Гра в бісер

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

1

Мандрівникам на Схід. – Посвята натякає на повість Гессе «Мандрівка на Схід», яка з’явилася друком на десять років раніше від роману «Гра в бісер», і має щонайменше потрійний зміст. По-перше, вона апелює до тієї утопії інтимного духовного братства, що є темою обох книжок. Чудово розуміючи, наскільки фальсифіковані в навколишньому суспільстві масові зв’язки між людьми, як легко, не бажаючи того, стати часткою літературної промисловості, що спотворює все на світі, Герман Гессе довірливим, майже змовницьким жестом кладе книжку в руки «своєму» читачеві, своєму «побратимові по Ордену», який зрозуміє його з півслова. По-друге, автор підкреслює єдність змісту обох книжок: і тут, і там ідеться про співвідношення між духовністю й життям, про діалектику віри, що зберігає свою бадьорість у всіх розчаруваннях і всупереч їм. По-третє, чисто літературно «Гра в бісер» продовжує лінію, почату «Мандрівкою на Схід». Прозорість і натхненність образної системи, що панує в обох книжках, нітрохи не виключає опуклої пластичності образів. В обох випадках місце дії, кажучи словами самого Гессе, – «це не країна чи якесь географічне поняття, а батьківщина й молодість душі, те, що є всюди й ніде, тотожність усіх часів». Друга незвичайна риса, притаманна літературній техніці обох книжок Гессе, яка часто наштовхується на нерозуміння, – безперервна змінність погляду на речі, коли майже кожна наступна фраза дає предмет зображення в іншій змістовій перспективі, ніж попередня, а остаточний «підсумок» залишається зумисне багатозначним. Так, «Мандрівка на Схід» змальовує якесь Братство, що зазнало краху, розпалося, забулось, і тільки його колишній член Г. Г. хоче писати історію цього високого починання; непомітно все зміщується, і стає ясно, що всі ці роки, які Г. Г. перебував у гіркому розчаруванні, Братство долало далі свій шлях, і тільки самий Г. Г. зі слабкодухості відпав від нього; і тепер зневіреному, але чесному членові Братства судилося дізнатись, що й сам він на глибшому рівні свого буття незмінно зберігав вірність своєму служінню. Відповідно і «Гру в бісер» можна зрозуміти і як звеличення «касталійського» ідеалу духовності і як переборення цього ідеалу. Нагадуючи про те, що обидві книжки близькі одна одній, посвята прагне зробити їх зрозумілішими одну через одну.

2

Альберт Другий. Тракт. про кристал. дух., вид. Клангор і Коллоф, кн. I, розд. 28 (лат.).

3

…і хоч з певного погляду речі, що не існують… – Епіграф належить Гессе, а його переклад на схоластичну латину виконали друзі письменника – філологи Шалль і Файнгальс. Вигадане ім’я автора тексту «Альберт Другий» натякає на відомого середньовічного схоласта Альберта Великого (1193–1280), вчителя Фоми Аквінського. Альберт Великий, якого сучасники прозвали Універсальним Доктором, прагнув до всеосяжного духовного синтезу й до стрункого впорядкування всієї сукупності інтелектуальних вартостей своєї епохи, тобто до такого ідеалу, про який ідеться і в романі Гессе і який він втілив в образі Гри в бісер.

4

Магістр Гри Йозеф III (лат.).

5

…скажімо, в Піфагора… – Грецький філософ VI ст. до н. е. привертає до себе увагу Гессе як ініціатор духовної традиції, що фіксувала свій зміст в опрацьованій системі музично-математично-космологічних символів (аналог Гри в бісер). Багато в чому близький до Гессе Томас Манн зауважує про Піфагора: «Число і співвідношення чисел як творчий принцип буття і моральної гідності – тут прекрасне, точне, моральне так дивовижно і врочисто зливалося в ідею авторитету…»

6

…в колах еллінських гностиків… – Поширені на початку нашої ери в містах еллінізованого Ближнього Сходу гностичні віровчення, в яких грецька філософія поєднувалася зі східною містикою, надзвичайно цікавили Гессе ще з тих часів, коли він працював над романом «Деміан», тобто з кінця 10-х років (пор. образ гностика-астролога в новелі «Сповідник», що входить до цієї книжки). У гностицизмі Гессе приваблювала спроба охопити цілість буття в його споконвічній двополярності, довести до суперечливого синтезу раціональне й ірраціональне, ідею ладу й заперечення цієї ідеї і т. д.

7

Співдружності наук (лат.).

8

…в основі кожної платонівської академії… – Слово «академія» історично виникло як означення школи Платона, засідання якої відбувалося в гаю Академа біля Афін. Ця школа, що проіснувала близько восьми сторіч, поряд з філософією культивувала математичні, астрономічні й музичні студії (за переказом, над її входом було написано: «Хай не заходить сюди той, хто не вивчав геометрії»), а також аскетичний спосіб життя: споглядання ладу в співвідношенні чисел і в рухові зірок мало навчити впорядкованості духу. Пізніше «Платонівською Академією» називали філософський гурток, заснований XV ст. у Флоренції, та деякі інші інтелектуальні товариства.

9

Микола Кузанський (1401–1464) – теолог, філософ і видатний учений пізнього середньовіччя. В центрі його вчення стоїть діалектична ідея про тотожність протилежностей; ця тотожність здійснюється в Богові, якого він уявляв як ідею граничної спільності, як «нескінченну сферу, центр якої всюди, а поверхня – ніде». Під знаком цієї абсолютної тотожності зникає розщепленість людства на віровчення і віросповідання: за Миколою Кузанським, «усі народи дотримуються єдиної віри під виглядом різноманітних культів». Своє вчення Микола Кузанський любить викладати, користуючись математичними символами: так, Бог для нього – одночасно нескінченне коло й нескінченний трикутник, що він пояснює кресленнями й обчисленнями; Отець, Син і Дух Святий співвідносяться як Єдність, Рівність і Взаємосполучення і т. д.

10

…дістав… назву «фейлетонної доби». – Критика цієї доби, що охоплює декаданс буржуазного світу в XIX–XX ст., – дуже важливий елемент у складному цілому твору Гессе. Проте слід пам’ятати, що цю критику, досить глибоку й вистраждану, Гессе все-таки подає не від себе, а від імені певного анонімного касталійця, який складає життєпис Кнехта: звідси надмірно врівноважений тон велемудрої зверхності, природний для далекого нащадка, що заглядає в морок сторіч.

11

…уся Європа, весь світ ідуть до загибелі. – Очевидний натяк на книжку культурфілософа О. Шпенглера (1880–1936) «Занепад Європи», похмурі прогнози якої були однією з важливих інтелектуальних сенсацій початку 20-х років нашого сторіччя.

12

…у залі зустрічей Братства між Бремгартеном і Морбіо… – Черговий змовницький натяк одночасно на реалії приватного життя письменника й на деталі повісті «Мандрівка на Схід». Бремгартен – замок у Швейцарії, власник якого Макс Вассмер був приятелем Гессе й гостинним господарем, що вмів зібрати навколо себе близьких за духом людей; Гессе увічнив ці зустрічі в «Мандрівці на Схід», надавши їм казково-врочистого забарвлення. Морбіо Інферіоре – глибока ущелина між швейцарськими озерами Комо й Лугано; Гессе зробив її сценою, де відбуваються драматичні події, що призводять до уявного розпаду Братства мандрівників на Схід.

13

…Бастіан Перро з Кальва… – Бастіан Перро – ім’я ремісника з Кальва (батьківщини Гессе), в якого вчився підлітком майбутній письменник. Характерно, що досвідові ремісничої праці Гессе надав значення духовного досвіду, завдяки чому скромна постать швабського майстра піднялася в його уяві на інтелектуальні вершини Гри в бісер.

14

Гравець (або Штукар) із Базеля (лат.).

15

Daimonion. – У такій формі це слово асоціюється з розповідями Платона й Ксенофонта про Сократа, який признавався, що часто і до того ж у найважливіших випадках діє за ірраціональним, підсвідомим імпульсом, у якому сам філософ та його учні вбачали голос персоніфікованої особистої долі людини, його «демона».

16

Відданість долі (лат.).

17

Amor fati. – Це словосполучення вживали античні стоїки, проте в новоєвропейській філософській літературі воно стало відоме головним чином завдяки Ф. Ніцше. В ніцшеанському слововживанні «amor fati» означає мужню волю до того, щоб повністю пережити своє життя, не тільки не вимагаючи від нього ніяких обіцянок і гарантій, але й будучи від самого початку готовим до найстрашнішого («героїчний песимізм»).

18

Вибраних (лат.).

19

Цвіту молоді (лат.).

20

…який раніше називали ще Педагогічною Провінцією, запозичивши цей вислів у поета Гете… – Тут Гессе сам називає класичний прообраз своєї Касталії з «Літ мандрівок Вільгельма Майстера». Між Педагогічною Провінцією, якою вона зображена в Гете, і гессівською Касталією справді є деяка подібність: і тут, і там мудрі, святобливо віддані своєму служінню вчителі терпляче виявляють і всебічно культивують здібності своїх учнів; і тут, і там панує настрій якоїсь нецерковної «побожності» – шанобливого вживання в космічний ритм буття, якому надано форм своєрідної обрядовості (пор. у Гете систему ритуальних жестів, що відповідають обов’язкові «потрійної шанобливості» – перед вищим, перед рівним собі й перед нижчим). Проте утопія Гессе позначена більшою меланхолією, ніж утопія Просвітництва: якщо перед адептами Педагогічної Провінції Гете «відкривається незмірне поле діяльності», то касталійці добровільно замикаються в межах культурного мікрокосмосу.

21

Мистецтво для мистецтва (франц.).

22

Людовік Жорстокий (лат.).

23

…хоча б Lodovicus Crudelis… (Людовік Жорстокий) – латинізація прізвиська Луї Жорстокий, яке Гессе надав своєму приятелеві живописцю Луї Мульє (під таким прізвиськом він фігурує, між іншим, у повісті «Останнє літо Клінгзора», що вийшла 1920 p.).

24

Хатт II із Кальва (лат.).

25

Chattus Calvensis II (Хатт II із Кальва). – Хатти – латинська назва давньогерманського племені, з яким пов’язане найменування землі Гессен, а також поява прізвищ типу «Гесс», «Гессе», «Гессен» і т. д. Як згадував Гессе, гімназійний учитель-латиніст, що залишив у письменника на все життя вдячну пам’ять по собі, жартома називав маленького Германа «Chattus» (пор. написаний між 1944 і 1950 pp. нарис «Перерваний урок»). Кальв – рідне місто Гессе; отже, Хатт II із Кальва – двійник самого письменника. Ця біографічність підготовлена тим, що за кілька рядків до цього був згаданий близький приятель Гессе Луї Жорстокий (див. попередній коментар). Спокуса «дивакуватого» відчуження від суєти світу й замикання в безкорисливо-непотрібних іграх духу – це спокуса, яку пережив сам автор і яку він змальовує в тонах сповіді.

26

Розум дуже бистрий, запал у навчанні великий, поведінка бездоганна (лат.).

27

Розум глибокий і жадібний до успіхів, у натурі похвальна послужливість (лат.).

28

До абсурду (лат.).

29

…славетний ясеневий гай. – «Ешгольц» (нім.) і означає «ясеневий гай».

30

Отто, Шарлемань. – Характерна для Гессе гра в імена. Учні, що покинули Касталію, наділені іменами імператорів раннього середньовіччя. Шарлемань – по-французькому ім’я Карла Великого; що ж до імені Отто, то це звичайнісіньке німецьке ім’я в поєднанні з Карлом Великим викликає в пам’яті численних Оттонів на імператорському троні, що дали ім’я Оттонівській добі (Х – ХI ст.).

31

Друже (лат.).

32

Гравці (лат.).

33

Карло Ферромонте – італійська форма імені й прізвища Карла Ізенберга, німецького музикознавця-фольклориста, друга й родича Гессе. Як визнавав сам письменник, в образі Ферромонте більше портретних рис, ніж у будь-якому іншому образі роману.

34

…річеркари Фробергера… – Річеркар – музичний твір поліфонічної будови, поширений у західноєвропейській музиці XIV–XVII ст. Фробергер Йоганн Якоб – німецький композитор і органіст XVII ст. Всі прізвища композиторів у романі – справжні.

35

…думав стати мандрівним музикантом і грати на весіллях… – Образ убогого музиканта, який ще з часів шубертівського «Лірника» органічно ввійшов в образну систему німецької романтичної традиції, виношував у своєму серці сам Гессе в часи оповідань про Кнульпа (див. передмову). Таким чином, ця фраза Магістра музики містить у собі прощання Гессе з меланхолійно-безвідповідальною мрією, що колись була близька йому самому.

36

Служник (лат.).

37

«Сто новел», або «Новеліно» – складений на межі XIII й XIV ст. збірник новел, що був першим зразком італійської розповідної прози.

38

…боберфельдського лебедя. – Мається на увазі Мартін Опіц (1597–1639; від 1627 p., коли імператор надав йому дворянство, – Опіц фон Боберфельд) – найвидатніший представник німецької придворної поезії XVII ст.

39

Він хотів виступити в ньому в ролі швабського теолога… – Цей життєпис, що переносив касталійську проблематику в умови пієтистської Швабії першої пол. XVIII ст., Гессе почав писати в 30-і роки, але не докінчив; виданий він посмертно 1965 p. Син ремісника Кнехт, що успадкував від батька чуттєво-мистецький музичний хист, а від матері – смак до теологічної «духовності», шукає справжнього служіння духові, вивчає теологію і зазнає на собі великого впливу особистості Бенгеля (див. наступний коментар), проте стомлюється від інтелектуалізму й тужить за музикою, за скромною предметною творчістю.

40

Етінгер Фрідріх Крістіан (1702–1782) – швабський теолог, лютеранський церковний діяч і містик. Пошуки Етінгера мали часом неортодоксальні риси: він був шанувальником народного філософа-містика Беме і приятелем славетного «духовидця» Сведенборга. Філософська система Етінгера була спрямована на синтез світу природи і світу духу.

41

Цінцендорф Ніколаус Людвіг (1700–1760) – швабський теолог, релігійний діяч і поет. У своїй творчості апелював до життєво-емоційних сторін людського єства проти просвітницького раціоналізму.

42

Інь і Ян – давньокитайський символ двополярності буття. Інь – позитивний полюс (небо, тепло, чоловіча основа), Ян – негативний полюс (земля, холод, жіноча основа). Обидва вони неминуче пов’язані один з одним. Початковий зміст обох слів – означення двох схилів гори: сонячного й тінявого.

43

«І цзін» – пам’ятка давньокитайської прози (I тисячоліття до н. е.). Це оракульська книжка, призначена для ворожіння по «гуа», тобто по кресленнях, що складаються з трьох ліній – цілих або уривчастих. Ціла лінія символізує Інь, уривчаста – Ян. Одна з восьми комбінацій означає відповідно небо, землю, грім, воду, гору, вітер, вогонь, водоймище. Комбінуючись по дві, триграми складаються в шістдесят чотири гексаграми, кожній з яких відповідає афористична словесна формула більш чи менш загадкового змісту, що вимагає особливого тлумачення (на зразок тих, що фігурують у Гессе). Особливу цікавість до «І цзін» виявляв відомий швейцарський психоаналітик Карл Густав Юнг (1875–1962), що вплинув на творчість Гессе. Юнг добачав у кресленнях і висловах давньокитайської книжки фіксацію споконвічних структур людського несвідомого творення (так званих архетипів). Неважко добачити подібність між принципом «І цзін» та ідеєю гессівської «Гри», що також являє собою калейдоскоп символів.

44

«Ші цзін» («Книга пісень») – класична антологія давньокитайської пісенної лірики, яку, за переказами, склав сам Конфуцій.

45

Чжуан Цзи – давньокитайський мислитель Чжуан Чжоу, що жив, за переказами, в IV–III ст. до н. е., парадоксаліст, який висміював раціоналістичну етику Конфуція і прагнув осягти діалектичну тотожність істини й ілюзії, добра і зла, моралі й аморалізму; його ідеал – відмова від втручання в самосутній лад буття. Книжка Чжуан Цзи дає образ дивакуватого, юродивого мудреця, що глузує з претензій держави до людини, нехтує узвичаєні норми й прибирає свою мудрість у навмисне химерні зовнішні форми. Саме такий образ мудреця важливий у цьому випадку для Гессе.