Гендерне тяжіння: виклики та рішення
Резолюція 1889 (2009 рік) наголошує на необхідності розширення участі жінок у мирних процесах і на вимогах до Генерального Секретаря розробити Стратегію щодо імплементації положень Резолюції 1325 та глобальні індикатори для відстеження її реалізації. Ця «сестринська» резолюція також передбачає заснування посад радниць із захисту жінок у складі миротворчих місій.
Резолюція 1960 (2010 рік) спрямована на припинення безкарності за сексуальне насильство у збройних конфліктах. Вона закликає Генерального Секретаря «назвати й присоромити» збройні групи, які чинять сексуальне насильство, та передбачити санкції для стримування конфліктів, пов’язаних із сексуальним насильством.
Резолюцію 2106 (2013 рік) ухвалено для боротьби з безкарністю щодо сексуального насильства у збройних конфліктах і реалізації попередніх резолюцій. Вона визнає, що сексуальне насильство в конфлікті також може впливати на чоловіків і хлопчиків, на всю громаду – як травма, якої сексуальне насильство може завдати. В ній ще раз наголошувалося на необхідності швидкого реагування на випадки сексуального насильства в умовах збройних конфліктів, ішлося про створення спеціальних фондів та реабілітаційних програм для постраждалих від насильства, підкреслювалась спеціальна роль ґендерних радників, міжнародних та громадських організацій у реабілітації та превенції.
Резолюція 2122 (2013 рік) підтверджує прихильність Ради Безпеки до боротьби з сексуальним насильством в умовах збройного конфлікту і повного виконання Резолюції 1325 та інших резолюцій щодо жінок, миру і безпеки. Вона наголошує на важливості проведення регулярних консультацій із жіночими організаціями, спеціальної фінансової підтримки жіночих ініціатив, активної та рівної участі жінок у процесах виборів.
Відзначаючи 15-ту річницю Резолюції 1325, Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію 2242 (2019 рік). Її присвячено питанням відповідальності та участі чоловіків і хлопців у залученні жінок до вирішення питань встановлення миру та безпеки, партнерства з жіночими організаціями. Резолюція 2242 (2015 рік) наголосила на ролі жінок у боротьбі з насильницьким екстремізмом і тероризмом. Вона зупинилася на вдосконаленні методів роботи Ради Безпеки стосовно жінок, миру і безпеки, а також узагальнила ґендерні рекомендації незалежної Групи з операцій на користь миру і глобального дослідження.
В квітні 2019 року РБ ООН прийняла Резолюцію 2467 щодо боротьби з сексуальним насильством під час збройних конфліктів. Резолюція закликає учасників конфлікту вжити термінових заходів, щоб попередити та подолати сексуальне насильство, пов’язане із конфліктом, зокрема заходів з ліквідації безкарності за сексуальне насильство, пов’язане із конфліктом, та забезпечення своєчасної допомоги потерпілим.
Тематика Резолюції 1325 «Жінки. Мир. Безпека» належить до пріоритетів роботи українського Уряду. Так, 24 лютого 2016 року Кабінет Міністрів України затвердив Національний план дій з виконання цієї резолюції на період до 2020 року. Робота над Національним планом дій «Жінки. Мир. Безпека» з імплементації положень Резолюції 1325 відбувалася в тісній співпраці з організаціями громадянського суспільства, які ще на початку 2014 року ініціювали підготовку цього Плану.
Національний план дій містить десять основних завдань, для досягнення яких заплановано конкретні заходи.
1. Оцінка впливу конфліктів на національну систему забезпечення прав людини, зокрема щодо захисту, надання допомоги та реабілітації постраждалих від ґендерно зумовленого насильства, участі жінок у встановленні миру та запобіганні конфліктам.
2. Оцінка впливу кризи на інфраструктуру, організацію та функціонування системи надання послуг.
3. Координація діяльності суб’єктів взаємодії, які працюють над впровадженням резолюції Ради Безпеки ООН 1325.
4. Організація фахової підготовки кадрів.
5. Розширення участі жінок у розбудові та встановленні миру, формуванні культури миру.
6. Підвищення обізнаності населення з питань безпечної поведінки під час перебування в районі проведення Антитерористичної операції, населеному пункті, розташованому на лінії зіткнення, та на тимчасово окупованих територіях.
7. Запобігання та протидія насильству щодо жінок.
8. Удосконалення системи захисту жінок і дівчат, які постраждали від конфліктів (ідентифікація, створення системи допомоги, інформування про допомогу).
9. Створення системи всебічної допомоги постраждалим від конфліктів.
10. Оцінка впливу та ефективності впровадження Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека» на період до 2020 року.
На виконання Національного плану дій також розроблено обласні та відомчі плани (в Міністерстві оборони України, Міністерстві внутрішніх справ, Нацгвардії, Державній прикордонній службі, Національній поліції України), виділено відповідні кошти, залучено громадські та міжнародні організації. Так, відповідно до Плану, громадські організації залучено до виконання 36 з 49 заходів. Активно працюють Ґендерна стратегічна платформа, Інформаційно-консультативний жіночий центр, ГО «Ла Страда-Україна», Центр «Розвиток демократії», Центр громадських свобод, Український жіночий фонд, Школа рівних можливостей, «Справедливість заради миру на Донбасі» та інші громадські організації.
Україна була першою країною в світі, яка розробила та ухвалила Національний план дій на виконання Резолюції 1325 під час гарячої фази воєнного конфлікту на Сході країни, окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим і частини територій Донецької та Луганської областей. Це ще раз підтверджує, що Україна та українці прагнуть миру, що наша держава визнає важливість формування та реалізації сучасної ґендерної політики.
Відповідно до рекомендацій міжнародних та громадських організацій, 5 вересня 2018 року Кабінетом Міністрів було затверджено оновлений Національний план дій на виконання Резолюції 1325.
Таку необхідність зумовила низка чинників, на яких акцентували національні та міжнародні експерти, в тому числі Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок.
Серед цих чинників можна назвати такі.
1. Необхідність розширення кола суб’єктів, відповідальних за виконання Плану, зокрема, включення до нього нового Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.
2. Розширення тематики з урахуванням «сестринських» резолюцій, зокрема, приділення уваги питанням запобігання та протидії сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом.
3. Необхідність конкретизації завдань і заходів Плану.
4. Застосування вимірюваних індикаторів та показників, зокрема в частині розширення участі жінок в операціях з підтримання миру та інших. Так, пропонується, щоб до миротворчих контингентів залучали не менше 15% жінок.
Оскільки йдеться про нову для України проблему, важливим напрямом роботи є підготовка фахівців, насамперед, правоохоронних органів та суддівської гілки влади.
Увага держави, міжнародних та громадських організацій дають підстави сподіватися, що питання активної участі жінок у процесах миротворення будуть із більшим розумінням та підтримкою сприйматися в суспільстві.
Правові засади ґендерної рівності: забезпечення, суперечності й наслідки
Законотворчий процес із забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в Україні є актуальним і сьогодні, через 14 років після прийняття Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Правову основу цього процесу становлять положення про те, що права жінок є невід’ємною частиною загальних прав людини, як це передбачено міжнародними стандартами.
При цьому світовий досвід доводить, що якщо не згадувати про жінок як суб’єктів – носіїв прав, це призводить до невизнання рівноправності жінок і чоловіків і фактично закріплює нерівність, особливо на етапі правозастосування та реалізації прав.
Основні права жінки та чоловіка сформульовано в розділі ІІ Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Причому конституційно в такому обсязі їх закріплено вперше в історії держави.
Перелічимо їх.
Кожний громадянин суспільства – як чоловік, так і жінка – має всю повноту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, що проголошено статтею 24 Конституції та законами України. Особливістю конституційної статті про ґендерну рівність є те, що серед прав і свобод наголошується на праві жінки та чоловіка на рівність перед законом – самостійне основне право особи, яке має бути гарантовано кожній людині.
В Основному Законі України жінки і чоловіки мають закріплені рівні права на захист життя і здоров’я (ст. 27), на охорону здоров’я та медичну допомогу (ст. 49), на працю та її вільний вибір (ст. 43), на відпочинок і соціальний захист (ст. 45, 46).
Держава вживає заходів і для ліквідації дискримінації щодо жінок у сфері зайнятості. Розширенням гарантії права щодо недискримінаційного прийому на роботу є положення статті 22 Кодексу законів про працю України, згідно з якою забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу, а також будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при прийнятті на роботу. Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення і його захисту від безробіття, а також спеціальні гарантії держави в реалізації громадянами права на працю визначено Законом України «Про зайнятість населення». Змінами в законодавство запроваджено заборону на вказування статі працівника в оголошеннях про роботу.
В економічній сфері законодавство утверджує та розвиває конституційне право громадян (чоловіків та жінок) на ведення підприємницької діяльності, а також іншої, не забороненої законом, економічної діяльності.
Чоловіки та жінки володіють рівними правами мати майно у власності, володіти, розпоряджатися ним як особисто, так і спільно з іншими особами. Гарантуються рівні права чоловіків та жінок при спадкуванні.
Згідно зі статтею 38 Конституції України, жінки і чоловіки мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вони також користуються рівним правом доступу до державної служби та до служби в органах місцевого самоврядування. Виборчі права громадян, незалежно від статі, визначено в законах України «Про вибори народних депутатів», «Про вибори Президента України», «Про всеукраїнський та місцевий референдум» та ін.
Підстави та порядок набуття і втрати громадянства в Україні визначаються Законом «Про громадянство». Цим законом і статтею 4 Конституції України закріплено основи законодавства України про громадянство: наприклад, України не передбачено будь-яких обмежень чи дискримінаційних положень стосовно права жінок вирішувати питання про громадянство своїх дітей.
Доступ до медичного обслуговування здійснюється згідно з положеннями Конституції України та Основ законодавства України про охорону здоров’я на підставі рівності прав чоловіків та жінок. Статтею 49 Конституції передбачено надання безоплатної медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я, а також державне фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм.
Конституція України та Сімейний кодекс гарантують рівні права при вступі у шлюб. Кілька років тому на виконання рекомендації Комітету ООН про права дитини та Комітету ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок було законодавчо закріплено однаковий шлюбний вік для жінок і чоловіків – 18 років (до того моменту для жінок був 17 років). У Конституції закріплюються і гарантуються соціальні права щодо шлюбу та сім’ї, наголошується, що сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. У сімейних відносинах подружжя має рівні особисті та майнові права.
Батьки користуються рівними правами і несуть рівні обов’язки стосовно своїх дітей, в тому числі у випадках, коли шлюб між ними розірвано.
Таким чином, Конституція України та інші закони відкривають широкий спектр можливостей для забезпечення ґендерної рівності.
Важливим доповненням до положень Конституції України про рівноправність громадян незалежно від статі є стаття 161 Кримінального кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії», відповідно до якої пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками караються законом.
Однак треба зазначити, що Конституція України має внутрішні суперечності, які стосуються реалізації прав жінок.
Так, стаття 24 проголошує рівноправність всіх громадян незалежно від статі: «Громадяни мають рівні кoнcтитyцiйнi права і cвoбoди і є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи oбмeжeнь за oзнaкaми рacи, кoльoрy шкіри, пoлiтичниx, рeлiгiйниx та інших пeрeкoнaнь, cтaтi, eтнiчнoгo та coцiaльнoгo пoxoджeння, мaйнoвoгo cтaнy, місця проживання, за мовними або іншими oзнaкaми. Piвніcть прав жінки і чoлoвiкa зaбeзпeчyєтьcя: наданням жінкам рівних з чoлoвiкaми мoжливocтeй y грoмaдcькo-пoлiтичнiй і культурній дiяльнocтi, y здoбyттi ocвiти і прoфeciйнiй пiдгoтoвцi, y праці та винaгoрoдi за неї cпeцiaльними зaxoдaми щодо oxoрoни праці і здоров’я жінок, вcтaнoвлeнням пeнciйниx пільг, cтвoрeнням умов, які дають жінкам мoжливicть пoєднyвaти працю з мaтeринcтвoм, правовим зaxиcтoм, моральною та мaтeрiaльнoю підтримкою мaтeринcтвa і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і мaтeрям».
Водночас, стаття 43 Конституції України, що гарантує право громадянам України на працю, містить обмеження для жінок.
«Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб».
А далі зазначено:
«Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється».
Тож стаття 43 суперечить першій частині статті 24 Конституції України і є внутрішньо суперечливою, бо в одній частині статті сформульовано положення про вільний вибір праці, а в інший передбачено заборону на використання праці жінок.
Обмеження, які накладаються на жінок, несуть у собі множинне дискримінаційне навантаження.
По-перше, є дискримінаційним ставити поруч у документах жінок та дітей (неповнолітніх). Жінки є дорослими особами, які мають однакові з чоловіками права. Діти мають окремі права, бо вони ще не повністю сформовані особи, більше за дорослих уразливі до соціальних негараздів та впливів.
По-друге, жінка позбавляється права вільного вибору своєї роботи.
По-третє, обмежуються економічні можливості жінок на ринку праці, що призводить до існування як ґендерних розривів в оплаті праці, так і до труднощів із офіційним працевлаштуванням.
Ці типи обмежень можна назвати прямими. Однак подібна норма без урахування соціально-економічного рівня розвитку суспільства має ще й побічні впливи.
Так, вона не стимулює модернізацію виробництва, підвищення кваліфікації та перекваліфікацію працюючих чоловіків, що також негативно впливає на суспільний розвиток як у близькій, так і у віддаленій перспективах.
Одним із головних чинників існування таких положень, на мою думку, є наявність суперечливих підходів до теоретичного обґрунтування прав жінок.
Перший варіант базується на ліберальному принципі свободи вибору та ґендерної рівності, другий – на патерналістських і навіть традиціоналістських уявленнях про захист жінок. Отже, у політико-правовому дискурсі паралельно існують щонайменше дві парадигми: паритетна (рівних прав та рівних можливостей чоловіків і жінок) і традиційна (охоронна, захисна).
Таке співіснування характерне не лише для українського законодавства, воно є і в міжнародних документах, зокрема, в конвенціях Міжнародної організації праці (МОП). Ті з них, які було ухвалено в першій половині ХХ століття, і досі залишаються чинними. Вони більше орієнтовані на патерналізм. Це конвенції МОП про захист материнства та заборону використання праці жінок (№№ 3, 45, 89), на положеннях яких багато в чому також базується сучасне українське законодавство.
Щоправда, останнім часом позиція МОП щодо ґендерних обмежень у сфері праці зазнала трансформації. Зараз МОП пропонує підхід, згідно з яким «держави-учасниці мають переглянути чинні стандарти захисту трудових прав, віддавши перевагу сучаснішим гарантіям і відмовившись від наявних заборон, базованих лише на статі працівника».
Це стосується, наприклад, Конвенції МОП № 45 про використання праці жінок на підземних роботах у шахтах будь-якого роду. Майже всі країни Європейського Союзу вже її денонсували.
Україна також спробувала це зробити, оскільки має відповідне зобов’язання за Угодою про Асоціацію з ЄС. Але вікно денонсації, відкрите до 31 травня 2018 року, так і не було використано.
1986 року МОП прийняла Конвенцію № 156 «Про трудящих із сімейними обов’язками», що закликає до захисту прав батьків, які мають виховувати дітей, – як жінок, так і чоловіків. Ухвалення Конвенції є кроком на шляху до ліквідації суперечностей у міжнародних документах. Цю Конвенцію Верховна Рада України ратифікувала у 2000 році.
Тож нові документи, починаючи з 80-х років, базуються на принципах ґендерної рівності. Ця парадигма лежить в основі формування таких сучасних документів з питань становища жінок, як Конвенція ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», Програма дій Четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок (1995 рік), Європейська соціальна хартія (переглянута), Конвенції МОП № 156 («Про трудящих із сімейними обов’язками»), № 183 («Про захист материнства»), № 171 («Про нічну працю»), № 176 («Про гідні умови праці»), № 190 («Про запобігання насильства та дискримінації на робочому місці»).
Звернемося саме до фундаментальних положень, оскільки існує кілька концепцій для обґрунтування прав жінок. З наукової та практичної точки зору потрібно «очистити», «оголити» такі положення, змоделювати наслідки їх втілення в життя. Так, поняття про рівність статей як ідеал суспільно-політичного розвитку має на увазі:
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
1
https://www.facebook.com/masalitina.olena/posts/2434390696626716?comment_id=24382743962383465
2
Стратегічні комунікації в умовах гібридної війни: погляд від волонтера до науковця: монографія. – К.: НА СБ України, 2018. – с. 15
3
Бернс Г. Уестон. Права людини // Права людини: Концепції, підходи, реалізація / За ред. Б. Зізік. – К.: Вид-во «Ай Бі», 2003. – С. 13.
4
Мілль Д. С. Поневолення жінки. – К., 2002.
5
Викорінення насильства стосовно жінок: Міжнар. документи. – К., 1999. – С. 18.
6
Бремс Е. Вороги чи союзники? Фемінізм та культурний релятивізм як дисидентські голоси в розмові про права людини // Права людини: Концепції, підходи, реалізація / За ред. Б. Зізік. – К.: Вид-во «Ай Бі», 2003. – С. 156.
7
Банч Ш. Права жінок як загальнолюдські: новий погляд на права людини // Права людини: Концепції, підходи, реалізація / За ред. Б. Зізік. – К.: Вид-во «Ай Бі», 2003.
8
«Ла Страда-Україна» є учасницею: Міжнародної асоціації «Ла Страда» – європейської мережі неурядових організацій, діяльність яких спрямована на подолання торгівлі людьми, особливо жінками, в Європі та захист прав потерпілих від торгівлі людьми; Глобального Альянсу проти торгівлі жінками (GAATW) – альянсу більше 100 неурядових організацій, що працюють на попередження торгівлі людьми; Мережі європейських жіночих неурядових організацій та експертів у сфері запобігання насильству щодо жінок (WAVE) (Women against violence in Europe); Міжнародної асоціації телефонів довіри для дітей (Child Help Line International) – міжнародної мережі дитячих «гарячих» ліній у 147 країнах світу, які щорічно разом отримують понад 20 мільйонів дзвінків від дітей; Всеукраїнської мережі неурядових організацій проти комерційної сексуальної експлуатації дітей (афілійований член Міжнародної організації ЕКПАТ); Європейського альянсу за безпечний Інтернет для дітей eNACSO – мережі з 25 неурядових європейських організацій, що працюють на створення безпечного інтернет-простору для дітей www.enacso.eu (асоційований член); Міжнародної мережі The Code в Україні – об’єднання бізнес-структур та неурядових організацій, які працюють на захист дітей від сексуальної експлуатації у сфері туризму (національний партнер); Платформи неурядових організацій Європейського Союзу, що працюють у сфері протидії торгівлі людьми; Регіональної платформи жіночого мирного діалогу.
9
URL: http://www.unwomen.org/en/csw/brief-history.
10
URL: http://www.un.org/womenwatch/daw/cedaw/history.htm.
11
Буроменський М. Можливості адаптування українського законодавства до міжнародних стандартів забезпечення рівності політичних прав жінок та чоловіків // Перспективи паритетної демократії у політико-правовому полі України. – Харків, 1997. – С. 58.
12
URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/234/95-%D0%BF%D0%B2.5
13
Наведу список оргкомітету:
Карпачова Ніна – народний депутат України, заступник Голови постійної Комісії Верховної Ради України з питань з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, голова оргкомітету;
Хайнацька Ірина – заступник Міністра статистики України, заступник голови оргкомітету;
Шамшур Лариса – головний консультант Секретаріату постійної Комісії Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, секретар оргкомітету;
Павленко Едуард, Юхимчук Анатолій – народні депутати України, члени постійної Комісії Верховної Ради України з питань з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин;
Сьомін Валерій – заступник Керівника служби Адміністрації Президента України з питань гуманітарної політики;
Виноградова Людмила – завідувач сектору у справах жінок, охорони сім’ї, материнства і дитинства відділу з питань освіти, культури, охорони здоров’я і соціального забезпечення Кабінету Міністрів України;
Мазур Віктор – головний консультант Секретаріату Верховної Ради України;
Гойда Ніна – начальник Головного управління організації медичної допомоги дітям і матерям Міністерства охорони здоров’я України;
Ковальська Ніна – завідувач відділу прав людини, гуманітарного співробітництва та соціальних питань ООН МЗС України;
Ромовська Зоряна – професор кафедри цивільного права Львівського державного університету;
Вансовська Людмила – голова Комітету оборони прав людини;
Драч Марія – голова Жіночої громади;
Заблодська Людмила – заступник директора Центру прав людини;
Орлик Марія – голова Спілки жінок України;
Пашко Атена – голова Союзу українок;
Петрова Наталія – голова Всеукраїнського комітету захисту дітей.
14
Статтю «Концепція «особливих прав»: переваги використання на міжнародному та національному рівні» було оприлюднено в журналі «Наше Право». – 2003. – № 1. – С. 77—82.
15
50/50. Опыт словаря нового мышления / Под общ. ред. Ю. Афанасьева и М. Ферро. – М., 1989. – С. 474.
16
Викорінення насильства стосовно жінок. Міжнар. документи. – К., 1999. – С. 18.
17
Заявляем наши права. – М., 1995. – С. 10—11.
18
Littleton А. Reconstructing Sexual Equality. California Law Review, 75 (1987): 279—337.
19
Vogel L. Mothers on the Job: Maternity Policy in the U.S. Workplace. – New Brunswick, N.J.: Rutgers University Press, 1993.