Почорнів від злості шах Наджмеддін, скликав він слуг і воїнів і кинувся в погоню. Далеко від міста втікачів схопили. Не пам’ятаючи себе від гніву, шах убив свою дружину, а візира кинув у темницю.
Йшли роки, і довелося шахові Наджмеддіну згадати про свого мудрого радника Західа. Він сам вивів його за руку з темниці і піднявся з ним на найвищу вежу, яка тільки була в місті Варахша.
– Дивись, Західе, – показав шах Наджмеддін навколо, – твої слова збуваються. Злі піски пожирають наше місто Варахшу. Забув я твої поради. Ніхто не слідкував за тим, щоб берегли дерева.
Поглянув Захід і застогнав від горя. Червона пітьма огорнула пеленою місто, гори піску підступили впритул до стін. Ось-ось піщані потоки потечуть через ворота вулицями міста. Навіть листя небагатьох уцілілих дерев і те стало червоним.
І сказав тоді Захід:
– Шах, ти відібрав у мене кохану, ти кинув мене в темницю, ти відібрав у мене юність, і тепер ти вимагаєш моїх порад?
Почав просити його шах:
– Я тебе зроблю знову візиром, ти будеш правителем міста, я дам тобі багатство.
– Навіщо мені все це?! Дивись, я став старим і сивим.
Молив, просив шах Наджмеддін Західа дати пораду, як врятувати місто від загибелі, але той був невмолимий.
Сталося так, що дочка шаха і Джамілі, юна Гульчехра, прийшла у той час на вежу. Дивна краса її вразила Західа, пристрасть охопила його, і він сказав:
– Добре, я виконаю твоє прохання, шах, якщо ти віддаси мені Гульчехру. Донька схожа на матір, як одна краплина роси на іншу. Гульчехра стане мені доброю дружиною, вона буде співати мені пісні, і я буду насолоджуватися нею у своїй самотній старості. Ти знаєш, я нікого і ніколи не любив, окрім Джамілі, і ось кохання знову прийшло до мене.
– Ні! – люто вигукнув шах. – Хіба я можу віддати найкращу перлину своєї скарбниці, найкращу троянду мого квітника, улюблену доньку тобі!
Та не прогнав шах за зухвалість Західа, а призначив його знову візиром. Кожного дня він просив-молив його дати пораду, як врятувати місто від піску, та Захід стояв на своєму, серце його стало жорстоким. Забув він про все і думав день і ніч тільки про прекрасну Гульчехру.
А син Західа – Шакір – жив усі ті роки в палаці і став дорослим прекрасним юнаком. Вже давно таємно зітхав він, дивлячись на Гульчахру. Він ніколи не бачив таких красивих дівчат, як вона, а Гульчахра не бачила юнаків таких прекрасних, як Шакір.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Примечания
1
Алмауз Кампир – персонаж узбецьких казок і переказів. Це стара- престара чаклунка. Голова у неї величиною з юрту, рот – як двері. Служать чаклунці сорок дивів, яких ніхто не може здолати. На обід Алмауз Кампир з’їдає цілого верблюда, на вечерю сім баранів. Їжу вона собі готує в казані, який не можуть підняти й сорок чоловік. Особливо Алмауз Кампир полюбляє людське м’ясо, часто ходить по селах-містах і викрадає малих дітей. У казках герой перемагає чаклунку хитрістю чи за допомогою добрих чарівних персонажів і предметів. (Подібний персонаж – слов’янська Баба-Яга.)
2
Сокка – ашічка, биток.
3
Чікка – програшне положення ашічки.
4
Олчі – виграшне положення ашічки.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Полная версия книги