Lustrum
Роберт Харрiс
БестЦицерон (на украинском языке) #2
…На набережнiй Тибру неспокiйно – з води було виловлено тiло молоденького раба, який належав одному з чiльних громадян Риму. За всiма ознаками – його принесли в жертву пiд час якогось дивного обряду. Але хто ж виявився здатний на таке? З якою метою здiйснювалося жертвоприношення? Такi питання ставить знаменитий оратор i полiтик Цицерон, якого термiново викликали на пристань. Вiн ще не знае, що розкриття цього злочину приведе його до одноi з найнебезпечнiших змов в iсторii Республiки, спрямованоi проти нього самого, до змови, в якiй бере участь Гай Юлiй Цезар, адже Цицерон мае стати консулом Римськоi республiки…
Роберт Харрiс
Lustrum
Пiтеру
Robert Harris LUSTRUM
© Robert Harris, 2009
© Penguin Random House UK
© В. О. Євменов, переклад украiнською, 2020
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2019
Вiд автора
Життепис Цицерона, римського оратора та державного дiяча, було видано його колишнiм секретарем на iм’я Тiрон за декiлька рокiв до народження Христа.
Достеменно вiдомо, що цей Тiрон дiйсно iснував, як i те, що вiн дiйсно видав таку працю. Колись Цицерон написав йому такi слова: «Не перелiчити послуг, якi ти менi надав, як у мене вдома, так i поза ним, як у Римi, так i за кордоном, у навчаннi та в лiтературнiй роботi…» Тiрон був на три роки молодший за свого господаря, народився рабом, але на багато рокiв пережив хазяiна i якщо вiрити Святому Єронiму, то помер на сотому роцi життя. Тiрон першим застенографував виголошену в Сенатi промову; створеною ним системою скорочень, вiдомою пiд назвою «Тiроновi ноти», церква послуговувалася ще в шостому столiттi, а окремi елементи цiеi системи використовуються i в сьогоденнi (наприклад, символ &, скорочення etc, NB, i.e, e.g.). Вiн же написав i декiлька трактатiв, присвячених iсторii розвитку латини. На його багатотомний життепис Цицерона як на першоджерело посилаеться в своiх коментарях до промов Цицерона римський iсторик першого столiття нашоi ери Асконiй Педiан. На ту ж бiографiю двiчi посилаеться i Плутарх. Та сама праця, як i решта лiтературного доробку Тiрона, зникла у вирi подiй, що супроводжували падiння Римськоi iмперii.
І в наш час науковцi час вiд часу намагаються знайти вiдповiдь на питання – яким мiг бути цей життепис. 1985 року Елiзабет Роусон, дiйсна членкиня Коледжу Корпус Крiстi в Оксфордi, припустила, що написаний вiн був, ймовiрно, в еллiнiстичнiй традицii бiографiй, тобто в лiтературнiй формi, якiй властивий простий i невибагливий стиль; в цiй традицii можливi цитування документiв, але перевага надаеться тому, аби наводити короткi вислови самого персонажа, можливий виклад плiток та неперевiрених даних. В цьому стилi смакуються прояви характерних рис особистостi персонажа. Таку бiографiю пишуть не для державних дiячiв чи генералiв, а для тих, кого в Римi називали curiosi[1 - Допитливi (лат.) – Прим. перекл.], [2 - Елiзабет Роусон. Intellectual Life in the Late Roman Republic (Лондон, 1985), стор. 229–230.].
Саме в такому дусi я пiдiйшов до вiдтворення втраченоi роботи Тiрона. Хоча сходження Цицерона до влади описане в попередньому томi, який мае назву Імперiй, все ж я сподiваюся, що слiдкувати за подiями, описаними тут, зможе i той читач, який попередню книгу не читав. Це роман, а не iсторичний трактат, i коли траплялися протирiччя мiж вимогами, якi ставить перед автором кожен з цих жанрiв, я рiшуче вiддавав перевагу першому. І все ж я намагався якнайкраще узгодити свiй вимисел з фактами, якi насправдi мали мiсце, а також наводити слова самого Цицерона – адже багато в чому завдяки Тiрону до нас дiйшло так багато його промов. Я хотiв би висловити подяку пану Фергусу Флемiнгу за те, що вiн щедро дав цiй книзi назву Lustrum. Тi читачi, якi матимуть бажання прояснити для себе значення полiтичноi термiнологii, що використовувалася в Римськiй республiцi, або ж тi, кому захочеться дiзнатися про згаданi в книзi постатi, знайдуть глосарiй та перелiк дiйових осiб наприкiнцi книги.
Р. Х.
«Ми дивимося зверхньо на минулi столiття, нiби вони – всього-на-всього якась пiдготовка до нашоi появи… та що, якщо ми – не бiльше, нiж iхнiй вiдблиск?»
Дж. Г. Фарелл, «Облога Крiшнапура»
lustrum (1) мн., лiгво чи барлога дикого звiря; (2) мн., бордель, звiдси – розпуста; (3) букв. спокутне жертвоприношення, насамперед те, що здiйснюеться цензорами щоп’ять рокiв; перен. п’ятирiчний перiод, люструм.
Словник (?)
Частина перша
Консул
63 рiк до н. е
O condicionem miseram non modo admi-nistrandae verum etiam conservandae rei publicae!
Зовсiм невдячна справа – дбати про збереження Республiки, що вже казати про керування нею!
Цицерон, промова вiд 9 листопада 63 року до н. е.
І
За два днi до iнавгурацii Марка Туллiя Цицерона на посаду римського консула з Тибру недалеко вiд докiв, де стоять кораблi республiканського военного флоту, виловили тiло мертвого хлопчика.
Така знахiдка, якою б трагiчною не була, не мала б привернути до себе увагу обраного консула. Та було в цьому трупi щось таке гротескне, а отже загрозливе для громадянського спокою, що магiстрат Октавiй, вiдповiдальний за охорону в мiстi громадського порядку, надiслав Цицерону звiстку про знахiдку, одночасно попросивши його прийти на мiсце.
Спочатку Цицерон не хотiв iти, посилаючись на те, що мае багато роботи. Як кандидату в консули, який набрав найбiльше голосiв, саме вiн, а не його колега, мав головувати на вiдкриттi сесii Сенату – i вiн працював над своею iнавгурацiйною промовою. Та я знав, що справа не тiльки в цьому. Вiн якось надзвичайно гидував усiм, що пов’язане зi смертю. Його непокоiли навiть убивства тварин пiд час iгор, i про цю слабкiсть – а сердечна доброта в полiтицi завжди сприймаеться як слабкiсть, i нiчим тут не зарадиш – починали тепер дiзнаватися iншi. Першою його думкою стало надiслати мене туди замiсть себе.
– Звiсно ж я пiду, – обережно вiдповiв я, – але ж… – я зупинився i дозволив своiй фразi полетiти вдалечiнь.
– Але? – спитав вiн в’iдливо. – Але що? Вважаеш, що про мене погано подумають?
Я промовчав, продовжуючи записувати його промову. Мовчання затягнулося.
– Ну що ж, нехай, – пробуркотiв вiн зрештою i пiдвiвся на ноги. – Октавiй нестерпний зануда, та свою справу знае добре. Вiн би не кликав мене, якби справа не була важливою. Та й у будь-якому випадку треба провiтрити голову.
Тодi був пiзнiй грудень, i з темно-сiрого неба дмухав вiтер, такий сильний i рiзкий, що вiд нього перехоплювало подих. На вулицi через дорогу вiд будинку скупчилися з десяток прохачiв, якi сподiвалися отримати нагоду звернутися до нього, i коли обраний консул перетнув свiй порiг, вони кинулися через дорогу.
– Не зараз, – казав я, вiдштовхуючи iх, – не сьогоднi.
Цицерон перекинув подiл свого плаща через плече, притиснув пiдборiддя до грудей i квапливо рушив по дорозi вниз по пагорбу.
Ми пройшли, я думаю, близько милi, навскоси перетнули Форум i вийшли з мiста через браму, що веде до рiки. Тибр був повноводним, а течiя швидкою, i повсюди з’являлися вири та брижi. Прямо перед нами, навпроти Тиберiани, серед верфей та кранiв Навалii ми побачили натовп людей, якi товклися i снували туди-сюди. (Ви зрозумiете, як давно все це було – бiльш нiж пiв столiття тому, – якщо я скажу вам, що цей острiв, Тiберiана, не був ще з’еднаний мостами з жодним з берегiв Тибру). Коли ми пiдiйшли ближче, багато хто впiзнав Цицерона, i натовп, розступаючись, аби нас пропустити, допитливо зашелестiв. Мiсце подii оточив кордон легiонерiв з баракiв флоту. Октавiй чекав на нас.
– Перепрошую за те, що потурбував тебе, – промовив Октавiй, потискаючи руку мого хазяiна. – Я розумiю, як ти зараз, мабуть, зайнятий напередоднi iнавгурацii.
– Любий Октавiю, для мене велика радiсть бачити тебе в будь-який час. Ти знайомий з моiм секретарем, Тiроном?
Октавiй кинув на мене повнiстю позбавлений будь-якоi цiкавостi погляд. Хоча зараз його й пам’ятають лише як батька Августа, в той час вiн був едилом вiд плебеiв i взагалi мав, здавалося, великi полiтичнi перспективи. Вiн i сам мiг би стати консулом, якби за чотири роки пiсля цих подiй не помер вiд лихоманки. Вiн вiдвiв нас з вiтру до одного з докiв, де на великих дерев’яних валах стояв готовий до ремонту корпус легкоi галери. Поруч з галерою на пiдлозi лежав, загорнутий у парусину, якийсь предмет. Без будь-яких церемонiй Октавiй вiдкинув тканину i показав нам оголений труп хлопчика.
Наскiльки я пам’ятаю, йому було близько дванадцяти рокiв. Красиве й замирене обличчя через свою нiжнiсть здавалося жiночним. На носi та щоках поблискували залишки золотоi фарби, а вологе кудряве волосся було пов’язане червоною стрiчкою. Його горло було перерiзане. Труп був вздовж розрiзаний, внутрiшнi органи вийнятi. Кровi не було, лише чорнiла видовжена порожнеча, нiби це була випотрошена, набита рiчковим мулом рибина. Не знаю, як Цицерону вдалося лишитися холоднокровним, споглядаючи цю картину, та я побачив, як вiн iз зусиллям сковтнув i продовжив огляд мiсця подii. Зрештою вiн хрипло промовив:
– Яке безчинство.
– Але це ще не все, – сказав Октавiй.
Вiн присiв бiля трупу, пiдняв руками голову хлопця й повернув ii лiворуч. Вiд рухiв голови зiяючий отвiр рани почав вiдкриватися i знов закриватися, нiби як другий рот, що намагався прошепотiти нам щось, про щось попередити. Здавалося, нiби це не справило на Октавiя бодай якогось враження – вiн був вiйськовим i, нема сумнiву, звик бачити такi картини. Вiн вiдкинув волосся трупа, оголяючи глибоку вм’ятину одразу над правим вухом хлопчика, i ткнув туди великим пальцем.
– Бачиш? Вочевидь, удар нанесений ззаду. Молотком, я би сказав.
– Обличчя розмальоване. У волоссi стрiчка. Удар молотком був нанесений ззаду, – повторив Цицерон, i слова його лунали все повiльнiше в мiру того, як вiн усвiдомлював, що це все означае. – А потiм перерiзали горло. І зрештою, його тiло – …випотрошили.
– Саме так, – сказав Октавiй. – З усього видно, вбивцi хотiли дослiдити його нутрощi. Це – жертвоприношення, людське жертвоприношення.
Вiд таких слiв, промовлених у цьому холодному й темному мiсцi, на головi в мене волосся стало дибки, i я вiдчув поруч з собою присутнiсть Зла – майже вiдчутного на дотик i потужного, наче блискавка.
