Служба, як я вже згадував вище, i е частиною тiеi нестерпностi. Надiйнiсть, розрахунок на все життя, достатня платня, неповне напруження зусиль – адже це, по сутi, тi речi, якi менi, неодруженому, нi до чого i якi обертаються на муки.
То що ж ти робитимеш?
Я мiг би одразу вiдповiсти на всi такi запитання, заявивши: менi нема чим ризикувати, кожен день i кожен найменший успiх – це дарунок долi, все, що я роблю, буде добре. Але я можу вiдповiсти й точнiше: як австрiйський юрист, ким я насправдi зовсiм не е, я не маю практичних перспектив; найкраще, чого я мiг би тут досягти, я в своiй ситуацii вже маю i все ж не можу ним скористатися. На той випадок, вже сам собою, втiм, цiлком неможливий, якби зi своеi юридичноi пiдготовки я надумав дiстати для себе яку-небудь користь, мова може йти лише про двое мiст – Прагу, з якоi я мушу виiхати, й Вiдень, який я ненавиджу i в якому був би нещасливий, бо вирушив би туди з глибоким переконанням, що нещастя не уникнути. Виходить, доведеться iхати за межi Австрii i, позаяк я не маю хисту до мов i погано впоруюсь як iз фiзичною, так i з комерцiйною роботою, iхати – принаймнi на перших порах – до Нiмеччини, а там до Берлiна, де найбiльше можливостей протриматись.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
