Скандал у Богемії

– Наразі ніяких. Але це – дрібна справа. Звичайний містечковий злочин, занадто незначний, аби зацікавити вас, містере Голмс, після тієї гучної міжнародної справи.

Детектив на комплімент недбало махнув рукою, але з його усмішки було помітно, що він задоволений.

– Нічого примітного?

– Та, мабуть, нічого. Злодії обшукали бібліотеку, і, слово честі, здобуток не вартував затрачених ними зусиль. Все в кімнаті було перевернуто догори дном, шухляди столів висунуті, книжкові шафи перериті, а зникли лише томик перекладів Гомера, два позолочених свічники, прес-пап’є зі слонової кістки, маленький дубовий барометр і клубок мотузки.

– Який дивовижний набір! – вигукнув я.

– О, злодії, мабуть, хапали все, що їм траплялося під руку.

Голмс гмикнув зі свого тапчана.

– Поліція графства мала б зробити з цього певні висновки, – зауважив він. – Адже абсолютно очевидно, що…

Тут я застережливо підняв палець.

– Ви приїхали сюди відпочивати, друже мій. Заради бога, не беріться за нове завдання, поки не зміцніли ваші нерви.

Голмс поглянув на полковника з комічною покорою та стенув плечима, після чого розмова повернула в спокійніше річище.

Однак доля вирішила так, аби всі мої спроби вберегти свого товариша зійшли нанівець, бо наступного ранку ця справа настільки втрутилася в наше життя, що вже стало неможливо залишатися осторонь, і наше перебування в селищі набуло несподіваних для всіх нас обертів. Ми саме снідали, коли до нас увірвався дворецький, забувши про будь-яку пристойність, і випалив, захекавшись:

– Чули новину, сер? У Каннінґема, сер?

– Знову грабунок? – скрикнув полковник, і його рука з горнятком кави застигла в повітрі.

– Вбивство!

Полковник присвиснув.

– Боже милий! – промовив він. – І кого ж убили? Мирового суддю чи його сина?

– Ні того, ні іншого, сер. Це був Вільям, кучер. Куля влучила прямо в серце.

– Хто ж у нього стріляв?

– Злодій, сер. Убив кучера на смерть і тільки його й бачили. Встиг лише дістатися до вікна комори. Тут Вільям кинувся на нього й зустрів свій кінець, рятуючи господарське майно.

– Коли це сталося?

– Учора, сер, десь близько опівночі.

– А-а, у такому випадку зазирнемо туди пізніше, – зронив полковник, незворушно повертаючись до сніданку.

– Гм, – додав він, коли дворецький пішов. – Старий Каннінґем- – найвпливовіший сквайр у наших краях і дуже поважний чоловік. Це його вб’є. Вільям служив йому багато років і був добрим працівником. Вочевидь, це ті ж негідники, котрі навідалися до Ектона.

Примітки