Історія грошей

Окрім срібних аспрів, прикрашених, як і належить, тамгою правлячого хана, генуезці випускали в обіг також і мідні пули – інтеграція у монетну систему, започатковану на теренах Золотої Орди і тут була повною (як і технологія – на заготовки для пулів різали мідний дріт відповідного діаметру). Часом використовували вже готові мідні пули, ставлячи на них свою мітку.

■ Ординський мідний пул з хрестом, вибитим у Кафі, XV ст.

Головним кредитором кримської колонії впродовж тривалого часу виступав банк Св. Георгія. Його головні акціонери вели активну підприємницьку діяльність у Криму від імені комуни Генуї. Вели, зауважимо, настільки вправно, що 1453 р. державна власність перейшла банку (за офіційною версією – за борги), тобто була приватизована акціонерами поважного закладу практично за безцінь, якщо рахувати попередні багаторічні капіталовкладення в укріплення та іншу нерухомість і захист колоній. Зауважимо, що лише на війну 1434 р. проти держави Феодоро, яка мала убезпечити генуезькі володіння від зазіхань сусідів, було позичено шість мільйонів аспрів. Однак новому «ефективному власнику» так і не пощастило довго насолоджуватися здобутим.

Після 1475 р. узбережжя Криму, а за декілька десятиліть усе північне узбережжя Чорного моря перейшло під владу імперії Османів. Відтоді на цих землях і в їх околицях до останньої чверті XVIII ст. були в обігу акче, а потім – пара і піастри, викарбувані на монетному дворі в Стамбулі.

Ведення бухгалтерії впродовж XIV—XVI ст. у Королівстві Польському та ВКЛ (і не тільки там) вимагало чіткого розуміння співвідношення між ваговими та монетарними стандартами, визначення якості монет, карбованих у різних куточках Європи, та багатьох інших тонкощів. Відповідно і сучасним дослідникам, які вивчають давні рахункові книжки, і письменникам, які пишуть романи з середньовічного життя, якщо вони прагнуть надати своїм творам пристойної вірогідності, доводиться занурюватися у подібні подробиці.

Приміром, вартість товарів вимірювалася у гривнях і грошах. У рахункових книжках короля Владислава ІІ Ягайла знаходимо відомості, що, приміром, у Кракові в 1394 р. лицарський шолом було куплено за дві гривні (а траплялися вироби і по дві з половиною), плюс кольчужна бармиця до нього коштувала від 16 до 32 грошів. З подальших обрахунків випливає, що дві з половиною гривні відповідають… 120 грошам. Отож бачимо, що у гривні XIV—XV ст. грошів налічувалося аж ніяк не 100, бо рахували інакше – адже йшлося про гривню срібла, яка мала певну вагу. І ця вага була різною у різних країнах! Була гривня моравська (280 г), голландська (246,083 г), паризька (244,753 г), новгородська (204 г) і так далі. Отож, купуючи щось або укладаючи торгівельну угоду, слід було насамперед з’ясувати: про яку саме гривню йдеться.

■ Срібне акче турецького султана Сулеймана I, 1525 р.

Вже зі згаданих празьких грошів з празької, знов-таки, гривні, яка важила 253,14 г срібла, «били» 64, відповідно по 3,96 г кожен. Отож празький гріш початково важив майже стільки, як римський денарій часів імператора Августа. У Королівстві Польському прижилася назва, але стандарти (і якісні, і вагові) різнилися від празьких.

■ Денарій Владислава ІІ Ягайла (1386–1434), срібло.

Краківська гривня важила «лише» 196,26—201,86 г срібла, і, відповідно, грошей з неї «надрукувати» можна було менше – якщо не змінювати вагу монет. Отож краківська гривня відповідала 48 празьким грошам. Проте пересічні піддані королів та князів того часу у повсякденному житті мали справу з дрібнішими монетами – переважно з денаріями. Їх при королі Казимирі Великому з гривні карбували 768, а при Владиславі ІІ Ягайлі – вже 864. Свої денарії виготовляв у Вільні і великий князь Вітовт. А ще були шеляги (у західноєвропейській версії – шилінги), що відповідали третині гроша.

■ «Трояк» – монета номіналом три гроші Сигізмунда ІІІ, Краків, 1622 рік. Зверніть увагу на герб з левом на реверсі внизу, ліворуч.

Пересічному українцю початку ХХІ ст. досить складно було б зрозуміти буденні балачки про ціни на ринку, які мали місце ще якихось 600— 300 рр. тому десь у Львові та Києві або Чернігові. Коли натрапляємо на відомості або читаємо у художньому тексті про те, що якась річ коштувала (у XIV ст.), приміром, два скойця, то слід розуміти, що йдеться про чотири гроша. Це у 1918—1922 рр. у незалежній Литві в злотому було 100 скойців, а колись це була 1