василеві цього було мало. Він заздрив імператору Костянтину, бо той був порфірородним, він ненавидів його, бо вважав, що той посів його місце, він жадав години, коли зможе одібрати це місце собі, він радий був прискорити смерть Костянтина, але не знав, на чию руку йому спертись.
Зараз постільничий Василь був неспокійний. Княгиня Ольга чомусь нагадала йому невідому матір, якої він боявся, яку зрадив і прокляв. Син рабині ненавидів слов’ян, бо, як це йому здавалося, вони були винні в його долі. У саду над Пропонтидою постільничий Василь думав про помсту і вбивство.
13
В одну й ту ж ніч може трапитись багато подій, які, на перший погляд, нічого спільного між собою не мають, але які, проте, зв’язані, як листки на одному стеблі.
Паракимомен і постільничий Василь вважав, сидячи в парку над морем, що тільки він один не спить у Великому палаці і що, безперечно, тільки один думає про імператора Костянтина.
Але зовсім недалеко від нього, у цьому ж Великому палаці, у царських покоях, була людина, яка теж не могла заснути і так само думала про імператора Костянтина. Це була Феофано.
Спав її чоловік – престолонаступник Роман, що й цього вечора, як звичайно, дуже багато випив вина. А Феофано лежала, дивилась на місяць, що опускався все нижче й нижче до моря, і мріяла.
Перед нею проходило все її життя. Цього життя було небагато, бо Феофано мала тільки вісімнадцять літ. Але яке кипуче, бурхливе було воно!
Феофано заплющувала очі і бачила старий, наполовину схований у землі шинок її батька, до вух її, здавалося, долітав багатоголосий гамір постійних і несподіваних відвідувачів. Вона, здавалося, чула пісеньку, що завжди лунала під склепінням шинку:
Ми убогі люди, але ми найбагатші в світі…У нас є вино, музика і жіноча ласка!А батько її – старий, пузатий Кротир – ходив і підливав гостям вина, щоб дужче лунала пісня, щоб веселіше було людям, щоб гроші сипались до його скрині. А ще в одному кутку шинку, на помості, грає музика:
Ми убогі люди, але ми найбагатші в світі…І поперед музик – дівчина у короткій спідниці, у сорочці з куцими рукавами, готова полюбити кожного, хто подарує їй золоту або й срібну монету.
Це була вона, Феофано, що тоді називалась інакше – Анастасією, або ще простіше, як кричали п’яні, знахабнілі чоловіки, обіймаючи її стан: «Анастасо! Наша Анастасо!»
Однієї темної ночі, коли надворі лив дощ, до шинку зайшов і сів біля столу в плащі, на якому блищали дощові краплі, молодий чоловік з блідим обличчям, темними чудовими очима, гнучким станом. І сталось так, що цієї ночі молодий чоловік залишився у Феофано…
Вранці Анастасо дізналась, хто пестив її всю ніч, назвав новим ім’ям – Феофано. Вона віддавала жагу свого розбещеного тіла, пристрасть і ласку сину імператора Костянтина – Роману…
Він її полюбив. Чи любила вона його – хто знає? Але вона любила Романа як сина імператора, як божевільну свою мрію, що могла народитись тільки в хмільному диму шинку, серед падіння і розпусти, серед грошей і крові.
І мабуть, важило тут найбільше те, що Анастасо-Феофано яку б не мала душу, а була однією з найкрасивіших жінок Візантії, а може, й землі, була тією великою грішницею, якій все прощається за її чари.
Під владою цих чар у той час, коли батько – імператор Костянтин – сидів на троні й писав трактати «Про церемонії візантійського двору» і «Про управління імперією», син його Роман пив вино у брудному шинку Кротира, обіймав Феофано і був переконаний, що імперія однієї людини цілком може вміститись у шинку, а для щастя такого імператора досить однієї Феофано.
Але якщо престолонаступнику імператора Костянтина було просторо в шинку Кротира, то незабаром цей шинок став тісним для Феофано. Вона сказала про це Романові пошепки між двома поцілунками, вона стала голосніше про це говорити, коли Роман пристрасно вимагав у неї нової й нової ласки, вона на весь голос крикнула про це, коли відчула, що буде матір’ю.
Імператор Костянтин, що все своє життя присвятив визначенню церемоніалу візантійського двору, дуже розгнівався, почувши те, що не вкладалось ні в одну з вивчених ним і записаних у книгу церемоній: син його Роман заявив, що хоче одружитись з дочкою шинкаря Кротира з Лакедемонії. Це повідомлення спочатку тільки роздратувало імператора ромеїв. Та коли Роман до цього додав, що у Анастасо-Феофано незабаром буде ще й дитина, імператор схопився за голову.
Справу полагодила сама Феофано. Вона домоглась того, що Роман провів її у Великий палац, а тут зуміла знайти шлях до царських покоїв. Прекрасна лакедемонянка впала ниць перед імператором Візантії, потім встала, подивилась на нього, і він побачив її стан, який міг бути взірцем краси, її темні, із живими вогниками очі, – таких не було, мабуть, на всій землі, – її уста, на яких, здавалося, запікся сік граната, її обличчя – ніжне, як пелюстка троянди, її тонкий ніс, що свідчив про надзвичайну чутливість дівчини, перса, руки, ноги… «Прекрасна лакедемонянка!» – подумав імператор Костянтин.
І незабаром, бо вже треба було поспішати, пізнього вечора у Влахернській церкві, на околиці Константинополя, був освячений шлюб Романа і Феофано, а ще через кілька місяців, уже в Порфіровій палаті, вона народила сина Василя.
Здавалося, в цю чудову ніч, після всього, що сталось з нею, Феофано мусила спокійно відпочивати. Проте сон не йшов, вона не хотіла й не могла спати.
Дивлячись на великий червоний місяць, що крайком своїм торкався води, від чого здавалося, що далеко, на самому обрії, висять два однакові місяці, Феофано чула, як нестямно б’ється її серце, як горить тіло, розриваються груди. Все те, що вона мала, хоч насправді мала вона дуже багато, здавалося їй буденним, простим. Простою для неї була опочивальня, оздоблена мармуром, з дверима із слонової кістки, із позолоченими кадилами, з широкими ложами. У неї вже не було ніякого почуття до Романа, що близько, поруч, щось шепотів уві сні… Може, та, мабуть, і напевне, батьків шинок, пісня «Ми убогі люди…», келих вина і поцілунок незнайомого легіонера дали б їй у цю хвилину більше, ніж Великий палац, тиша його палат, царське ложе?!
Але вороття до минулого вже не було, десь далеко-далеко затихала пісня:
Ми убогі люди, але ми багатші від усіх,У нас є музика, вино й жіноча ласка.Тепер на обрії був тільки місяць, що складався з двох половинок: одна справжня, друга – відбиток у воді. Ці половинки швидко зменшувались – місяць заходив. І Феофано неодмінно хотіла раніше, ніж зайде місяць, вирішити, що їй треба робити.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Примечания
1
Тул – колчан для стріл.
2
Денниця – вранішня зоря.
3
Покон – звичай.
4
Джурджанське – Каспійське море.
5
Оскол – скеля.
6
Поприще – міра довжини, 2/3 версти.
7
Уроки й устави —податки.
8
Кузнь – різні вироби із заліза.
9
Ціж із ситою – кисіль з розчином меду.
10
Корста – труна.
11
Ол – пиво.
12
Озадок – спадщина.
13
Без ряду – без заповіту.
14
Дєтський – княжий виконавець.
15
Гривня, куни – грошові одиниці.
16
Отень – батьківський.
17
Лядина – поле, оброблена земля.
18
Гора – найстаріша частина давнього Києва.
19
Тіун и – урядовці, виконавці.
20
Гридні – княжа охорона.
21
Жеравці – блоки.
22
Овочі – садовина, зілля – городина.
23
Здателі – будівельні майстри.
24
Дворяни – слуги на княжому дворі.
25
Конець – вулиця.
26
Вуйко, уй – дядько, вихователь, пестун.
27
Корзно – мантія, накидка.
28
Гривна – золотий обруч.
29
Xоз (хзовий) – сап’янова шкіра.
30
Ларник – княжий писець і охоронник печаті.
31
Саркел – Білі Вежі, хозарське місто на Дону.
32
Скотниця —скарбниця.
33
Перетесати – поставити своє клеймо, печать.
34
Дітинець – фортеця города.
35
Верхній Волок – місце, де з Дніпра перетягали лодії до Волхова.
36
Ітиль-ріка – Волга.
37
Головники – вбивці.
38
Сли – посли.
39
Утнути —убити.
40
На поток і пограбування – конфіскація майна й віддання родини в рабство.
41
Ябетники – княжі прикажчики.
42
Платно – верхній одяг.
43
Знамено – клеймо, печать.
44
Рядовнчі – люди, що працювали по ряду (договору).
45
Закупи – ті, що брали купу (позику).
46
Примучити —приєднати.
47
Барма, бармиця – сітка з кольчуги, що спадала на плечі.
48
Пряслиця – камінний грузок для ткацького верстата.
49
Волос – бог худоби, торгівлі.
50
Медуші, бретяниці – кліті, де ховали мед, борті (вулики).
51
Усерязі – сережки.
52
Унотька – дівчинка.
53
Мечники – судові виконавці.
54
Вевериця – горностай.
55
Куни, рєзи – древні руські гроші, динарії – арабські, со ліди – грецькі.
56
Знамено – тут знак, герб.
57
Обельний холоп – повний холоп, раб.
58
Руда і кров мали в древньоруській мові однакове значення.
59
Домниці – схожі на великі глечики печі для виплавки заліза».
60
Криця —залізо.
61
Оцел – сталь, криця.
62
Корчениця – кузня.
63
Парні – дірки для сопел.
64
Захожаї – ділянки, урочища.
65
Милостниця – улюблениця.
66
Вотола – груба доморобна тканина.
67
Руське море – древня назва Чорного моря.
68
Каган – князь.
69
Посестрини – двоюрідні сестри.
70
Неті – племінники.
71
Весь, мер я, чудь – північні племена древньої Русі.
72
Танаїс – Дон.
73
Вручай – нині Овруч.
74
Паволоки – коштовні тканини.
75
Дібаджі – оксамити з Рима.
76
Узороччя – вироби із золота й срібла.
77
Колти – підвіски з дужками до жіночого головного убору.
78
Обояр – перський шовк.
79
Адамашка – тканина з Дамаска.
80
Саян – жіночий одяг.
81
Ахати й лоли – агати й рубіни.
82
Укоті – якорі.
83
Ревун, або рюєн – вересень.
84
Пропонтида – Мармурове море.
85
Гіперборей – північний вітер.
86
Понт Евксинський – Гостинне море.
87
Корсунська земля – сучасний Крим.
88
Понт Айксинський – Негостинне море.
89
Давати роту —клястись.
90
Фар – маяк, що передавав світляні гасла.
91
Суд – затока Золотий Ріг.
92
Мама – монастир Святого Мамонта.
93
Єпарх – начальник міста.
94
Місячне – утримання для купців на місяць.
95
Слябне – утримання для послів.
96
Паракимомен – перший міністр.
97
Великий папія – головний розпорядник Великого палацу.
98
Дієтарії – помічники великого папії; примикарій – їхній начальник.
99
Чини кувіклія —охорона.
100
Логофет – церемоніймейстер.
101
Адмісіоналій —адміністратор.
102
Горючий камінь —янтар.
103
Гінекей – жіноча половина палацу.
104
Кітон – покої імператорів.
105
Коловій – туніка з короткими рукавами.
106
Рифійські – Уральські гори.
107
Клімати – область імперії, Крим.
108
Василік – посол.
109
Борисфен – грецька назва Дніпра.
110
етеріоти – внутрішня охорона.
111
Безбороді – євнухи, скопці.
112
Куропалат —міністр.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Полная версия книги