Книга Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка - читать онлайн бесплатно, автор Стефан Цвейг. Cтраница 8
bannerbanner
Вы не авторизовались
Войти
Зарегистрироваться
Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка
Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка
Добавить В библиотекуАвторизуйтесь, чтобы добавить
Оценить:

Рейтинг: 0

Добавить отзывДобавить цитату

Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

69

Давньогрецький комедіограф Арістофан (бл. 445 – бл. 385 до н. е.), сатира якого часто мала форму утопії комічного характеру, у комедії «Хмари» висміяв знаменитого філософа Сократа. Сократ (470–469—399 до н. е.) – давньогрецький філософ жив в Афінах. Свої погляди викладав усно в ході вільних бесід зі своїми учнями. Про їхній зміст і форму викладу можна судити з опублікованих діалогів Платона.

70

Франсуа Рабле (1483 або близько 1494–1553) – французький письменник-гуманіст. Скептично ставився до церковних догм. Написав фантастичний роман «Гаргантюа і Пантагрюель», у якому, відкидаючи святенництво й забобони, через гротескні образи своїх героїв дав сатиричне зображення життя сучасного йому суспільства.

71

Жозеф-Іньяс Гійотен (1738–1814) – французький лікар, який запропонував у 1789 р. застосовувати в якості знаряддя страти спеціальну машину для обезголовлювання, яка отримала назву «гільйотина». Вперше вона була застосована у квітні 1792 р. і широко використовувалася урядом якобінської диктатури в 1793–1794 рр.

72

Жан Сільвен Байло (1736–1793) – французький вчений, фахівець з історії астрономії. Наступного дня після взяття Бастилії 15 липня 1789 року був проголошений мером Парижа.

73

Антуан Лоран Лавуазьє (1743–1794) – французький хімік, один із основоположників сучасної хімії. Досліджував склад повітря, роль кисню в процесі дихання, окислення, бродіння. Був генеральним відкупником, звинувачений у змові й посадових злочинах, гільйотинований.

74

Антуан Лоран Жуссьє (1748–1836) – французький вчений-ботанік, директор Ботанічного саду в Парижі. Опублікував велику працю щодо класифікацій рослин.

75

Едвард Дженнер (1749–1823) – англійський лікар, основоположник щеплення від віспи. У травні 1796 р. прищепив коров’ячу віспу дитині. У тому ж році вакцинація проти віспи почала використовуватися в англійській армії й на флоті. У 1803 р. в Лондоні заснував Королівське Дженнеріанське товариство, став його довічним головою.

76

Жан-Мартен Шарко (1825–1893) – французький лікар, один із основоположників невропатології й психотерапії. Зробив внесок у дослідження явищ гіпнозу, таких захворювань нервової системи, як істерія й неврози.

77

Рубікон – річка на Апеннінському півострові, яка служила кордоном між власне Італією й римською провінцією Цизальпійською Галлією до 42 р. до н.е. Порушивши законодавчі приписи, у 49 р. до н.е. Юлій Цезар із військом перейшов Рубікон, поклавши тим самим початок громадянській війні. Звідси вираз «перейти Рубікон», що означає прийняти безповоротне рішення.

78

Аполлоній Тіанський (I ст. до н. е.) – давньогрецький філософ, глава неопіфагорійської релігійно-містичної школи, мандрівний проповідник, мав славу пророка, здатного творити чудеса.

79

Медуза Горгона – відповідно до грецької міфології, крилате чудовисько з головою жінки й зміями замість волосся. Під її поглядом все живе перетворювалося на камінь. За переказами, Персей відтяв голову сплячій Медузі, вдавшись до хитрощів: щоб уникнути її погляду, дивився в мідний щит на її відображення.

80

Амеріго Веспуччі (1451–1512) – мореплавець флорентійського походження. Учасник іспанських і португальських експедицій до берегів Нового Світу (Америки). У 1507 р. Лотаринзький картограф Мартін Вальдземюллер запропонував назвати землі, відкриті мореплавцем, країною Амеріго. З того часу відкрита Колумбом у 1492 р., невідома в Західній Європі, територія стала називатися Америкою.

81

П’єр Жане (1859–1947) – французький лікар і філософ, фахівець із експериментальної психології. Використовував гіпнотичні методи лікування, створив вчення про психастенію. Автор книг з історії психологічної науки.

82

Монгольф’є – брати Жозеф (1740–1810) й Етьєн (1745–1799) – французькі винахідники, які побудували паперову кулю, наповнену гарячим димом (аеростат). Перший політ такої кулі без людей був здійснений у червні 1783 р. в м. Анноне, з людьми – у листопаді того ж року в Парижі.

83

Друїди – жерці у стародавніх кельтів Галлії, Британії та Ірландії, становили панівну верству кельтського суспільства, відігравали велику роль у політичному житті кельтів, здійснювали релігійні обряди жертвоприношення й виконували судові функції.

84

Суд Фема – таємний суд у середньовічній Німеччині.

85

Генріх фон Кляйст (Клейст) (1771–1811) – німецький письменник і драматург, у творах якого ірраціонально-романтичне перепліталося з реальним. Покінчив життя самогубством. Кляйсту присвячений один з есеїв трилогії С. Цвейга «Бій з демоном».

86

Ернст Теодор Амадей Гофман (1776–1822) – німецький письменник-романтик, композитор, художник. У своїй літературній творчості звертався до світу фантастики, таємничих явищ у людській психіці й природі. Автор чотиритомника «Серапіонові брати» (1819–1821), двотомника «Еліксир диявола», романтичної опери «Ундіна» та інших літературних і музичних творів.

87

Франц Брентано (1838–1917) – німецький філософ. У своєму вченні провів межу між фізичними й психічними феноменами, ввів поняття інтенціональності (спрямованості свідомості на щось). Ідея інтенціональності розглянута в його роботі «Психологія з емпіричної точки зору» (1874).

88

Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг (1775–1854) – німецький філософ, представник німецького класичного ідеалізму. Розглядав природу як форму несвідомого життя розуму, особливу увагу у своєму вченні приділяв проблемам становлення й розвитку свідомого «я», відносин між свідомими й несвідомими процесами, теоретичній та морально-практичній діяльності людини, інтелектуальній та естетичній інтуїції, філософським і релігійним світоглядам. Найбільш важливі з його робіт: «Система трансцендентального ідеалізму» (1800), «Філософія мистецтва» (1802–1803), «Філософія і релігія» (1804), «Філософські дослідження про сутність людської свободи» (1809).

89

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770–1831) – німецький філософ, представник німецької класичної філософії, який створив на об’єктивно-ідеалістичній основі систематичну теорію діалектики. Переосмислюючи всі сфери культури й людської цивілізації, висунув вчення, згідно з яким розвиток світу й людини відтворює різні стадії самопізнання «світового духу». Його перу належать такі роботи, як: «Феноменологія духу» (1807), «Наука логіки» (1812), «Філософія права» (1821) та ін.

90

Йоганн Готліб Фіхте (1762–1814) – німецький філософ. В основі його філософії лежать уявлення про діяльну природу людини, автономію волі як універсального початку буття, реальність як продукті діяльності «я», історію людства як процесі розвитку від несвідомого до свідомого розуму.

91

Едгар Аллан По (1809–1849) – американський письменник, поет і критик. Один із родоначальників детективної новели й теорії «мистецтва для мистецтва».

92

Готгільф Генріх Шуберт (1780–1860) – німецький філософ, психолог і лікар. Відрізнявся схильністю до містики й псевдонаукових фантазій. До його робіт, зокрема до книги «Символізм сновидінь» (1814), апелювали З. Фройд і С. Цвейг.

93

Гай Юлій Цезар (100—44 до н. е.) – римський диктатор. Підкорив більшість галльських племен і зміцнив могутність Риму. Установив диктатуру, був убитий змовниками-республіканцями.

94

Юстінус Кернер (1786–1862) – німецький письменник, за фахом лікар. Виявляв інтерес до загадкових явищ людської психіки й можливостей спілкування людей зі світом духів. Автор книг «Історія двох сомнамбул» (1824) і «Ясновидиця з Префорста» (1824), а також ліричних віршів.

95

Йозеф Еннемозер (1787–1854) – німецький психолог. Автор ряду робіт, присвячених обґрунтуванню теорії тваринного магнетизму.

96

Карл Олександрович Клюге (1782–1844) – німецький письменник і лікар. Автор книги «Досвід викладу тваринного магнетизму як лікувальний засіб».

97

Фрідріх фон Тренк (1726–1794) – прусський офіцер, який служив в Австрії й Росії. Під час Великої французької революції приєднався до повсталого Парижу, страчений в період якобінського терору.

Вы ознакомились с фрагментом книги.

Для бесплатного чтения открыта только часть текста.

Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:

Полная версия книги