– У тебе неймовiрна пам’ять, – сказав К., даючи йому папiрець. – Але, будь ласка, покажи себе надзвичайним i в iншому. А що з бажаннями? У тебе немае жодного? Вiдверто кажучи, я був би спокiйнiший за долю свого доручення, якби в тебе були бажання.
Спершу Варнава мовчав, а потiм сказав:
– Моi сестри передають тобi вiтання.
– Твоi сестри, – сказав К. – Цi великi сильнi дiвчата.
– Обидвi передають тобi вiтання, але насамперед Амалiя, – сказав Варнава. – Це вона принесла менi сьогоднi iз Замку цього листа для тебе.
Остання фраза зацiкавила К. значно бiльше за всi попереднi, i вiн запитав:
– А чи не могла б вона також передати мое доручення до Замку? Або ви могли б пiти вдвох i кожен спробував би щастя?
– Амалiя не мае права входу до канцелярii, – сказав Варнава. – Якби не це, вона, ясна рiч, радо погодилась би виконати твое прохання.
– Я, можливо, зазирну до вас завтра, – сказав К. – Але спершу приходь ти iз вiдповiддю. Чекатиму на тебе у школi. Передай своiм сестрам вiтання вiд мене.
Варнава дуже зрадiв словам К. i пiсля прощального потиску руки легко торкнувся плеча К., нiби все знову було як тодi, пiд час першоi ефектноi появи вiстоношi серед селян у корчмi. К., хоча i з посмiшкою, сприйняв цей жест як нагороду. Вiн пом’якшав i дозволив помiчникам на зворотному шляху робити все, що iм заманеться.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Вiн сильно промерз, поки дiйшов додому. Всюди вже було темно, свiчки в лiхтарях догорiли. Вiн навпомацки зайшов до однiеi зi шкiльних кiмнат у супроводi помiчникiв, якi вже орiентувалися тут.
– Перша похвала, яку ви заслужили, – сказав К., пригадуючи листа Кламма. З кутка почувся напiвсонний голос Фрiди:
– Не заважайте К. спати! Дайте йому спокiй!
Наречений настiльки заволодiв усiма ii помислами, що вона не могла думати про щось iнше, навiть коли мимоволi задрiмала в очiкуваннi його приходу. Тут увiмкнули свiтло, хоча й не надто яскраве, бо в лампi виявилося мало гасу. У iхньому молодому домашньому господарствi було ще чимало недолiкiв. Пiчку розтопили, але велика кiмната, яка слугувала ще й тренувальним залом, – у нiй усюди стояли i звисали зi стелi гiмнастичнi приладдя, – спожила вже весь запас дров. К. запевнили, що не так давно було досить тепло, але вже трохи вихололо. Великий запас дров зберiгався в коморi, але комора була зачинена, ключа тримав при собi вчитель, який вважав, що опалення потрiбне лише пiд час занять. Це ще можна було б витримати, пiрнувши в лiжка. Але в кiмнатi знайшовся тiльки один сiнник, – що приемно, – достатньо чистий i вкритий вовняною хустиною Фрiди, перини не було, тiльки двi грубi, цупкi ковдри, якi майже не грiли. І навiть на цей жалюгiдний сiнник помiчники дивилися жадiбними очима, хоча й не мали надii коли-небудь на ньому полежати. Фрiда злякано подивилася на К.: вона ще в заiздi «Бiля мосту» довела, що може прикрасити навiть найубогiшу кiмнату, але тут ii вмiння було цiлком позбавлене всiх засобiв i вона не змогла нiчого придумати.
– Єдина прикраса нашоi кiмнати – спортивнi приладдя, – сказала вона, вимучено посмiхаючись крiзь сльози. Але пообiцяла, що вже наступного дня придумае, як вирiшити головнi проблеми – недостатню кiлькiсть спальних мiсць та труднощi з опаленням, i попросила К. потерпiти ще трохи. Жодного слова, жодного натяку на найменшу образу, хоча К. й усвiдомлював, що вiн забрав ii спершу iз «Панського двору», а потiм i з заiзду «Бiля мосту». Тому К. намагався мовчки зi всiм змиритися, i це було не надто важко, бо подумки вiн мандрував разом iз Варнавою i повторював свое доручення слово в слово, але не так, як вiн записав це вiстовому, а так, як це, на його думку, звучатиме для Кламма. Крiм того, вiн дуже зрадiв кавi, яку Фрiда приготувала для нього на спиртiвцi. Спершись на вихололу пiч, вiн спостерiгав за ii спритними рухами, як вона поставила на незмiнну бiлу скатертину розмальоване квiтами горнятко з кавою, а бiля нього хлiб iз салом i навiть банку з сардинами. І ось усе було готово, Фрiда також iще не вечеряла, чекаючи на К. У кiмнатi було два стiльцi, на яких К. i Фрiда сидiли за столом, а бiля iхнiх нiг – на пiднiжжi кафедри – примостилися помiчники, якi не затихали нi на мить i постiйно вовтузилися, заважаючи навiть пiд час трапези. Вони отримали достатнi порцii вiд усього, що було на столi, але не наiлися i час вiд часу визирали, щоб подивитися, чи багато ще залишилося i чи перепаде iм ще щось. К. не звертав на них уваги, лише смiх Фрiди примусив його подивитися в iхнiй бiк. Вiн м’яко накрив ii руку своею i тихо запитав, чому вона так багато iм пробачае i навiть iхнi пустощi сприймае спокiйно. Так нiколи не вдасться iх позбутися, а от якщо виявляти до iхньоi поведiнки суворiсть, на яку вони, без сумнiву, заслуговують, то можна буде або приборкати iх, або навiть поставити в такi умови, щоб вони самi не витримали. Ясна рiч, перебування в школi не обiцяе бути надто приемним, але й не надто довгим, тим бiльше, всi недолiки стануть непомiтними, якщо знайти можливiсть позбутися помiчникiв i залишитися вдвох у тихому будинку. Хiба вона не помiчае, що помiчники стають з дня на день зухвалiшими, так, нiби присутнiсть Фрiди додае iм смiливостi i надii, що К. не буде з ними настiльки суворим, як без неi.
Зрештою, напевно iснують якiсь зовсiм простi методи позбутися iх вiдразу й без жодних ускладнень. Можливо, такi методи навiть вiдомi Фрiдi, вона все-таки краще обiзнана з мiсцевими звичаями. Самi помiчники теж, мабуть, не проти пiти геть, бо аж надто ситим iхне життя тут важко назвати, а тепер вони не зможуть навiть лiнуватися, що досi було iхнiм основним заняттям, i змушенi будуть працювати, бо Фрiдi доведеться вiдпочити пiсля всiх переживань останнiх днiв, а вiн, К., займеться пошуком виходу з iхньоi важкоi ситуацii. А проте, якщо помiчники заберуться геть, вiн почуватиметься настiльки легше, що поза своiми обов’язками залюбки виконуватиме ще й шкiльнi роботи.
Фрiда все уважно вислухала, повiльно погладила його руку й сказала, що з усiм цiлковито погоджуеться, але, напевно, вiн трохи перебiльшуе недолiки помiчникiв, це звичайнi юнi хлопцi, смiшнi i трохи простуватi, яких уперше випустили зi сувороi дисциплiни Замку на службу до чужинця, тому вони постiйно збудженi i здивованi, а в цьому станi часто роблять дурницi. Дратуватися через це природно, але мудрiше з цього посмiятися. Часом вона просто не може стриматися вiд реготу, але цiлком згодна з К., що найкраще було б вiдiслати iх геть i залишитися тiльки удвох. Вона пiдсунулася ближче i сховала свое обличчя в К. на плечi. Потiм заговорила так нерозбiрливо, що вiн змушений був нахилитися до неi, аби розiбрати окремi слова. Фрiда говорила, що не знае жодного способу позбутися помiчникiв i побоюеться, що все, запропоноване К., не допоможе. Наскiльки iй вiдомо, К. сам попросив, щоб йому iх призначили, його прохання було виконано, i тепер вiн змушений змиритися з наслiдками i терпiти своiх помiчникiв. Найкраще просто не сприймати iх серйозно, а вважати легковажними, бо такими вони i е.
К. не був задоволений ii вiдповiддю. Напiвжартома, напiвсерйозно вiн сказав, що пiдозрюе ii у змовi з помiчниками або принаймнi в тому, що вона занадто прихильна до них. Безперечно, вони досить вродливi, але будь-кого при бажаннi можна позбутися, i К. доведе це на прикладi власних помiчникiв.
Фрiда сказала, що буде йому дуже вдячна, якщо йому пощастить це зробити. Крiм того, вона бiльше не смiятиметься з них i не розмовлятиме з ними без потреби. Зрештою, це не така вже й дрiбниця, коли за тобою постiйно спостерiгають двое чоловiкiв, тепер вона все зрозумiла й дивитиметься на них очима К. І вона справдi здригнулася, коли помiчники знову висунулися, частково, щоб перевiрити стан харчових запасiв, частково, щоб зрозумiти, про що ж постiйно шепочуться нагорi.
К. скористався цим, щоб викликати у Фрiди зневагу до помiчникiв, притягнув ii до себе, i вони закiнчили iсти, мiцно обнявшись. Прийшла пора йти спати, всi були страшенно втомленi, один iз помiчникiв навiть заснув над iжею, це дуже розсмiшило його побратима, i вiн закликав решту дивитися на дурнуватий вираз обличчя того, що спав, але це йому не вдалося, К. i Фрiда сидiли нагорi, не звертаючи на нього жодноi уваги. Поволi кiмната так сильно вихолола, що вони навiть не наважувалися лягти спати; врештi К. вирiшив, що потрiбно ще трохи натопити, iнакше заснути вони не зможуть. Вiн понишпорив у пошуках якоiсь сокири, врештi помiчники знайшли ii i пiшли до сараю за дровами. Невдовзi легкi дверi було зламано, помiчники тiшилися цьому, нiби нiчого кращого в iхньому життi досi не траплялося, били й штовхали одне одного, наввипередки тягнули дрова до школи. Незабаром наносили велику купу, в кiмнатi знову натопили, всi розмiстилися бiля пiчки, одна ковдра дiсталася помiчникам, щоб загорнутися в неi, i цього iм мало би вистачити, бо домовилися, що хтось один iз них всю нiч пильнуватиме вогонь. Незабаром бiля вогнища стало так тепло, що можна було обiйтися без ковдри, лампу загасили, i К. з Фрiдою в теплi i тишi солодко поснули.
Коли серед ночi К. прокинувся i першим непевним заспаним рухом пошукав бiля себе Фрiду, вiн вiдчув, що замiсть неi лежить один з його помiчникiв. Напевно, вiд хвилювання, яке бувае в кожного пiсля раптового пробудження, К. страшенно злякався, це був найсильнiший страх з усiх пережитих ним досi в Селi. У напiвснi вiн пiднявся i з голосним криком так сильно зацiдив помiчниковi кулаком, що той заплакав. Потiм усе з’ясувалося. Фрiду розбудив, принаймнi так iй здалося, якийсь велетенський звiр, напевно, кицька, яка скочила iй на груди i вiдразу ж втекла. Фрiда встала i зi свiчкою почала шукати тварину в кiмнатi. Цим скористався помiчник, який вирiшив понiжитися трохи на сiннику, за що так гiрко поплатився. Фрiда нiчого не знайшла, можливо, iй просто примарилося. Повертаючись назад, вона пiдiйшла до помiчника, що жалiбно стогнав, сидячи навпочiпки, i лагiдно погладила його по головi, нiби забула про вечiрню розмову. К. нiчого на це не сказав, тiльки звелiв помiчникам не пiдкидати бiльше дров до печi, бо в кiмнатi вже стало надто душно пiсля того, як спалили майже всi принесенi дрова.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Уранцi всi прокинулися вiд того, що до школи прийшли першi дiти й почали зацiкавлено оглядати поселенцiв. Це було неприемно, бо у зв’язку зi спекою, яка пiд ранок змiнилася на достатньо вiдчутну прохолоду, всi роздягнулися мало не до сорочок, i саме тiеi митi, коли почали вбиратися, у дверях з’явилася вчителька Гiза – висока i вродлива бiлявка, тiльки трохи манiрна. Вона, очевидно, була готова до зустрiчi iз новою шкiльною прислугою, i напевно отримала вiд вчителя вiдповiднi розпорядження стосовно манери поведiнки, бо з порогу заявила:
– Цього я не потерплю. Добре ж тут у вас усе виглядае. Вам дозволили спати в класi, але я не зобов’язана проводити урок у вашiй спальнi. Сiм’я шкiльного прислужника, яка до обiду вилежуеться в лiжку. Фе!
Тут можна було б дещо заперечити, особливо в тому, що стосуеться сiм’i та лiжок, – подумав К., поки вони з Фрiдою квапливо пiдсунули бруси й коня одне до одного, накинули зверху ковдри i таким чином вiдгородили невеличкий простiр, де принаймнi можна було вдягнутися. Вiд помiчникiв не було нiякоi користi, вони лежали на пiдлозi i витрiщалися на вчительку й дiтей. Але спокою iм уже не давали нi на мить. Спочатку вчителька нарiкала, що в рукомийнику немае свiжоi води, – К. саме збирався принести води для себе й для Фрiди, але передумав, щоб зайвий раз не дратувати вчительку. Щоправда, ця жертва виявилася беззмiстовною, бо невдовзi знову вибухнув скандал; як на лихо, вони забули прибрати з кафедри рештки вечерi, вчителька скинула все додолу лiнiйкою, не турбуючись про те, що рештки олii з-пiд сардин та кавовi залишки розлилися по пiдлозi, а кавник розлетiвся на друзки. Адже шкiльний служка миттю все прибере. Ще не вбранi, К. i Фрiда сперлися на коня i спостерiгали знищення своеi мiзерноi власностi. Помiчники, якi, здаеться, не збиралися вдягатися, визирали з-пiд ковдр, тiшачи дiтей. Найбiльше Фрiда сумувала, ясна рiч, через втрату кавника, вона трохи заспокоiлася тiльки пiсля того, як К., щоб втiшити ii, пообiцяв вiдразу ж сходити до старости i попросити новий, який йому, ясна рiч, вiдразу ж дадуть. У сорочцi та нижнiй спiдницi Фрiда вийшла iз вiдгородженого закутка, щоб забрати хоча б ковдру i не дати iй забруднитися. Це iй вдалося, хоча вчителька, щоб налякати ii, безперестанку гримала лiнiйкою по столi. К. i Фрiда вдягнулися i взялися за помiчникiв, якi вiд усього, що сталося, були мов очманiлi, iх не лише доводилося примушувати вдягтися криками й стусанами, а частково i вбирати насилу. Коли нарештi всi були готовi, К. розподiлив роботу: помiчники мали принести дрова i розпалити в печi, але насамперед в iншому класi, звiдки ще слiд було сподiватися серйозних неприемностей, бо туди напевно вже прийшов учитель. Фрiда повинна була помити пiдлогу, К. – принести води й навести порядок, про снiданок наразi не йшлося. Щоб довiдатися про настрiй вчительки, К. вирiшив пiти на розвiдку, а всi решта повиннi були вийти слiдом, коли вiн iх покличе; таке рiшення вiн прийняв, по-перше, для того, щоб не зробити iхне становище ще гiршим дурнуватими витiвками помiчникiв, по-друге, з бажання вберегти Фрiду, бо вона була гонориста, а вiн – нi, вона була вразлива, вiн – нi, вона думала тiльки про невеличкi дрiбнi неприемностi, що траплялися зараз, а вiн думав про Варнаву i майбутне. Фрiда слухняно виконувала всi його розпорядження, не вiдводячи вiд нього погляду. Щойно вiн вийшов пiд гучний регiт дiтей, який iз цiеi митi вже не припинявся, вчителька вигукнула:
– Ну що, виспалися?
А коли К. не вiдреагував, бо це не було нiяке справжне питання, а пiшов просто до рукомийника, вчителька запитала:
– Що ви зробили з моею кiшечкою?
Велика, стара i груба кiшка лежала на столi, а вчителька уважно розглядала ii лапу, що виглядала трохи забитою. Отже, Фрiда таки мала рацiю, хоча кiшка й не стрибала на неi, бо навряд чи вона була ще здатна стрибати, але, напевно, несподiвано наштовхнувшись уночi на людей, злякалася iхньоi присутностi в будинку, що завжди був порожнiм, намагалася швидко сховатися i через цей незвичний для себе поспiх поранилася. К. намагався спокiйно пояснити це вчительцi, але ту цiкавив лише результат, i вона сказала:
– Так, так, ви ii поранили, ось iз чого починаеться ваше життя тут. Подивiться самi! – вона викликала К. на кафедру, показала йому лапу, але не встиг вiн отямитися, як вона провела кошачою лапою по його руцi. І хоча кiгтi були вже тупими, вчителька, не шкодуючи кiшку, так сильно притисла лапку до руки, що на шкiрi виступили кривавi смуги.
– А тепер iдiть працюйте, – нетерпляче наказала вона i знову нахилилася над кiшкою.
Фрiда, яка разом iз помiчниками спостерiгала за всiм iз-за гiмнастичних брусiв, скрикнула, побачивши кров. К. показав руку дiтям i сказав:
– Подивiться, це зробила менi зла i хитра кiшка.
Вiн сказав це загалом не для дiтей, чий крик i смiх уже став настiльки голосним, що не потребував додаткового стимулу чи приводу, i жодне слово не могло iх перекричати або заспокоiти. Але вчителька вiдреагувала на образу тiльки коротким поглядом через плече, продовжуючи займатися кiшкою, ii перша лють, очевидно, була заспокоена кривавим покаранням, тож К. покликав Фрiду з помiчниками, i робота почалася.
Коли К. винiс вiдро з брудною водою, принiс чистоi й почав замiтати пiдлогу, хлопчик вiком приблизно дванадцяти рокiв устав зi свого мiсця, пiдiйшов до К., доторкнувся до його руки i щось сказав, але його важко було почути в загальному гармидерi. Та раптом усе затихло, К. озирнувся. Настало те, чого всi боялися цiлий ранок. У дверях стояв учитель, у кожнiй руцi цей невисокий чоловiчок тримав за комiр по помiчниковi, мабуть, зловив iх за витяганням дров iз сарая. Вiн вигукнув добре поставленим голосом, наголошуючи на кожному словi:
– Хто посмiв уламатися до комори з дровами? Покажiть менi цього негiдника, я його роздушу!
Тодi Фрiда пiднялася з пiдлоги, яку мила бiля нiг учительки, подивилася на К., нiби набираючись сили, i сказала, зберiгаючи в голосi та поглядi рештки колишньоi впевненостi:
– Це я зробила, пане вчителю. Я не придумала нiчого кращого. Щоб розпалити вранцi печi в класах, потрiбно було вiдчинити сарай; йти до вас по ключ серед ночi я не наважилася, а мiй наречений був тодi в «Панському дворi» i мiг залишитися там на всю нiч, тож я мусила давати собi раду самостiйно. Якщо я зробила щось не так, то пробачте, будь ласка, мою недосвiдченiсть; наречений вже достатньо насварив мене, коли побачив, що я наробила. Вiн навiть заборонив розпалювати печi вранцi, бо вирiшив, що ви зачинили сарай для того, щоб кiмнати не грiли перед вашим приходом. Отже, те, що в класах холодно, – його провина, а те, що вламалися до сарая – моя.
– Хто зламав дверi? – запитав учитель помiчникiв, якi все ще марно намагалися вирватися з його рук.
– Вiн, – в один голос сказали помiчники i, щоб не залишалося жодних сумнiвiв, дружно показали на К.
Фрiда засмiялася, цей смiх виглядав ще переконливiше, нiж ii слова, i почала викручувати над вiдром ганчiрку, якою витирала пiдлогу, так, нiби ii пояснення було вичерпним, а сказане помiчниками – недолугим жартом. Лише коли вона знову опустилася на колiна, готова до подальшоi роботи, сказала:
– Нашi помiчники, – зовсiм як дiти, яким, попри дорослий вiк, ще треба ходити до школи. Увечерi я сама вiдчинила дверi сокирою, це було дуже просто, i я не кликала помiчникiв, вони б тiльки заважали. А коли вночi прийшов мiй наречений i вийшов на вулицю, щоб роздивитися скоене мною i спробувати вiдремонтувати дверi, помiчники пiшли за ним, – напевно, боялися залишатися тут самi, – побачили, як вiн ремонтуе поламанi дверi, i тепер стверджують, що зламав iх вiн, – це ж дiти.
Коли Фрiда говорила, помiчники невпинно хитали головами, знову показували на К. i намагалися жестами пояснити Фрiдi, що вона думае неправильно, але коли iм це не вдалося, вони врештi послухалися, зрозумiли слова Фрiди як наказ i не вiдповiдали на подальшi запитання вчителя.
– Отже, ви брехали, – сказав учитель, – чи щонайменше легковажно звинувачували шкiльного служку?
Вони продовжували мовчати, але iхне тремтiння й наляканi погляди свiдчили про вiдчуття провини.
– Тодi я вiдразу ж вас вiдшмагаю, – сказав учитель i послав одного з учнiв до сусiдньоi кiмнати за рiзками.
Але коли вiн пiдняв рiзки, Фрiда розпачливо вигукнула:
– Але ж вони говорили правду! – кинула ганчiрку до вiдра, аж вода розбризкалася, i заховалася в закутку за спортивними приладдями.
– Усi брешуть, – сказала вчителька, вона саме закiнчила перев’язувати лапу кiшцi, яка через свою повноту ледь-ледь помiщалася на колiнах господинi.
