Одна хвилина для нісенітниць

***

Для людей, які вправлялися в доброчинності заради здобуття Божої ласки чи благовоління, у Майстра була напоготові така приповідка:

Юрма народу зібралася, аби виграти кадилак, який був призом у змаганні, влаштованому відомою компанією – виробником мила.

Їм задали питання: «Чому вам подобається мило «Божественний аромат»»?

Одна жінка чесно відповіла: «Тому, що мені дуже хочеться виграти кадилак».

***

– Я пробув у тебе чотири місяці, й ти все ще не навчив мене жодної духовної вправи чи техніки.

– Вправи? – спитав Майстер. – Скажи на милість, навіщо тобі потрібні вправи?

– Щоби досягти внутрішньої свободи.

Майстер вибухнув нестримним реготом:

– Тобі дійсно знадобиться неабияка вправність, аби віднайти свободу за допомогою пастки, що зветься вправою, – сказав він.

***

Коли один учень поскаржився на те, що Майстрова духовність потребує осучаснення, Майстер голосно розсміявся у відповідь. А затим розказав історію студента, який спитав у книжковому магазині:

«Чи немає у вас новіших книг з анатомії? Цим вже щонайменше десять років».

«Так-то воно так, – відповів продавець, – але за останні десять років у людському тілі не добавилося ніяких кісток».

– І у людській природі, – додав Майстер, – нічого не додалося за останні десять тисяч років.

***

Майстер якось запропонував таку загадку:

– Що художник і музикант мають спільного з містиком?

Всі здалися.

– Усвідомлення того, що найсолодша мова злітає не з язика, – сказав Майстер.

***

Майстер саме йшов вулицею, як із дверей одного будинку вискочив чоловік, і вони двоє зіткнулися з величезною силою.

Чоловік розходився й вибухнув лайкою. Майстер на те відповів легким поклоном, ввічливо посміхнувся і сказав: «Друже мій, я не знаю, хто з нас відповідальний за це зіткнення, але не маю наміру марнувати час на з’ясування. Якщо це я налетів на тебе – тоді прошу пробачення. Якщо ти – на мене, то не зважай на те, що сталося».

І потому, ще раз посміхнувшись і уклонившись, він пішов собі геть.

***

Одному художникові Майстер сказав: «Аби бути успішним, кожен художник має докласти чимало часу, старанно відпрацьовуючи свою майстерність.

Декотрим, коли вони малюють, буде дано позбутися свого «его». Коли таке стається, народжується шедевр».

Пізніше учень задав питання:

– Бути Майстром – що це означає?

Майстер відповів:

– Майстер – це будь-хто, кому дано позбутися «его». Тоді життя такої людини стає шедевром.

***

Майстер завжди вчив, що Істина – прямо перед нашими очима, й ми не бачимо її лише через брак перспективи.

Одного разу він узяв з собою учня на прогулянку горами. Коли вони вже були на півдорозі до вершечка гори, той чоловік обвів очима й поскаржився:

– Де ж ті захопливі краєвиди, про які ти завжди розповідаєш?

Майстер тільки посміхнувся на те:

– Ти знаходишся в самому їх осередку, у чому переконаєшся сам, коли ми досягнемо вершини.

***

– Де мені знайти достойного Майстра, коли я повернуся в свою країну?

– Ще не було жодної хвилини, коли б ти не перебував у присутності такого.

Учень був спантеличений цими словами.

– Просто придивляйся до своєї реакції на все: на птицю чи на лист дерева, на сльозу або посмішку —

і вже одне це стане твоїм Майстром.

***

Майстер в жодному разі не був поборником етикету й хороших манер, але у його поводженні з іншими завжди була присутня природна поштивість і благородство.

Його молодий учень якось вилаяв вуличного регулювальника, коли одного вечора відвозив Майстра додому. У своє виправдання учень сказав таке:

– Краще вже я буду самим собою і не стану приховувати від людей, як почуваюся. Ввічливість – ніщо інше, як надимання щік повітрям.

– У твоїх словах є сенс, – приязно відповів Майстер. – Але саме надуті повітрям шини нашої автівки пом’якшують наше просування дорожніми вибоїнам.

***

Рідко коли Майстер бував настільки красномовним, як тоді, коли попереджав проти сили слів обворожувати і напускати ману:

«Стережіться слів, – казав він. —Тієї ж мити, як ви відвернетеся,вони почнуть жити своїм власним життям;вони засліплять,загіпнотизують,затероризують, —заведуть вас на манівцівід реальності, яку представляють, —і змусять повірити у власну реальність».Світ, який ви бачите,це не Царство, яким його бачать діти,але світ, складений з уламків,розбитий на тисячі фрагментівсилою слова…Це ніби кожну океанську хвилюбачити окремішньою й відділеноювід тіла океану.Коли слова і думки стишуються —розквітає увесь Всесвіт —непідробний, цілий і єдиний —І слова стають тим,чим вони завжди мали бути:нотами – а не музикою,меню – а не стравами,дороговказом – а не кінцем подорожі».***

Одного разу, коли Майстер розповідав про гіпнотичну силу слів, хтось вигукнув з задніх рядів:

– Ти мелеш дурниці! Якщо я скажу: «Бог, Бог, Бог» – це зробить мене божественним? А якщо я скажу: «гріх, гріх, гріх» – це зробить мене негідником?

– Сядь, де сидів, вилупку! – сказав Майстер у відповідь.

Але чоловік розлютився так, що навіть втратив дар мови. А оговтавшись, вибухнув потоками лайки в бік Майстра.

На що Майстер з виглядом щирого каяття відповів:

– Прошу мене вибачити, пане, я забувся. Я щиро вибачаюсь за мою непростиму хибу.

Одразу ж той чоловік заспокоївся.

– Що ж, от вам і відповідь: знадобилося всього лише слово, щоби вивести тебе з себе, і ще одне – аби привести до тями, – сказав Майстер.

***

Якось Намісник, полишивши свою поважну резиденцію, прибув до Майстра з вимогою, аби той узявся навчати його.

– Чого саме маю тебе навчати? – запитав Майстер.

– Мудрості, – такою була відповідь.

– Ах, друже мій. Я б залюбки, якби не одна суттєва перепона.

– Яка саме?

– Мудрості не навчають.

– Тож я нічому не зможу навчитися тут?

– Мудрості можна навчитися. Але їй неможливо навчати.

***

Кілька Майстрових учнів вирушили в турпохід на високу, вкриту снігом гору. Повсюди панувала майже космічна тиша. Їм стало цікаво з’ясувати, чи є тут бодай якісь звуки нічної пори. Отож, натиснувши кнопку «ЗАПИС» на магнітофоні, вони залишили магнітофон біля входу в намет, в якому вляглися спати, а самі поснули.

Повернувшись до монастиря, вони включили магнітофон – жодного звуку на плівці. Абсолютна, Незаймана Тиша.

Раптом Майстер, котрий до того мовчки слухав запис, перервав мовчанку словами:

– Ви чуєте це?

– Що саме?

– Гармонію галактик у русі.

Учні тільки перезирнулися, зачудовані його словами.

***

Прив’язаність спотворює наше сприйняття – це була постійна тема Майстрових бесід.

Учням якось випала нагода отримати ідеальний приклад цього, коли вони почули, як Майстер запитав у однієї матері:

– Як поживає твоя дочка?

– Моя дорогенька доня? Як їй пощастило! Вона має такого чудового чоловіка! Він купив їй автівку, не відмовляє в будь-яких дорогоцінних прикрасах, яких тільки забажає, оточив прислугою. Подає їй сніданок у ліжко, і вона ніжиться в ліжку аж до обіду. Яка тільки благородна людина її чоловік!

– А ваш син?

– О, бідаха! Той одружився на справжній відьмі! Машину їй купив, осипає дорогоцінними прикрасами, найняв цілу армію служниць. А вона – до обіду валяється у ліжку! Навіть не встане, щоб приготувати чоловікові сніданок!

***

У монастирі тільки й розмов було, що про одного релігійного чоловіка, який змарнував своє життя в результаті спроби самогубства.

При тому, що ніхто в монастирі не висловлювався схвально про вчинок цього чоловіка, дехто казав, що захоплюється його вірою.

– Вірою? – спитав Майстер.

– Авжеж, він мав сміливість вчинити згідно зі своїми переконаннями, чи не так?

– Це був учинок фанатика, а не віруючого. Віра вимагає від людини куди більшої сміливості: переоцінити власні переконання й відкинути їх, якщо вони не відповідають фактам.

***

Коли Майстер ще був малим хлоп’ям і ходив до школи, в його класі був один хлопчина, який його завжди жорстоко ображав.

Тепер, постарішавши й сповнений каяття, старий знайомий прийшов до монастиря й був прийнятий з відкритими обіймами.

Якось він згадав про своє колишнє жорстоке поводження, але Майстер, здавалося, нічого з цього не міг згадати.

– Невже ти нічого з цього не пригадуєш? – спитав його гість.

На що Майстер відповів таке:

– Я точно пригадую, як я все це пробачив!

І вони обидва захихикали, мов малі діти.

***

Одна мати спитала, коли їй слід починати виховання своєї дитини.

– А скільки їй зараз? – спитав Майстер.

– Вже виповнилося п’ять!

– П’ять років? Поквапся скоріш додому! Ти вже спізнилася на п’ять років.

***

Коли Майстер почув, що пожежа винищила ліс, який ріс неподалік від монастиря, він підняв на ноги всіх своїх учнів:

– Ми маємо заново висадити ці кедри, – сказав він.

– Кедри? – голосно дивувалися учні, не вірячи своїм вухам. – Але ж їм потрібно дві тисячі років, щоби вирости!

– В такому випадку, – сказав Майстер, – не гаймо жодної хвилини. Вирушаємо одразу ж.

***

Друг сказав студентові університету:

– Навіщо ти ходиш до Майстра? Хіба він допоможе тобі заробляти на життя?

– Ні, але завдячуючи йому, я буду знати, що робити з життям, коли зароблятиму на нього, – такою була відповідь.

***

– Ваші релігійні лідери такі ж сліпі й нетямущі, як і ви, – сказав Майстер. – Все, на що вони здатні, коли зіткнуться із життєвими проблемами, це шукати відповіді на них у Книзі. Але Життя завелике, щоби вмістити його в будь-яку книгу.

Як приклад, він розказав про одного грабіжника, що перестрів свою жертву такими словами:

– Це пограбування! Віддай мені свій гаманець, а не то…

– Не то… що?

– Не збивай мене з пантелику. Я вперше вийшов «на діло».

***

– Як Майстер пояснює існування зла у світі? – спитав відвідувач.

На що один учень відповів:

– Ніяк не пояснює. Він надто зайнятий, долаючи його.

А інший додав:

– Люди постійно зайняті тим, що воюють зі світом або ж нудяться ним. Майстер зачарований тим, що він бачить як дивовижне, захопливе, незбагненне.

***

Один проповідник широко прославився своїм красномовством. Але він якось зізнався своїм друзям, що його яскраві промови й близько не мають такої дії, як прості й невигадливі фрази Майстра.

І, проживши у Майстра з тиждень, він у точності зрозумів, чому саме: «Коли він говорить, – сказав проповідник, – його мова є втіленням мовчання. Моя ж, на жаль, втілює собою думку».

***

До людського тіла Майстер ставився з почуттям, яке межувало з шанобливим преклонінням. Коли якийсь учень відгукнувся про тіло як про «глиняну посудину», Майстер захоплено процитував поета Кабіра:

«Цей глиняний сосудвмістив у себе доли й Гімалайські гори;У ньому сім морів,мільйон галактикз музикою сфер;І виток водоспадівта річок».***

Коли Майстер зустрівся із групою шкільних вчителів, то довго й жваво бесідував з ними, бо ж колись і сам був учителем у школі. Проблема з учителями, казав він, полягає ось у чому: вони увесь час забувають про те, що освіта повинна мати на меті не навчання саме по собі, але життя, як воно є.

Майстер розповів, як свого часу помітив одного хлопця, що рибалив на річці.

– Привіт! Чудовий день, аби повудить рибку! – привітався він із підлітком.

– Авжеж, – почулась відповідь.

Після невеликої мовчанки Майстер спитав:

– А чому ти сьогодні не в школі?

– Так ви ж, пане, самі сказали – чудовий день для рибалки.

А потім розповів і про запис, який принесла його мала донька у своєму шкільному щоденнику: «З навчальною програмою Міна справляється добре. Могла б справлялася на відмінно, якби щира радість від життя не стояла на перешкоді її успіхам у шкільній програмі».

***

Майстер любив показувати, що природа наскрізь просякнута блаженством. Якось, сидячи у садку, він вигукнув:

«Погляньте на ту яскраво-синю пташку,що сидить на гілці отого дерева,скаче вгору-вниз,вгору-вниз,наповнюючи світ своєю мелодією,щиро віддаючи усю себенестримній насолоді,адже не має уявленняпро завтра».***

– Закон – це прояв Божої святої волі, – благочестиво сказав проповідник, – і в силу цього мусить бути пошанований і люблений.

– Маячня, – відповів Майстер. – Закон – це необхідне зло, і в силу цього мусить бути урізаний до самих кісток. Покажіть мені того, хто любить закон, і я покажу вам безмозкого тирана.

І за нагоди розказав про свою сестру, якій набридло пхати коляску з маленькою донькою, тож вона приробила до коляски мотор. Тут у справу втрутилася поліція. Для початку там заявили, що моторизована коляска здатна розвивати швидкість у три милі за годину й тому підпадає під класифікацію «самохідний транспортний засіб». А значить, мати-власниця коляски має отримати документи на машину, номерні знаки, обладнати її фарами та гальмами – й, на довершення всього цього, сама отримати водійські права!

***

Для Майстра всі правила, навіть найсвятіші, мали чисто прикладну цінність і мали поступатися Реальності, яка тільки й була Верховним Законом.

Коли його донька-підліток, наслідуючи моду, захотіла носити сукню з відкритими плечима, її мати вирішила, що та ще замала для подібної сукні. Палкі суперечки, не вщухаючи, тривали днями.

Зрештою вони звернулися до Майстра, аби той розсудив їх, на що почули таку відповідь: «Нехай спробує поносити. Якщо ця сукня не спаде з неї – значить, вона достатньо доросла, щоб носити її».

***

Чоловік, що прийшов до Майстра по слово мудрості, був релігійним письменником. Майстер прийняв його з такими словами:

– Дехто пише, щоб заробити на життя; інші – щоби поділитися своїми здогадками чи підняти питання, які не даватимуть спокою їхнім читачам. А ще хтось пише для того, щоб зрозуміти свою власну душу. Але такі й подібні до них твори недовговічні. По-справжньому достойні назватися письменниками тільки ті, хто пише тільки тому, що інакше просто б вибухнули.

І, трохи порозмисливши, додав:

– Такі письменники втілюють в слова божественний зміст – не зважаючи на те, про що саме вони пишуть.

***

Коли його запитали, на що схоже просвітлення, Майстер сказав:

– Це ніби зайти в пустелю й несподівано відчути, що за тобою спостерігають.

– Хто саме?

– Скелі, дерева і гори.

– Моторошне відчуття.

– Навпаки – втішне. Але через те, що воно таке незвичне, страшенно хочеться якнайскоріше втекти до звичного світу людей – зануритися в їхній гамір, їхні слова, їхній сміх – все те, що насправді відрізає нас від Природи й Реальності.

***

Коли його запитали, чи не розчарований він тим, що його зусилля очевидячки дають так мало плодів, Майстер розповів історію про равлика, який почав вибиратися на вишневе дерево одного холодного вітряного дня пізньої весни.

Горобці на сусідньому дереві добряче покепкували на його рахунок. Один з них навіть підлетів і сказав равликові:

– Гей, телепню, чи ти не знаєш, що на цьому дереві немає жодної вишеньки?

Але малюк, не зупиняючись у своєму русі, відповів так:

– Зараз – ні, а коли я на нього видерусь, то будуть.

***

Один учень був схильний до тривалих приступів депресії.

– Мій лікар наполягає, щоб я приймав ліки, аби моя депресія не глибшала.

– То чого ж тоді ти їх не приймаєш? – спитав Майстер.

– Бо вони можуть зашкодити моїй печінці й вкоротити мені віку.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.