– Учора ввечерi я бачив якогось волоцюгу на стежцi, – згадав мiстер Голдер.
– Саме так, це був я. Я збагнув, що сер Джордж у моiх руках. Довелося проявити всю тактовнiсть, аби успiшно завершити справу й уникнути розголосу. Цей хитрий негiдник розумiв, наскiльки зв’язанi в нас руки.
Повернувшись додому, я переодягнувся й навiдав сера Джорджа. Спочатку вiн, звiсно, все заперечував, але коли я розповiв у подробицях, що сталося тiеi ночi, вiн почав погрожувати менi й навiть схопив цiпок, що висiв на стiнi. Я знав, iз ким маю справу, тому миттю притулив револьвер до його скронi. Аж тодi вiн схаменувся. Я оголосив йому, що ми згоднi викупити камiнцi по тисячi фунтiв за кожен. Тодi вiн уперше виявив ознаки смутку.
– Чорт забирай! Я вже вiддав всi три каменi за шiстсот фунтiв! – вигукнув вiн.
Пообiцявши серу Джорджу, що проти нього не порушать судове розслiдування, я дiзнався адресу скупника, поiхав туди й пiсля довгого торгу викупив у нього камiнцi по тисячi фунтiв кожен. Потiм я вирушив до вашого сина, пояснив йому, що все гаразд, i до другоi години ночi дiстався додому пiсля важкого робочого дня.
– Завдяки вам в Англii не вибухнув величезний скандал, – заявив банкiр, пiдiймаючись iз крiсла. – Сер, менi бракуе слiв, аби висловити свою вдячнiсть. Але ви переконаетеся, що я не забуду того, що ви зробили для мене. Ваше мистецтво перевершуе будь-яку фантазiю. А зараз я поспiшу до мого любого хлопчика й проситиму в нього вибачення за те, що так iз ним повiвся. Що ж стосуеться бiдолахи Мерi, то ii вчинок глибоко вразив мене. Боюся, що навiть ви з вашим багатим досвiдом не зможете знайти ii.
– Можна з упевненiстю сказати, – заперечив Голмс, – що вона зараз там, де й сер Джордж Бернвелл. Не сумнiваюся також i в тому, що, яким би не був вчинок вашоi племiнницi, ii дуже скоро покарають.
Блакитний карбункул
На третiй день Рiздва я зайшов до свого приятеля Шерлока Голмса, щоб привiтати його зi святом. Вiн лежав на канапi в червоному халатi. Праворуч вiд нього розмiстилися кiлька люльок, набитих тютюном, а лiворуч – купа зiм’ятих ранкових газет, якi вiн, мабуть, тiльки-но переглядав. Поруч iз диваном стояло крiсло, на його спинцi висiв дуже засмальцьований, жалюгiдний повстяний капелюх, продiрявлений у кiлькох мiсцях. Голмс, мабуть, дуже уважно вивчав цей головний убiр, оскiльки на сидiннi крiсла лежали пiнцет i лупа.
– Ви зайнятi, – зауважив я. – Боюся, що я вам заважаю.
– Анiтрохи, – вiдповiв детектив. – Я радий, що в мене е товариш, iз котрим можна поговорити про результати моiх дослiджень. Рiч, як бачите, доволi пересiчна. – Вiн вказав великим пальцем у бiк старого капелюха. – Але з нею пов’язанi деякi цiкавi подii, не позбавленi навiть певноi повчальностi.
Я сiв у крiсло й узявся грiти руки бiля камiна, де потрiскував вогонь. Був сильний мороз, вiкна вкрилися щiльними крижаними вiзерунками.
– Хоча цей капелюх здаеться дуже непоказним, вiн, мабуть, пов’язаний iз якоюсь кривавою iсторiею, – припустив я. – Вочевидь, вiн послужить ключем до розгадки якихось страшних таемниць, i завдяки йому вам вдасться викрити та покарати злочинця.
Шерлок Голмс усмiхнувся.
– Нi, нi, – сказав вiн, – тут не злочин, а дуже незначний, кумедний епiзод, який будь-коли може статися в такiй мiсцинi, де чотири мiльйони людей перебувають на площi в кiлька квадратних миль. У такому колосальному людському вулику завжди можливi будь-якi комбiнацii фактiв, якi, будучи надзвичайно загадковими, усе ж не таять у собi якихось злочинiв. Нам уже доводилося стикатися з такими випадками.
– Ще б пак! – вигукнув я. – З останнiх шести епiзодiв, якi я описав, три не мiстили в собi нiчого незаконного.
– Саме так. Не сумнiваюся, що й цей дрiб’язковий випадок виявиться настiльки ж безневинним. Ви знаете кур’ера Петерсона?
– Авжеж.
– Цей трофей належить йому.
– Тобто це його капелюх?
– Нi-нi, вiн його знайшов. Власник невiдомий. Спробуйте поглянути на нього не як на старий мотлох, а як на серйозне завдання… Передусiм розкажу вам, як цей капелюх потрапив сюди. Вiн з’явився першого дня Рiздва разом iз чудовою тлустою гускою, що зараз смажиться в Петерсона на кухнi. Сталося це так. На Рiздво, о четвертiй годинi ранку, Петерсон, чоловiк, як ви знаете, порядний, повертався з невеликого святкування додому вулицею Тотенгем-Корт-роуд. При свiтлi газового лiхтаря вiн зауважив, що перед ним, трохи хитаючись, iде якийсь iндивiд, високий на зрiст, i несе на плечi бiлоснiжну гуску. На розi Гудж-стрит до незнайомця причепилися хулiгани. Один iз них збив iз нього капелюх. Чоловiк, захищаючись, замахнувся палицею та ненавмисно поцiлив у вiтрину крамницi, що опинилася в нього за спиною. Скло розлетiлося на друзки. Петерсон кинувся вперед, аби захистити незнайомця, але нещасний, вражений тим, що розбив скло, як тiльки побачив, що до нього бiжить якийсь чоловiк, покинув гуску, помчав щодуху й зник у лабiринтi невеликих провулкiв, розкиданих позаду Тоттенгем-Корт-роуд. Петерсон був одягнений в унiформу, i це, мабуть, найбiльше налякало втiкача. Оскiльки при появi Петерсона хулiгани також розбiглися, кур’ер опинився на полi битви сам i виявився власником здобутку у виглядi цього пом’ятого капелюха та чудовоi рiздвяноi гуски…
– …яку Петерсон, звiсно, повернув незнайомцевi.
– Ось у цьому й полягае наша загадка, мiй друже. Хто цей незнайомець i де живе? Правда, на маленькiй картцi, прив’язанiй до лiвоi лапки гуски, було написано: «Мiсiс Генрi Бейкер», вiрно й те, що iнiцiали Г. Б. можна розiбрати на пiдкладцi цього капелюха. Але ж у мiстi живе кiлька тисяч Бейкерiв, у тому числi кiлькасот Генрi Бейкерiв, тож нелегко повернути втрачену власнiсть одному з них.
– Що ж зробив Петерсон?
– Вiн просто принiс менi i гуску, i капелюха, знаючи, що мене цiкавлять розгадки навiть незначних ребусiв. Гуску ми протримали аж до сьогоднiшнього ранку, коли стало ясно, що, незважаючи на мороз, ii все ж краще з’iсти не гаючись. Петерсон забрав гуску та почастувався як годиться, а менi залишився капелюх незнайомця, котрий втратив свою рiздвяну вечерю.
– Вiн не подав оголошення в газету?
– Нi.
– Як же ви дiзнаетеся, хто вiн?
– Винятково шляхом мiркувань.
– Над цим капелюхом?
– Певна рiч.
– Ви жартуете! Що можна отримати з цiеi староi, подертоi повстi?
– Ось моя лупа. Вiзьмiть ii та спробуйте застосувати мiй метод до цього капелюха. Вам же вiн добре знайомий. Що можете сказати про людину, котрiй належав цей капелюх?
Я взяв подертий головний убiр i понуро покрутив його в руках. Звичайнiсiнький чорний круглий капелюх. Жорсткий, заношений. Шовкова пiдкладка була колись червоною, а тепер полиняла. Фабричну марку менi виявити не вдалося, але, як i казав менi Голмс, всерединi збоку виднiлися iнiцiали Г. Б. На крисах я помiтив дiрочки для гумки, що тримала капелюх, але самоi гумки не виявилося. Загалом капелюх був подертий, брудний, вкритий плямами. Втiм, помiтнi були й спроби замазати цi плями чорнилом.
– Я нiчого особливого не бачу, – сказав я, повертаючи капелюха Шерлоку Голмсу.
– Нi, Ватсоне, ви бачите все, але не хочете мiркувати над тим, що помiчаете. Ви занадто боязкi у своiх логiчних висновках.
– Тодi, будь ласка, розкажiть, якi висновки ви робите з огляду цього капелюха.
Голмс узяв головний убiр до рук i почав пильно розглядати його проникливим поглядом, властивим лише йому.
– Звiсно, не все в ньому достатньо зрозумiле, – зауважив вiн, – але дещо можна встановити точно, а щось можна припустити з достатньо великою ймовiрнiстю. Цiлком очевидно, наприклад, що його власник – доволi розумний i що три роки тому мав купу грошей, але тепер для нього настали чорнi днi. Вiн завжди був дуже завбачливий, турбувався про завтрашнiй день, але зараз трохи опустився. Оскiльки добробут його також занепав, можна припустити, що вiн пристрастився до якоiсь згубноi звички, можливо, почав пиячити. Може, тому й дружина його розлюбила…
– Знаете що, Голмсе!
– Але все ж якоюсь мiрою вiн ще зберiг свою гiднiсть, – продовжував Голмс, не звертаючи уваги на мiй вигук. – Вiн мало рухаеться, нечасто виходить iз дому, зовсiм не займаеться спортом. Це людина середнього вiку, у нього сиве волосся, яке вiн мастить брiолiном, i вiн нещодавно пiдстригся. До того ж я твердо переконаний, що в його будинку немае газового освiтлення.
– Ви, звiсно, жартуете, Голмсе?
– Анiтрохи. Невже навiть тепер, коли я вам усе розповiв, ви не зрозумiли, як я дiзнався про все це!
– Вважайте мене iдiотом, але мушу зiзнатися, що я не в змозi встежити за ходом ваших думок. Наприклад, звiдки ви взяли, що вiн дуже розумний?
Замiсть вiдповiдi Голмс насунув капелюх собi на голову. Той затулив його чоло й вперся в перенiсся.
– Бачите, який розмiр! – сказав вiн. – Не може ж бути такий великий череп зовсiм порожнiм.
– Ну, а чому ви гадаете, що вiн збiднiв?
– Цьому капелюховi три роки. Пласкi криси, загнутi по краях, були тодi дуже модними. Капелюх найвищого гатунку. Погляньте на цю шовкову стрiчку, на чудову пiдкладку. Якщо три роки тому цей чоловiк був у змозi придбати такий дорогий капелюх i з того часу бiльше не купував жодного, то немае сумнiвiв, що справи в нього похитнулися.
– Ну, згода, у цьому, мабуть, ви маете рацiю. Але звiдки ви могли дiзнатися, що вiн завбачливий, а зараз переживае душевний занепад?
– Передбачливiсть – ось вона, – сказав вiн, показуючи на дiрочку вiд гумки. – Гумки нiколи не продають разом iз капелюхами, iх потрiбно купувати окремо. Якщо цей чоловiк придбав гумку й звелiв прикрiпити ii до капелюха, отже, вiн турбувався, щоб уберегти свiй капелюх вiд вiтру. Але гумка вiдiрвалася, i вiн не надумав прилаштовувати нову, а це означае, що ранiше вiн стежив за своею зовнiшнiстю, а тепер опустився i, так би мовити, махнув на себе рукою. Однак, з iншого боку, вiн усе ж намагався приховати плями на капелюсi, замазати iх чорнилом, отже, ще не повнiстю втратив почуття власноi гiдностi.
