Мое життя та праця
Генрi Форд
Істини
Генрi Форд – людина, яка зробила себе сама. «Мое життя та праця» – його мемуари, багатi порадами, як стати успiшним i одночасно корисним суспiльству. Секрет простий: працюй старанно. І йди за своею мрiею. І завжди пам’ятай: якiсть i доступнiсть – два показники, що примножують прибуток i розширюють бiзнес. І – все в iм’я досягнення максимальноi ефективностi та мiнiмальноi бюрократii… Стiльки рокiв пройшло, а дану книгу i сьогоднi можна смiливо застосовувати як керiвництво до дii, настiльки актуальним е все сказане в нiй.
Форд Генрi
Мое життя та праця
Анотацiя
Генрi Форд – людина, яка зробила себе сама. «Мое життя та праця» – його мемуари, багатi порадами, як стати успiшним i одночасно корисним суспiльству. Секрет простий: працюй старанно. І йди за своею мрiею. І завжди пам’ятай: якiсть i доступнiсть – два показники, що примножують прибуток i розширюють бiзнес. І – все в iм’я досягнення максимальноi ефективностi та мiнiмальноi бюрократii… Стiльки рокiв пройшло, а дану книгу i сьогоднi можна смiливо застосовувати як керiвництво до дii, настiльки актуальним е все сказане в нiй.
Вступ
Що таке iдея?
Наша краiна тiльки-но почала розвиватися. Що б не казали про нашi вражаючi успiхи, ми ледь-ледь зборонували горiшнiй шар грунту. Незважаючи на це, нашi успiхи були все ж дивовижними. Але якщо порiвняти зроблене з тим, що ще залишилося зробити, то всi нашi успiхи обертаються в нiщо. Варто лише згадати, що для оранки землi витрачаеться бiльше зусиль, нiж у всiх промислових пiдприемствах краiни разом узятих. Вiдтак одразу приходить розумiння можливостей, що постають перед нами. І саме тепер, коли стiльки держав переживають процес бродiння, тепер, за повсюдного неспокою, настав, вочевидь, момент, коли доречно нагадати дещо з царини майбутнiх завдань у свiтлi вже реалiзованих рiшень.
Коли хтось починае розмову про посилення могутностi машини та промисловостi, перед нашими очима легко виникае образ холодного металевого свiту, в якому грандiознi заводи, що складаються iз залiзних машин i машин-людей, витiснили дерева, луки, птахiв та квiти. Такоi думки я не подiляю. Бiльше того, вважаю, що, якщо ми не навчимося краще використовувати машини, у нас забракне часу для того, щоб насолоджуватися цими деревами та птахами, квiтами та луками.
Менi здаеться, що ми занадто багато зробили для того, щоб залякати радiсть життя думкою про протилежнiсть понять «iснування» та «добування коштiв для iснування». Ми марнуемо стiльки часу й енергii, що нам мало що залишаеться на життевi втiхи. Сила i машина, грошi та майно кориснi лише тодi, коли вони сприяють життевiй волi. Вони – лише засiб досягнення певноi мети.
Я, наприклад, дивлюся на автомобiлi, що мають мое iм’я, не лише як на транспорт. Якби вони були лише ним, я б зробив щось iнше. Для мене вони – наочний доказ певноi дiловоi теорii, яка, сподiваюся, е чимось бiльшим, нiж дiлова теорiя, а саме: е теорiею, мета якоi – перетворити свiт на джерело радощiв. Факт надзвичайного успiху «Форд Мотор Компанi» важливий у тому сенсi, що вiн беззаперечно свiдчить, наскiльки слушною дотепер була моя теорiя. Лише з цiею передумовою я можу оцiнювати наявнi методи виробництва, фiнанси та суспiльство з точки зору людини, не поневоленоi ними.
Якби я переслiдував винятково жагу наживи, менi б не було потреби прагнути до змiни усталених методiв. Якби я думав лише про зиск, теперiшня система виявилася б для мене просто чудовою. Вона у надлишку забезпечуе мене грiшми. Але я пам’ятаю про обов’язок служiння. Теперiшня система не дае вищого ступеня продуктивностi, бо сприяе марнуванню в усiх його проявах – у безлiчi людей вона вiдбирае результат iхньоi працi. Вона позбавлена плану. Все залежить вiд ступеня планомiрностi та доцiльностi.
Нiчого не маю проти загальноi тенденцii висмiювання нових iдей. Краще ставитися скептично до всiх нових iдей i вимагати доказiв iхньоi правильностi, нiж ганятися за будь-якою новоi iдеею у станi безперервного кругообiгу думок. Скептицизм, що збiгаеться з обережнiстю, – компас цивiлiзацii. Немае такоi iдеi, яка була б хорошою винятково тому, що вона стара, або поганою тому, що вона нова. Але якщо стара iдея себе виправдала, то це вагоме свiдчення на ii користь. Самi по собi iдеi цiннi, але будь-яка iдея, зрештою, лише iдея. Завдання в тому, щоб реалiзувати ii на практицi.
Насамперед я хочу довести, що ми застосовуемо iдеi, якi можуть бути впровадженi скрiзь, що вони стосуються не лише автомобiлiв або тракторiв, а входять наче до складу якогось загального кодексу. Не маю сумнiвiв, що цей кодекс цiлком природний, i менi хотiлося б довести це з такою непохитнiстю, яка призвела б у пiдсумку до визнання наших iдей не новими, а природними.
Цiлком природно працювати в переконаннi, що щастя та добробут здобуваються лише чесною працею. Людськi нещастя значною мiрою е наслiдком спроби звернути з цього природного шляху. Не маю намiру пропонувати нiчого, що виходило б за межi безумовного визнання цього природного принципу. Виходжу з припущення, що ми маемо працювати. Досягнутi нами досi успiхи виказують, по сутi, результат якогось логiчного досягнення: якщо вже нам доводиться працювати, то краще працювати розумно та завбачливо; чим краще будемо працювати, тим краще будемо почуватися. Ось що пiдказуе нам, як менi здаеться, елементарний здоровий людський глузд.
Одне з перших правил обережностi вчить нас бути насторожi та не змiшувати реакцiйнi дii з розумними заходами. Ми тiльки-но пережили строкатий перiод невизначеностi й були заваленi програмами та планами iдеалiстичного прогресу. Але далi цього ми не пiшли. Все вкупi схоже на балаган, а не на продуктивний рух. Довелося почути масу чудових пропозицiй, але, прийшовши додому, ми збагнули, що полум’я у вогнищi згасло. Реакцiонери зазвичай використовують пригнiченiсть, що настае вслiд за такими перiодами, i починають згадувати «старi добрi часи», здебiльшого заповненi найлютiшими зловживаннями. Нi далекогляднiсть, нi фантазiiя не притаманнi ним, але ситуацiйно такi реакцiонери здаються «практичними людьми». Їхне повернення до влади нерiдко вiтають як повернення до здорового глузду.
Основнi галузi – землеробство, промисловiсть i транспорт. Без них неможливе суспiльне життя. Вони змiцнюють свiт. Обробка землi, виготовлення та розподiл продуктiв споживання настiльки ж примiтивнi, як i людськi потреби, i все ж актуальнiшi, нiж будь-що iнше. У них – квiнтесенцiя фiзичного життя. Якщо загинуть вони – зупиниться й суспiльне життя.
Роботи – по горло. Бiзнес – це не що iнше, як праця. Спекуляцiя з готовими виробами не мае нiчого спiльного з бiзнесом – вона означае не бiльше i не менше, як най-пристойнiший, але рiзновид злодiйства, яке неможливо викорiнити через законодавство. Загалом через законодавство мало чого можна домогтися: воно нiколи не бувае конструктивним. Бо не здатне вийти за межi полiцiйноi влади. І тому чекати вiд наших урядових iнстанцiй у Вашингтонi чи в головних мiстах штатiв того, що вони зробити неспроможнi, означае даремно гаяти час. Доти, доки ми чекаемо вiд законодавства, що воно вилiкуе бiднiсть i знищить привiлеi, ми приреченi споглядати, як i бiднiсть зростае, i привiлеi примножуються. Ми занадто довго покладалися на Вашингтон, i в нас занадто багато з’явилося законодавцiв. І хоча iм усе ж не настiльки комфортно у нас, як в iнших краiнах, саме вони приписують законам силу, iм не властиву.
Якщо переконати краiну, наприклад, нашу, що Вашингтон – небо, де на тронах сидять Усемогутнiсть i Всезнання, то краiна починае впадати в залежнiсть, що не обiцяе нiчого хорошого в майбутньому. Допомога прийде не з Вашингтону, а вiд нас самих. Бiльше того, ми самi, можливо, здатнi допомогти Вашингтону як якомусь центру, де зосереджуються плоди нашоi працi для iхнього подальшого розподiлу в iм’я загального добра. Це ми можемо допомогти уряду, а не уряд нам.
Девiз «менше адмiнiстративного духу в дiловому життi i бiльше дiлового духу в адмiнiстрацii» дуже гарний не лише тому, що вiн корисний i в бiзнесi, i в управлiннi державою, але й тому, що вiн корисний народу. Сполученi Штати були створенi не внаслiдок дiлових мiркувань. Оголошення незалежностi – не комерцiйний документ, а Конституцiя Сполучених Штатiв – не каталог товарiв. Сполученi Штати – краiна, уряд i господарське життя – винятково засоби для надання цiнностi життя народу. Уряд – лише слуга американцiв, i завжди мае таким залишатися. Як тiльки народ стае додатком до уряду, вступае в силу закон вiдплати, бо таке спiввiдношення неприродне й аморальне. Без дiлового життя i без уряду обiйтися неможна. Те й iнше, вiдiграючи свою роль, так само необхiднi, як вода i хлiб. Але, починаючи панувати, урядовцi дiють урозрiз iз своiм призначенням. Турбуватися про добробут краiни – обов’язок кожного з нас. Лише за цiеi умови справу буде поставлено правильно та надiйно. Обiцянки уряду нiчого не вартi, якщо вiн не здатен iх реалiзовувати. Правда, уряди можуть жонглювати валютою, як вони це робили в Європi (та як досi роблять це i робитимуть у всьому свiтi фiнансисти до тих пiр, поки чистий зиск потрапляе в iхню кишеню); при цьому бовкають багато урочистих дурниць. А тим часом робота i тiльки робота спроможна виробляти цiнностi. У глибинi душi це знае кожен.
Дуже неймовiрно, щоб такий iнтелiгентний народ, як наш, здатен притлумити основнi процеси господарського життя. Бiльшiсть людей iнстинктивно вiдчувае, навiть не усвiдомлюючи цього, що грошi – не багатство. Вульгарнi теорii, якi обiцяють усе що завгодно кожному i нiчого не вимагають натомiсть, iнстинкт пересiчноi людини вiдразу ж вiдкидае, навiть коли сама людина не здатна того логiчно осмислити. Людина знае, що то брехня, i цього досить. Теперiшнiй порядок, незважаючи на його незграбнiсть, частi хиби та безлiч недолiкiв, мае ту перевагу, порiвняно з будь-яким iншим, що вiн функцiонуе. Без сумнiву, i теперiшнiй порядок поступово перейде в iнший, й iнший порядок також буде функцiонувати, але не стiльки сам по собi, як у залежностi вiд укладеного в нього людьми сенсу. Чи правильна наша система? Звiсно, неправильна, в тисячi випадкiв. Неоковирна? Авжеж! З точки зору права та розуму вона давно мала б завалитися, але вона тримаеться.
Господарський принцип – це праця. Праця – це людська стихiя, яка повертае собi на користь плодоноснi пори року. Людська праця створила iз сезону жнив те, чим вiн став нинi. Економiчний принцип свiдчить: кожен iз нас працюе над матерiалом, який створений не нами й якого ми не можемо створити, над матерiалом, який дала нам природа.
Моральний принцип – це право людини на свою працю. Воно мае рiзнi форми вираження. Людина, яка заробила свiй хлiб, заробила i право на нього. Якщо iнша людина краде у неi цей хлiб, то краде бiльше, нiж хлiб, – краде священне людське право.
Якщо ми не в змозi виробляти, то не в змозi й володiти. Капiталiсти, що стали такими завдяки гендлярству грiшми, – тимчасове та неминуче зло. Вони можуть навiть виявитися не злом, якщо iхнi грошi знову вливаються у виробництво. Але якщо iхнi грошi спрямовуються на те, щоб ускладнювати розподiл, споруджувати бар’ери мiж споживачем i виробником, тодi вони справжнi шкiдники, чие iснування припиниться, як тiльки грошi виявляться краще пристосованими до трудових взаемин. А це станеться тодi, коли всi усвiдомлять, що лише праця, власне робота, виводить на слушну дорогу до здоров’я, заможностi та щастя.
Немае пiдстав для того, щоб людина, яка бажае працювати, виявилася не в змозi працювати й отримувати повною мiрою плату за свою працю. Так само немае пiдстав для того, щоб людина, яка може працювати, але не хоче, не отримувала б також повною мiрою плату за це. За будь-яких обставин iй треба дати можливiсть отримати вiд суспiльства те, що вона сама дала суспiльству. Якщо вона нiчого не дала суспiльству, то й нiчого не може вимагати вiд суспiльства. Нехай iй нададуть можливiсть померти з голоду. Стверджуючи, що кожен повинен мати бiльше, нiж вiн, власне, заслужив (винятково тому, що дехто отримуе бiльше, нiж йому належить по праву), ми далеко не пiдемо.
Не може бути твердження безглуздiшого та шкiдливiшого для людства, нiж те, що всi люди рiвнi. У природi немае двох цiлком iдентичних речей. Ми будуемо своi машини не iнакше, як iз замiнними частинами. Усi цi запчастини схожi одна на одну так, як тiльки можуть бути схожими при застосуваннi хiмiчного аналiзу, точних приладiв i спецiалiзованого виробництва. Отже, немае жодноi потреби у випробуваннях. Коли порiвнюеш два «форди», такi схожi зовнi один на одного, що нiхто не зможе iх розрiзнити, iз запчастинами настiльки подiбними, що iх можна встановити одну замiсть iншоi, мимоволi визнаеш iх i справдi однаковими. Але це аж нiяк не так. Вони рiзнi у роботi. У нас е люди, якi випробували сотнi, тисячi «фордiв», i вони стверджують, що немае навiть двох цiлком однакових машин. Якщо проiхати новою машиною годину i цю машину потiм поставити в шеренгу iнших машин, якi також випробовували впродовж години за однакових умов, водii хоча i не в змозi будуть розрiзнити iх за зовнiшнiм виглядом, але ж розрiзнять iх у iздi.
Досi я розповiдав про рiзнi предмети загалом, тепер перейдемо до конкретних прикладiв.
Кожного варто було б розглядати так, аби масштаб його життя перебував у вiдповiдному спiввiдношеннi з користю, яку вiн надае суспiльству. Дуже своечасно сказати кiлька слiв на цю тему, бо ми тiльки-но пережили перiод, коли щодо бiльшостi людей питання про вагу iхньоi користi стояло на останньому мiсцi. Ми перебували на шляху до досягнення такого становища, коли б нiхто вже про цю користь i питав. Чеки надходили автоматично. Колись клiент надавав честь продавцевi своiми замовленнями. В подальшому стосунки змiнилися i продавець став надавати честь клiенту, виконуючи його замовлення. У дiловому життi – це зло. Будь-яка монополiя й усiляка гонитва за прибутком – зло. Для пiдприемства неодмiнно шкiдливо, якщо необхiднiсть напружуватися е зайвою. Не бувае пiдприемство здоровим, якщо воно не змушене шукати свого споживача самотужки. Все дуже легко дiставалося в дiловому життi. Похитнувся принцип певноi реальноi вiдповiдностi мiж цiннiстю й ii еквiвалентом. Вiдпала необхiднiсть пiклуватися про задоволення клiентури. У певних колах узяла гору навiть мода посилати публiку пiд три чорти. Дехто визначав цей стан як «розквiт дiлового життя». Але це в жодному разi не означало розквiту. Це була просто примарна гонитва за грiшми, що не мала нiчого спiльного з дiловим життям.
Якщо постiйно не мати перед очима мети, дуже легко перевантажити себе грiшми i потiм, у безперервних зусиллях заробити ще бiльше, зовсiм забути про необхiднiсть забезпечувати публiку тим, чого вона насправдi хоче. Робити бiзнес на основi чистоi наживи – справа вкрай ризикована. Це тип азартноi гри, що протiкае нерiвномiрно i рiдко затримуеться довше, нiж на кiлька рокiв. Завдання пiдприемства – виробляти для споживання, а не для збагачення або спекуляцii. А умова такого виробництва – щоб його продукти були доброякiснi та дешевi, щоб цi вироби служили на користь народу, а не лише одного виробника. Якщо питання про грошi розглядаються не в тому ракурсi, то i продукцiя фальсифiкуеться на догоду виробниковi.
Добробут виробника, врештi-решт, залежить також i вiд користi, яку вiн приносить народу. Правда, якийсь час вiн може вести своi справи успiшно, обслуговуючи самого себе, але це не надовго. Варто народу второпати, що виробник йому не служить, i той приречений. Пiд час вiйськового пiдйому виробники дбали, головним чином, про те, щоб обслуговувати самих себе. Але як тiльки народ побачив це – багатьом настав край. Цi люди стверджували, що вони потрапили в смугу «депресii», насправдi ж це не так. Вони просто намагалися, озброiвшись невiглаством, вступити у протистояння зi здоровим глуздом. А така полiтика нiколи не е успiшною. Жадоба грошей – найпевнiший спосiб iх не отримати. Але якщо служиш заради самого служiння, заради задоволення, яке народжуеться вiд усвiдомленням вартостi справи, то грошi самi собою з’являються у надлишку.
Вони, цiлком природно, надходять у результатi корисноi дiяльностi. Мати грошi абсолютно необхiдно. Але не можна забувати при цьому, що мета грошей – не неробство, а примноження цiнностей для корисного служiння. Для мене особисто немае нiчого огиднiшого за розгульне життя. Нiхто з нас не мае на нього права. У цивiлiзацii немае мiсця для дармоiдiв. Усiлякi проекти знищення грошей призводять лише до ускладнення питання, бо не можна обiйтися без обмiнних знакiв. Певна рiч, залишаеться пiд великим сумнiвом, чи дае наша теперiшня грошова система мiцну основу для обмiну. Це питання, якого я торкнуся детальнiше в одному з наступних роздiлiв. Мое головне заперечення проти теперiшньоi грошовоi системи полягае в тому, що вона часто трактуеться як самоцiль. А за цiеi умови вона багато в чому гальмуе виробництво, замiсть того, щоб сприяти його розвитку.
Моя мета – простота. Загалом, люди мають так мало, i задоволення основних життевих потреб (не кажучи вже про розкiш, на яку кожен, на мою думку, мае певне право) обходиться настiльки дорого, що майже все, вироблене нами, набагато складнiше, нiж треба. Наш одяг, житло, iнтер’ер – все могло б бути набагато простiшим i водночас гарнiшим. Це вiдбуваеться тому, що всi предмети в минулому виготовлялися певним чином, i теперiшнi виробники крокують вже второваним шляхом дорогою.
Не хочу цим сказати, що маемо впасти в iншу крайнiсть. У цьому аж нiяк немае жодноi потреби. Наш одяг не мае складатися з лантуха з дiрою для просовування голови. Правда, в цьому випадку його легко було б виготовляти, але вiн був би вкрай непрактичним. Ковдра – також не шедевр кравецькоi мистецтва, але нiхто з нас не напрацював би багато, якби ми розгулювали, на кшталт iндiанцiв, у ковдрах. Справжня простота пов’язана з розумiнням практичного та доцiльного. Недолiк усiх радикальних реформ у тому, що вони хочуть змiнити людину та пристосувати ii до певних предметiв. Вважаю, що спроби запровадити для жiнок «одяг реформ» неодмiнно походять вiд потворних осiб, якi бажають, щоб iншi жiнки також були потворними. Інакше кажучи, все вiдбуваеться навпаки. Треба взяти що-небудь, що довело свою придатнiсть, й видалити з нього все зайве. Це, передусiм, стосуеться взуття, одягу, будинкiв, машин, залiзниць, пароплавiв, лiтальних апаратiв. Видаляючи зайвi частини та спрощуючи необхiднi, ми водночас скорочуемо i зайвi витрати на виробництво. Логiка проста. Але, як це не дивно, процес найчастiше починаеться зi здешевлення виробництва, а не зi спрощення продукту. Ми ж маемо виходити з якостi самого виробника. Важливо насамперед дослiдити, чи насправдi вiн такий хороший, як мае бути, чи максимально реалiзовуе свое призначення? Чи застосовуваний ним матерiал е найкращим iз можливих чи лише найдорожчим? І нарештi, чи прагне вiн до спрощення конструкцii та зменшення ваги? І таке iнше.
Зайва вага, до речi, така ж безглузда в будь-якому предметi, як i значок на капелюсi вiзника, мабуть, навiть безглуздiша. Бо значок може, врештi-решт, служити для впiзнання, тодi як зайва вага означае лише зайву витрату сили. Для мене загадка, на чому грунтуеться поеднання ваги та сили. Це виправдано в молотi для забивання паль, але навiщо застосовувати зайву вагу, коли цим нiчого не досягаеться? Нащо обтяжувати додатковою вагою машину, призначену для транспортування? Чому б не перенести ту вагу на вантаж, який вона перевозить? Гладкi люди не в змозi бiгати так швидко, як худорлявi. Чому ж ми надаемо бiльшiй частинi наших транспортних засобiв таку огряднiсть, немов мертва вага й об’ем додають швидкостi?!
У справi позбавлення зайвоi ваги ми маемо просуватися вперед. Наприклад, за рахунок деревини. Дерево – чудовий матерiал для певних запчастин, хоча й дуже неекономний. Той, що використовуеться у «фордах», мiстить близько 30 фунтiв води. Безумовно, тут необхiднi полiпшення. Треба винайти засiб, за допомогою якого буде досягнута однакова потужнiсть i еластичнiсть без зайвоi ваги. Точно так само i в тисячах iнших предметiв.
Хлiбороб занадто обтяжуе свою щоденну працю. Менi здаеться, що пересiчний фермер витрачае на насправдi корисну роботу не бiльше п’яти вiдсоткiв своеi енергii. Якби влаштувати завод за взiрцем типовоi ферми, його довелося б запрудити робiтниками. Чимало фабрик у Європi органiзованi так само недосконало, як пересiчне селянське господарство. Механiчну енергiю й електрику майже не застосовують. Не лише все робиться руками, але в бiльшостi випадкiв навiть не звертаеться уваги на оптимiзацiю органiзацii. Впродовж робочого дня фермер разiв дванадцять, iмовiрно, пiдiймаеться хиткою драбиною та спускаеться вниз. Вiн буде роками надриватися, тягаючи воду, замiсть того щоб прокласти метр-другий водогiнноi труби. Якщо виникае потреба в додатковiй роботi, то перша думка – додатково найняти робiтникiв. Фермер вважае зайвою розкiшшю витрачати грошi на полiпшення. Тому продукти сiльського господарства навiть за найнижчих цiн усе ж занадто дорогi, а зиск фермера навiть за найсприятливiших умов – просто нiкчемний.
У невиправданiй витратi часу та сил ховаеться причина високих цiн i малого заробiтку.
На моiй власнiй фермi в Дiрборнi все робиться за допомогою машин. Але хоча на багатьох дiлянках сили задарма не марнуються, все ж ми ще далекi вiд реально економiчно розвинутого господарства. Дотепер ми ще не мали можливостi присвятити цьому питанню безперервну, впродовж п’яти-десяти рокiв, увагу, щоб установити, що ще вимагае вдосконалення. Залишаеться зробити бiльше, нiж зроблено. І все ж ми постiйно отримували, незалежно вiд ринкових цiн, чудовий зиск. На нашiй фермi працюють не фермери, а промисловцi. Як тiльки хлiбороб навчиться оцiнювати себе як промисловця, з усiею властивою цьому останньому огидою до марнотратства щодо матерiалу та робочоi сили, цiни на продукти сiльського господарства впадуть настiльки, i настiльки збiльшаться прибутки, що кожному вистачить на прожиток, i сiльське господарство набуде репутацii найменш ризикованоi та найбiльш вигiдноi галузi.
У недостатньому знайомствi з процесами та справжньою суттю професii, а також i найкращими формами ii органiзацii криеться причина малоi прибутковостi сiльського господарства. Але й усе, що буде органiзоване на зразок сiльського господарства, приречене на неприбутковiсть. Фермер сподiваеться на щастя i на своiх пращурiв. Вiн не мае поняття про економiю виробництва та про збут. Виробник, який нiчого не тямить в економii виробництва i збутi, протримався б недовго. Те, що фермер тримаеться, лише доводить, наскiльки дивовижно прибуткове сiльське господарство саме по собi. Але найгiрше те, що всюди iснуе тенденцiя ускладнювати навiть найпростiшi речi…
Ось, наприклад, так званi покращення. Коли заходить мова про них, зазвичай передбачаеться видозмiна продукцii. «Покращений» вирiб – той, який змiнили. Мое розумiння поняття «полiпшення» зовсiм iнше. Вважаю взагалi неправильним починати виробництво, поки не буде вдосконалений сам продукт. Це, звiсно, не означае, що нiколи не слiд вносити змiни у вирiб. Я лише вважаю, що бiльш по-господарському лише тодi братися за досвiд виробництва, коли набута повна впевненiсть у доброякiсностi та придатностi розрахункiв i матерiалу. Якщо такоi впевненостi при скрупульозному розглядi немае, краще спокiйно продовжувати пошуки, поки ця впевненiсть не з’явиться. Виробництво мае виходити iз самого продукту. Фабрика, органiзацiя, збут i фiнансовi мiркування самi пристосовуються до продукцii. Цим шляхом загострюеться рiзець пiдприемства, i врештi-решт виявиться, що час виграний. Форсування продукцii без попередньоi впевненостi в самому виробi було прихованою причиною дуже багатьох катастроф. Скiльки людей, либонь, упевненi, що найважливiшими е облаштування фабрики, збут, фiнансовi засоби, дiлове керiвництво. А найважливiше – сам продукт, i будь-яке форсування продукцii до того, як вирiб удосконалений, означае даремну трату сил. Минуло дванадцять рокiв, перш нiж я закiнчив «Модель Т», що задовольняе мене в усьому, ту саму, яка тепер користуеться популярнiстю як «фордiвська машина». Ми навiть не робили спочатку спроб розпочати виробництво, поки не отримали справжнiй продукт. І з того часу його iстотно не змiнювали.
Ми невпинно продукуемо дослiди для застосування нових iдей. Проiжджаючи поблизу Дiрборну, можна побачити всiлякi моделi «фордiв». Це експериментальнi машини, а не новi моделi. Я не iгнорую жодноi хорошоi iдеi, але ухиляюся вiд того, щоб вирiшувати негайно, чи добре це насправдi. Якщо iдея виявляеться дiйсно хорошою, або хоча б вiдкривае новi можливостi, то я за те, щоб повноцiнно ii випробувати. Але вiд цих випробувань до змiн – дуже далеко. Тодi як бiльшiсть виробникiв частiше зважуються на змiну в продуктах, нiж у методах iхнього виробництва, ми користуемося саме зворотним прийомом.
У методах нашого виробництва ми впровадили ряд значних новацiй. У нас нiколи не бувае застою. Менi здаеться, що з того часу, як ми збудували наш перший автомобiль за теперiшньою моделлю, жоден iз колишнiх пристроiв не залишався без змiн. Ось причина дешевизни нашого виробництва. Тi невеликi змiни, якi впровадженi в наших машинах, мають на метi пiдвищити зручнiсть пiд час iзди або посилити потужнiсть. Матерiали, що використовуються у виробництвi, змiнюються, певна рiч, також, – унаслiдок вивчення i порiвняння iхньоi якостi.
Так само ми хочемо убезпечити себе вiд затримок у виробництвi або вiд необхiдностi пiдвищувати цiни у зв’язку з можливим браком якихось окремих матерiалiв. У цих випадках ми майже для всiх запчастин маемо замiнний матерiал. Наприклад, iз усiх сортiв сталi на наших пiдприемствах найпопулярнiшою е ванадiева: найбiльша мiцнiсть поеднуеться в нiй iз мiнiмальною вагою. Але ми були б усього-на-всього кепськими комерсантами, якби поставили все наше майбутне в залежнiсть вiд можливостi отримувати ванадiеву сталь. Тому ми знайшли метал, що ii замiнюе. Всi сорти нашоi сталi цiлком своерiднi, але для кожного окремого сорту у нас е принаймнi одна замiна, а то i кiлька, причому всi випробуванi, й усi виявилися придатними. Те ж саме можна сказати про всi рiзновиди наших матерiалiв, а також про всi окремi запчастини. Спочатку ми самi виготовляли лише певнi запчастини, а двигунiв не виготовляли зовсiм. Тепер ми самi виготовляемо двигуни, а також майже всi запчастини, бо це обходиться дешевше. Ми робимо це також i для того, щоб на нас не впливали ринковi кризи i щоб закордоннi виробники не могли паралiзувати нас своею нездатнiстю постачати необхiдне. За час вiйни цiни на скло пiднялися на запаморочливу висоту. Ми були нагорi в перелiку споживачiв. Тепер узялися до спорудження власноi фабрики скла. Якби ми всю нашу енергiю витратили на змiну продукцii, то недалеко зайшли б. Але оскiльки ми нiяких змiн у нiй не впроваджували, то мали можливiсть зосередити всi сили на вдосконаленнi методiв виготовлення.
Найважливiша частина в зубилi – вiстря. На цю думку наше пiдприемство спираеться передусiм. У зубилi багато залежить вiд тонкостi вироблення, якостi сталi та добротностi кування. Але якщо в ньому немае вiстря, то це не зубило, а лише шматок металу. Іншими словами, важлива справжня, а не уявна користь. Який сенс бити тупим зубилом з величезною напругою сил, якщо легкий удар загостреним зубилом виконае ту ж функцiю? Зубило iснуе, щоб ним рубати, а не бити. Вдари – це лише супутнiй процес. Отже, якщо хочемо працювати, чому б не зосередити свою волю на роботi i не виконати ii найлегшим способом? Вiстрям у промисловому життi е та лiнiя, по якiй вiдбуваеться зiткнення продукту виробництва зi споживачем. Недоброякiсний продукт – це продукт iз тупим вiстрям. Щоб проштовхнути його, потрiбно витратити багато зайвоi сили. Вiстрями у фабричному виробництвi е людина та машина, якi виконують роботу разом. Якщо немае людини, то й машина не в змозi виконати роботу правильно, i навпаки. Вимагати, щоб на ту чи iншу роботу витрачалося бiльше сили, нiж це доцiльно, означае бути марнотратником.
Вiдтак квiнтесенцiя моеi iдеi полягае в тому, що марнотратство та жадiбнiсть гальмують реальну продуктивнiсть. Але марнотратство та жадiбнiсть зовсiм не неминуче зло. Марнотратство випливае здебiльшого з недостатньо свiдомого ставлення до наших дiй або ж iз недбалого iхнього виконання. Жадiбнiсть – рiзновид недалекоглядностi. Моя ж мета полягае в тому, щоб виробляти з мiнiмальними витратами матерiалу та людськоi сили i продавати з мiнiмальним прибутком. Щодо сумарного прибутку я покладався на обсяги збуту. Так само моя мета в процесi такого виробництва – визначити максимум заробiтноi плати, iнакше кажучи, – визначити максимальну купiвельну спроможнiсть. А оскiльки цей прийом веде до мiнiмальних витрат, i оскiльки ми продаемо з мiнiмумом прибутку, – ми в змозi привести наш продукт у погодження з купiвельною спроможнiстю. Засноване нами виробництво приносить реальну користь. І тому менi хочеться поговорити про нього. Основнi принципи нашого виробництва свiдчать про наступне.
Перше. Не бiйся майбутнього i не стався занадто шанобливо до минулого. Хто боiться майбутнього, тобто невдач, той сам обмежуе коло своеi дiяльностi. Невдачi дають лише причину почати знову, i почати рацiональнiше. Чесна невдача не ганебна, ганебний страх перед невдачею. Минуле корисне лише в тому вiдношеннi, що воно вказуе нам шляхи та засоби до розвитку.
Друге. Не звертай уваги на конкуренцiю. Нехай працюе той, хто може робити це найкраще. Спроба розладнати чиiсь справи – злочин, бо вона означае намагання зруйнувати життя iншоi людини в гонитвi за прибутком та встановити панування сили замiсть здорового глузду.
Трете. Роботу для загального добра став вище за вигоду. Так, без прибутку не може триматися жодна справа.
