Деякi джерела повiдомляють, що пiд час черговоi змiни влади в Киевi пiд час бурхливих подiй 1917–1920 рокiв Вiльгельм Олександрович поклав собi покинути миле серцю мiсто i, нарештi, переiхати до свого бiльш-менш тихого невеликого маетку Кальська, розташованого в Слуцькому повiтi Мiнськоi губернii. Художник зiбрав кращi своi роботи й вiдправив iх з багажем, попереду себе. На жаль, багаж у дорозi пропав, а сам художник так i не змiг нiкуди поiхати. Історiя ця i сумна i показова водночас: адже навiть попри таку значну втрату вiдвiдувачi Вiльгельма Олександровича тих рокiв згадували про велику кiлькiсть робiт, що заповнювали майстерню (вона ж i вiтальня) художника.
Можливо, через таку кiлькiсть картин страждала якiсть? Анiтрохи! Догма про те, що кiлькiсть i якiсть несумiснi – одне з тих правил, у прикладеннi до яких Вiльгельм Олександрович став яскравим винятком. Досить лише подивитися його роботи – багато репродукцiй е в Інтернетi, – щоб зрозумiти: перед нами генiй. А тим, хто «не йме вiри своiм очам», радимо переглянути список високих нагород i регалiй Вiльгельма Олександровича. У 1872 роцi юний Котарбiнський був визнаний «першим рисувальником Рима» i здобув срiбну медаль на конкурсi в Академii св. Луки. У 1894 роцi на нацiональнiй виставцi у Львовi iм’я Котарбiнського звучить особливо голосно: майстер отримуе золоту медаль i безлiч схвальних вiдгукiв. Картину «Оргiя», яку не раз копiювали i яка вважаеться вершиною олiйного малярства тих рокiв, придбав музей Імператора Олександра III. У 1905 роцi (за деякими вiдомостями в 1915-му), вже зрiлим художником, Вiльгельм Олександрович був вшанований званням академiка Імператорськоi Академii мистецтв «за славетнiсть на художнiй нивi». Творiння пензля Котарбiнського в розписi соборiв – серед яких центральне мiсце посiдае, звичайно, Киiвський Володимирський собор – досi вражають уяву i викликають прискорене серцебиття у багатьох глядачiв i мистецтвознавцiв. За роботу над розписом Володимирського собору Котарбiнського нагородили орденом Станiслава II ступеня. Отож, як бачимо, якiсть робiт не викликае жодних сумнiвiв.
У чому ж тодi рiч? Можливо, виннi радянськi музеi, якi через iдеологiчну спрямованiсть не придбавали робiт символiста Котарбiнського? Але й ця версiя вiдмiтаеться, адже найвiдомiшi приватнi колекцii нiхто не скасовував. Славнозвiснi iталiйськi та польськi меценати регулярно виставляли картини Котарбiнського ранiше i виставляють нинi. Інформацiя про пристрасть до робiт Вiльгельма Олександровича вiдомих колекцiонерiв – таких як Солдатенков, Ханенко або Терещенко – теж не могла «канути в Лету». Крiм того, бiльшiсть дослiдникiв сходяться на думцi, що Котарбiнський був одним з улюблених художникiв Миколи II. До речi, сьогоднi добра традицiя протягуеться: за картини Котарбiнського б’ються на аукцiонах найзаможнiшi покупцi. Про популярнiсть робiт Вiльгельма Олександровича говорить принаймнi той факт, що всi ми дотепер знайомi з ними. У 1914 роцi киiвське видавництво «Рассвет» видало масштабну серiю листiвок В. Котарбiнського. Русалки, нiмфи, янголи, наяди, болотнi вогники, смерть в образi дiвчини або прекрасного юнака, лихоманка – бiла дiва, що прийшла з болiт… Покажiть будь-яку з цих листiвок сучасному глядачевi, i вiн вигукне: «Авжеж, знаю! Це ж класика модерну! Це ж основа основ – символiзм у чистому виглядi. Звичайно, я знаю i люблю цi роботи. Що? Котарбiнський? А хто це?»
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
