Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки

1. Споглядання до будь-якої експлікації, споглядання, яке спрямоване на предмет «в цілому». Це просте схоплення і споглядання є найнижчим ступенем нижчої об’єктивувальної діяльності, найнижчим ступенем безперешкодного здійснення інтересу сприйняття.

2. Вищим ступенем задоволення інтересу є властиве, експлікаційне споглядання предмета. Вже перше схоплення і спочатку просте споглядання мають свої горизонти, які збуджуються відразу, і насамперед внутрішній горизонт (див. до цього вище § 8). Предмет від самого початку наявний як відомий; він як предмет належить до вже в певний спосіб відомого, визначеного, нехай і в нечіткій загальності, типу. Його вигляд збуджує протенційні очікування стосовно його так-буття, ще невидимого зворотного боку тощо, взагалі стосовно тих властивостей, які виявить ближче споглядання. Якщо тепер споглядання переходить до експлікації, інтерес спрямовують збуджені очікування; він і тут сконцентрований на цьому виокремленому предметі і прагне прояснити, чим він «є», які внутрішні визначення містить, прагне проникнути до його змісту, схопити його частини і моменти, проникнути і до них й витлумачити їх – все це в рамцях сталої синтетичної єдності «на підставі» єдності загального явища і загального схоплення предмета. Експлікація – це спрямування інтересу сприйняття на внутрішній горизонт предмета. У разі безперешкодного здійснення інтересу при цьому здійснюються протенційні очікування, предмет зі своїми властивостями виявляє себе як такий, яким він був антиципований, але антициповане перетворюється тепер на ориґінальну даність; відбувається ближче визначення, можливо, часткова коректура, або – у разі перешкоди – розчарування очікувань, часткова модалізація.

3. На наступному ступені сприйняття інтерес не задовольняється експлікаційним уходженням до внутрішнього горизонту предмета, а розглядає предмет сприйняття у зв’язку з тематизованими співприсутніми в зовнішньому горизонті предметами, які постають і афікують свідомість разом із ним. При цьому на противагу його внутрішнім визначенням виникають експлікати, релятивні визначення, які тлумачать, чим він є у зв’язку з іншими предметами: олівець лежить поруч із чорнильницею, він довший за ручку тощо. У цих релятивних визначеннях інтерес сприйняття не поширюється рівномірно на множину розташованих у полі сприйняття предметів, він залишається, натомість, сконцентрованим на одному з них; інші залучаються лише настільки, наскільки через їхні зв’язки з ним його можна ближче визначити. Таким чином, це виникнення зовнішніх, релятивних визначень залежить від співданості інших предметів у зовнішньому горизонті сприйняття, у теперішньому полі, і від їхніх появ і зникнень, внутрішні визначення, натомість, залишаються незалежними від цих змін у довкіллі, у множинності співафікацій.

Примечания