Усе буде бадмінтон! Історія та постаті українського бадмінтону

Перші чемпіонати України

У 1962 році в Києві відбувся перший чемпіонат України. Першими чемпіонами республіки в одиночних розрядах стали Володимир Ліфшиц (Харків) та Агнета Карцуб (Львів), у парах Володимир Ліфшиц – Леонід Колесніков (Харків) й Агнета Карцуб – Олімпіада Марчева (Львів), у змішаному розряді Богдан Олійник – Олімпіада Марчева (Львів).

Наступного року чемпіонат УРСР пройшов у Львові. Знову домінували львів’яни та харків’яни: Володимир Ліфшиц й Агнета Карцуб захистили свої титули в одиночному розряді, як і пара Ліфшиц – Колесников. А от у жіночій парі перемогу здобули киянки Ніна Мякишкова – Валентина Литвиненко. У змішаному розряді чемпіонами стала львівська пара Володимир Дерій – Агнета Карцуб.

Володимир Якович Ліфшиц (народився у 1938 році у Харкові), перший чемпіон України (1962), перший український чемпіон СРСР (1965, у парному розряді). Почесний майстер спорту (таке звання надавали спортсмену, який протягом п’яти років виконував норматив майстра спорту).

Випускник Харківського політехнічного інституту. Прийшов у бадмінтон із тенісу.

З 1968 року – в Білорусі на тренерській роботі. Підготував 8 чемпіонів СРСР. Потім – у Москві.

Кандидат психологічних наук (1988). Автор понад 200 науково-методичних праць, зокрема книжки «Бадмінтон – ступені майстерності». Лауреат премії за найкращу спортивну книгу року (1978, книга «Бадмінтон» у співавторстві з Олексієм Галицьким).

Був президентом Всеросійської федерації бадмінтону (1992–2005) та головним тренером збірної Росії. Сьогодні – виконавчий директор Всеросійської федерації сквошу.

Володимир Ліфшиц – перший чемпіон України (1962), перший український чемпіон СРСР (1963, в парі з Юрієм Єрмолаєвим)

А от у 1964 році на третьому чемпіонаті УРСР в Харкові голосно заявив про себе Дніпропетровськ – в особі Бориса Баршаха, який став абсолютним чемпіоном, вигравши одиночний розряд, пару з харків’янином В’ячеславом Воловниковим і змішаний розряд – з Олімпіадою Марчевою. Жіночу одиночку виграла київська динамівка Ніна Мякишкова, а жіночу пару – Агнета Карцуб з Олімпіадою Марчевою.

На 4-му чемпіонаті УРСР в Одесі (1965) Борис Баршах і Ніна Мякишкова захистили свої титули в одиночному розряді. В парних розрядах перемогли Володимир Ліфшиц – Юрій Єрмолаєв (Харків), Ірина Натарова – Ніна Мякишкова (Дніпропетровськ, Київ). У змішаному розряді Володимир Ліфшиц – Олімпіада Марчева (Харків, Львів).

Голова Федерації бадмінтону УРСР Семен Остапенко нагороджує віцечемпіонів України 1965 року в парній категорії Бориса Баршаха (Дніпропетровськ, праворуч) і Анатолія Лосєва (Харків). Ліворуч – тренер Володимир Томашевський (Київ)

Чемпіонат України 1966 року приймав Дніпропетровськ. Тут спалахнула зірка киянина Віктора Швачка, який виграв одиночку, у жінок переможницею стала Ірина Натарова (Дніпропетровськ). У парних розрядах чемпіонами стали господарі турніру: Борис Баршах – Микола Пешехонов і Тетяна Новікова – Елеонора Корнієнко. У змішаному розряді перемогла дніпропетровська пара Борис Баршах – Елеонора Корнієнко.

Віктор Швачко й Ірина Натарова повторили свій успіх на 6-му чемпіонаті УРСР у Харкові (1967). Так само захистила свій титул пара Борис Баршах – Микола Пешехонов. У жінок повернула собі золото дніпропетровсько-київська пара Ірина Натарова – Ніна Мякишкова.

Доброю школою майстерності для провідних гравців СРСР стали спільні тренування з індонезійськими студентами, які навчалися в радянських вишах. Так було і в Україні, наприклад, у 1966 році чемпіоном Львова став студент Політехніки Уй Пік Хьян. Наші спортсмени перейняли в них, зокрема, гру кистю, удар бекхенд й інші важливі прийоми.

До 1974 року радянський бадмінтон перебував поза межами офіційної світової спільноти. Головним змаганням, де виявлялися найкращі спортсмени країни, був чемпіонат СРСР. З 1963-го по 1991-й відбулося 29 турнірів. Українські бадмінтоністи зіграли першу скрипку на більшості з них.

Дніпропетровські майстри – Борис Баршах і його учениця Надія Литвинчева

Борис Маркович Баршах (1937–1987) – один із провідних бадмінтоністів України 1960-х років, багаторазовий чемпіон і призер чемпіонатів УРСР, почесний майстер спорту. У 1966 році став бронзовим призером чемпіонату СРСР в парі з Миколою Пешехоновим, а 1969-го став срібним призером чемпіонату СРСР в одиночній категорії, програвши у фіналі Віктору Швачку.

Випускник гірничого інституту Баршах починав тренуватись в «Метеорі» в Анатолія Гайдука, а потім перейшов до товариства «Буревісник» і працював викладачем на кафедрі фізичного виховання інженерно-будівного інституту.

Колишній штангіст Баршах володів гарматним ударом, який схиляв на його користь чимало двобоїв. Він був загальним улюбленцем, людиною веселої вдачі, завжди з ним був блокнот з анекдотами.

На жаль, Борис передчасно пішов із життя: влітку 1986 року був у Києві на курсах підвищення кваліфікації тренерів в Інституті фізкультури, купався на Дніпрі та спіймав свіжу радіацію з Чорнобиля. Наступного року помер від раку.

Як тренер Борис Баршах підготував у «Буревіснику» Надію Литвинчеву, 11-разову чемпіонку СРСР.

Перші чемпіонати СРСР

На початок 1963 року вже понад 16 тис. радянських спортсменів обрали бадмінтон своєю основною спортивною спеціальністю. Зокрема, в Україні регулярно тренувались у спортивних секціях і виступали на змаганнях 4606 осіб (другий показник після РСФСР).

Додамо, що на той час на весь Радянський Союз було всього 10 платних тренерів бадмінтону, а громадських інструкторів – 827 і спортивних суддів – 744. Авангард бадмінтоністів становили вже 68 першорозрядників. Настав час виявляти сильніших.

Перший чемпіонат СРСР відбувся в Москві в спортивному залі ЦСКА на Комсомольському проспекті у вересні 1963 року. В турнірі взяли участь 128 спортсменів (96 чоловіків і 32 жінки) з 30 міст 11 союзних республік. Серед них були 20 представників України – з Харкова, Львова, Києва, Дніпропетровська.

Срібний призер першого чемпіонату СРСР Юрій Єрмолаєв згадував: «Чемпіонат був „дерев’яним”: усі виступали з дерев’яними ракетками, натягнутими рибальською волосінню. Потрібно було грати тільки в білому. І ті, хто мав білі шорти, та ще й сорочку, а не майку, вважалися просто законодавцями моди. На ногах у нас було те саме – різне. Ті, кому пощастило, взували спеціально підклеєні фехтувальні кросівки – це був найкращий варіант. Усе тоді було з нуля, з чистого аркуша. Ми починали з того, що не знали добре правил, наприклад, від якої лінії подавати, не уявляли техніки ударів. Але з часом вигадували, вчилися один в одного. Було колосальне бажання навчитися, передати все це далі».

Зазначимо, що Юрій Єрмолаєв переїхав із Куйбишева до України й 1965 року став чемпіоном СРСР в парі з харків’янином Володимиром Ліфшицем.

На чемпіонаті 1963 року не було медалей за призові місця, тільки дипломи та пам’ятні медалі із зображенням волана і написами «рік 1963» і «Перший чемпіонат СРСР». Раніше в країні на медалях чемпіонатів СРСР були зображені емблеми виду спорту. Щодо бадмінтону, то такої емблеми ще не існувало, тому медалі до першого чемпіонату з бадмінтону не були виготовлені.

За підсумками першого чемпіонату країни Президія федерації бадмінтону СРСР надала звання «Майстер спорту СРСР» першим десяти спортсменам – чемпіонам і віцечемпіонам турніру. Серед них на той час ще не було українців, але був Микола Пешехонов – майбутня зірка українського бадмінтону, який тоді виступав за Московську область («Труд», Красноармійськ) і став першим чемпіоном СРСР у чоловічій парі разом з Анатолієм Єршовим. Цікаво, що саме пара Пешехонов – Єршов відповідно до розкладу змагань першою виконала норматив майстрів спорту, та за кілька років обидва хлопці вже грали в Дніпропетровську за «Метеор».

Перші українські майстри спорту з’явилися в 1964 році, за підсумками другого чемпіонату СРСР, який відбувся в Харкові. Високе звання «Майстер спорту СРСР» тоді отримали дев’ять радянських спортсменів, серед яких були українці Агнета Карцуб («Буревісник», Львів), Ніна Мякишкова («Динамо», Київ) та Володимир Ліфшиц («Спартак», Харків). Також у тому списку був Костянтин Вавілов (тоді – «Труд», Красноармійськ), майбутня легенда українського бадмінтону.

Агнета Карцуб і Володимир Ліфшиц на той час уже були першими чемпіонами України (1962), а попереду на них обох чекало золото чемпіонату СРСР 1965 року в парному розряді.

Юна киянка Ніна Мякишкова, чемпіонка України, зробила сенсацію на першості СРСР – 1964, виборовши срібло. Попереду в неї (вже під прізвищем Косяк) були чотири золоті медалі в парній категорії.

Третій чемпіонат СРСР відбувся в Москві у вересні 1965 року. Цей турнір приніс українському бадмінтону перші золоті медалі. Як уже було зазначено вище, почесні титули здобули чоловіча та жіноча пари. Чемпіонами СРСР стали харків’яни Володимир Ліфшиц – Юрій Єрмолаєв і львів’янки Агнета Карцуб – Олімпіада Марчева. В одиночних розрядах чемпіонами стали Костянтин Вавілов і Тетяна Новікова з підмосковного Красноармійська – незабаром вони переїдуть до України та здобудуть чимало нагород для українського спорту.

Киянка Ніна Михальчук (Мякишкова, Косяк), 4-разова чемпіонка СРСР

Срібні та бронзові медалі того чемпіонату виграли дві українських пари: змішана Борис Баршах – Елеонора Корнієнко (Дніпропетровськ) і жіноча Валентина Литвиненко – Ніна Мякишкова (Київ).

Роки української гегемонії

Календар змагань радянських бадмінтоністів був вельми насиченим. Чемпіонати СРСР, Кубок СРСР (з 1971 року), юнацькі чемпіонати СРСР (з 1969 року), чемпіонати різних ДСТ Союзу та республіки, регіональні, профспілкові, студентські, молодіжні турніри.

Прогрес українського бадмінтону був зумовлений накопиченням досвіду, роботою талановитих організаторів і тренерів, появою яскравих спортсменів, зростанням професійного підходу до підготовки та виступів майстрів. Вагомий внесок зробили й спортсмени, які переїхали до України з інших республік: Микола Пешехонов, Тетяна Новікова, Костянтин Вавілов, Віра Косенко, Анатолій Єршов, Юрій Єрмолаєв, Володимир Нікіфоров, Надія Литвинчева, Алла Звонарьова й ін.

Надія Олександрівна Литвинчева (1955–2010), майстер спорту міжнародного класу.

Приїхала до Дніпропетровська з підмосковного Орехово-Зуєва. Тренер – Борис Баршах.

Чемпіонка СРСР в одиночному розряді (1976), в парному розряді (1975, 1976 – з Іриною Шевченко, 1977, 1978, 1979, 1982 – з Аллою Продан), змішаному розряді (1977, 1978, 1980, 1981, 1982 – з Віктором Швачком).

Одна з небагатьох спортсменів, які вигравали чемпіонати СРСР та України в усіх категоріях, як особистих, так і командних.

На чемпіонаті Європи 1980 року в парі з Аллою Продан завоювала першу медаль для СРСР.

Закінчила Дніпропетровський архітектурно-будівельний інститут. Кандидатка технічних наук (1996). Спеціалізація – оптимізація розподілу змінної теплового навантаження між котлоагрегатами опалювальних котелень.

Пішла з життя після важкої тривалої хвороби.

Надія Литвинчева (праворуч) та Ірина Шевченко, двократні чемпіонки СРСР в парному розряді

Команда України – чемпіон СРСР 1978 року. Дніпропетровськ.

Зліва направо: Надія Литвинчева, Віктор Швачко, Алла Продан, Костянтин Вавілов, Володимир Нікіфоров, Микола Пешехонов

Проте слід зазначити, що також траплялися й переїзди майстрів з України до інших союзних республік. Достатньо згадати харків’ян Володимира Ліфшица, Семена Розіна і Володимира Ройзмана, які 1968 року перебралися до Білорусі, де Ліфшиц підготував чимало сильних майстрів, а Розін двічі виграв чемпіонат СРСР в одиночному розряді (1972, 1973).

Настав час, коли українці почали беззаперечно домінувати на всесоюзних змаганнях. Так, на чемпіонатах СРСР 1971 (Москва) та 1976 (Дніпропетровськ) років усі переможці в п’яти особистих категоріях були представниками України. На першості 1970 року (Дніпропетровськ) лише партнерка Ірини Натарової по жіночій парі Гундра Грінума з Латвії не була з України. Така сама картина була й на чемпіонатах СРСР 1977-го (Ростов), 1978-го (Дніпропетровськ) і 1982-го (Дніпропетровськ), коли єдиним не українцем серед чемпіонів обидва рази був білорус Анатолій Скрипко.

Костянтин Вавілов, Віктор Швачко, Микола Пешехонов, Ірина Шевченко, Алла Продан, Надія Литвинчева, Наталія Дамаскіна, Тетяна Литвиненко стабільно перемагали або виборювали високі призові міста на головних турнірах.

Українські спортсмени складали кістяк збірної СРСР з моменту її формування (1975), а тренером команди багато років був Анатолій Гайдук.

Українці домінували в радянському бадмінтоні 15 років, але майже в один рік (1983/84) закінчили виступи зірки старшого покоління – Вавілов, Пешехонов, Швачко, Шевченко – і показники істотно знизилися.

Наприклад, за підсумками 1983 року в топ-10 рейтингу Федерації бадмінтону СРСР серед жінок Тетяна Литвиненко була 3-ю, Вікторія Прон – 6-ю, Алла Прон – 10-ю. Серед чоловіків: Сергій Корсунський був 8-м, Радій Білалов – 9-м, Віктор Швачко – 10-м.

На чемпіонаті СРСР 1985 року (Дніпропетровськ) українські спортсмени взяли золоті нагороди в трьох категоріях: Тетяна Литвиненко (одиночка, пара з Вікторією Прон) і Вікторія Прон (змішана пара з росіянином Андрієм Антроповим). Проте вже наступного року в Харкові (1986) уперше з 1965 року на чемпіонаті СРСР не було жодного українського чемпіона. Після того українці вигравали чемпіонство лічені рази (Вікторія Прон у парі з Тетяною Литвиненко та двічі в змішаних парах із росіянами).

Останнім українським чемпіоном СРСР став Микола Зуєв із Дніпропетровська, який виграв чемпіонат 1990 року в Києві – в одиночному розряді та в парі з росіянином Андрієм Антроповим.

Загалом на 29 чемпіонатах СРСР бадмінтоністи України показали тільки такі чемпіонські результати (підрахувати кількість срібних і бронзових нагород немає коректної можливості через відсутність повного складу протоколів за всі роки):

Костянтин Вавілов – 32-разовий чемпіон, Віктор Швачко – 23-разовий, Микола Пешехонов – 23-разовий, Ірина Шевченко (Натарова) – 16-разова, Надія Литвинчева – 11-разова, Алла Продан – 6-разова, Тетяна Литвиненко – 6-разова, Вікторія Прон (Євтушенко) – 5-разова, Ніна Михальчук (Косяк, Мякишкова) – 4-разова, Наталія Максакова (Дамаскіна) – 4-разова, Тетяна Новікова (Зуєва) – 4-разова, Віктор Самарін – 2-разовий, Микола Зуєв – 2-разовий, Володимир Ліфшиц, Юрій Єрмолаєв, Агнета Карцуб, Олімпіада Марчева, Володимир Нікіфоров, Алла Звонарьова, Леонід Пайкін і Радій Білалов вигравали першість Союзу по 1 разу. Врахуємо те, що Микола Пешехонов і Тетяна Новікова до 1966 року, а Костянтин Вавілов – до 1970 року виступали за РСФСР (2, 1 та 8 титулів відповідно).

Загалом чемпіонами СРСР ставав 21 представник України.

У 1986 році бадмінтон додали до програми літніх Спартакіад народів СРСР. У всіх видах спорту тоді вже діяло обмеження за віком – до 23 років. На ІХ Спартакіаді в Мінську срібло в змішаній категорії вибороли Ігор Мармер (Київ) і Вікторія Прон (Дніпропетровськ). Збірна України посіла 5-те місце. На Х Спартакіаді народів СРСР (1991) в Горькому збірна України стала 3-ю.

За 25 років команда України на 11 командних чемпіонатах СРСР і 2 Спартакіадах народів СРСР сім разів перемагала, двічі була другою, тричі – третьою, і лише один раз не отримала медалей.

Результати виступу збірної команди України на чемпіонатах і Спартакіадах народів СРСР

Чемпіонати:

1966, Каунас: Україна – 1-ше місце

1968, Тбілісі: Україна – 1-ше місце

1970, Дніпропетровськ: Україна – 1-ше місце

1972, Горький: Україна – 1-ше місце

1974, Баку: Україна – 1-ше місце

1976, Дніпропетровськ: Україна – 1-ше місце

1978, Дніпропетровськ: Україна – 1-ше місце

1980, Харків: Україна – 3-тє місце

1982, Дніпропетровськ: Україна – 2-ге місце

1984, Київ: Україна – 2-ге місце

Команда клубу «Метеор» (Дніпропетровськ). Верхній ряд (зліва направо): Костянтин Вавілов, Леонід Пайкін, Віктор Самарін, Микола Пешехонов.

Нижній ряд (зліва направо): Вікторія Прон, Вікторія Семенюта, Тетяна Литвиненко, Світлана Носоненко

Спартакіади:

1986, Мінськ: IX Спартакіада народів СССР (бадмінтон уперше додали до програми, змагались гравці віком до 23 років), Україна – 5-те місце

1991, Горький, X Спартакіада народів СССР, Україна – 3-тє місце

Команди України на Юнацьких і Молодіжних іграх СРСР

Досліднику історії українського бадмінтону Миколі Міліневському вдалося знайти результати виступу збірної команди України на Юнацьких і Молодіжних іграх СРСР.

Перші Всесоюзні юнацькі спортивні ігри відбулися 1985 року в Ленінграді. В них брали участь гравці 1967 року народження й молодше. Команда України тоді посіла 2-ге місце (тренер – Микола Пешехонов), першою була команда Росії, а третьою – команда Москви. В особистих змаганнях на цих іграх відзначилася й перемогла Наталія Іванова з Одеси.

Другі Юнацькі ігри СРСР відбулися 1988 року в Бору (біля Горького), на них виступали гравці 1970 року народження й молодше. Команда України перемогла на цих іграх (тренер – Віктор Самарін), другою була команда Росії.

Микола Зуєв – переможець IV Всесоюзних літніх спортивних ігор молоді.

Срібний призер – Олександр Циганков (ліворуч). Дніпропетровськ, 1989

У 1989 році в Дніпропетровську відбулися V Всесоюзні спортивні ігри молоді СРСР, в них брали участь гравці 1968 року народження й молодше. Команда України посіла 2-ге місце (тренер – Віктор Самарін).

Одночасно з результатами виступу у Юнацьких і Молодіжних іграх СРСР знайшлися результати виступу команди України на першості СРСР в Горькому 1990 року, де виступали гравці 1971 року народження й молодше. Команда України була першою (тренер – Віктор Самарін), Росія – друга, Москва – третя.

За юнацьку команду України виступали Леонід Пугач, Валерій Стрільцов, Олексій Курбель, Валентина Селіванова, Анна Шевченко й Інна Любицька.

Успішно виступили на тому чемпіонаті наші бадмінтоністи і в особистих змаганнях. У чоловічій одиночній категорії переміг Владислав Дружченко, другим був Олексій Курбель і третім – Валерій Стрільцов. У чоловічій парній категорії весь п’єдестал був також наш: перемогли Владислав Дружченко – Валерій Стрільцов, другими були В’ячеслав Олійник – Леонід Пугач і третіми – Михайло Мізін – Костянтин Татранов. У змішаній парній категорії перемогли наші Валерій Стрільцов – Анна Шевченко.

Під червоним прапором

Збірну СРСР з бадмінтону було створено 1967 року. Свій перший міжнародний матч вона провела в Москві проти команди дружньої Німецької Демократичної Республіки (НДР). Щодо підсумків тієї гри, коли радянські спортсмени вперше грали пір’яним воланом, то переважна більшість джерел наводять дивний рахунок 2: 2. Але прояснив ситуацію учасник того матчу Віктор Швачко, який розповів, що СРСР розгромно програв 2: 6, а тих два очки здобув він сам – в одиночному двобої та в міксті з Іриною Натаровою (Шевченко). Цю інформацію підтвердила і Тетяна Новікова, яка згадувала, що радянські бадмінтоністи почувалися в тому матчі досить безпорадними.

Перший міжнародний матч збірної СРСР: СРСР – НДР. Москва, 1967.

Праворуч – Віктор Швачко

Тетяна Василівна Новікова (Зуєва), майстер спорту, 4-разова чемпіонка СРСР.

Народилась в 1941 році в Красноармійську (Московська обл.). З дитинства займалася спортом, входила до збірної області з волейболу та лижного спорту. Під час занять тенісом її побачив тренер Борис Глебович і запросив до секції бадмінтону.

За два роки Тетяна вже грала на чемпіонаті СРСР, а в 1965-му стала чемпіонкою Союзу.

У 1966 році разом із Миколою Пешехоновим переїхала до Дніпропетровська, почала тренуватися в Анатолія Гайдука на «Метеорі».

Ще тричі вигравала першість СРСР: в парі з Ніною Косяк (1966, 1967) та в одиночці (1968). На останньому турнірі в Тбілісі її чекали після нагородження на п’єдесталі обидва тренери – Гайдук і Глебович, і сперечалися: кого першим обійме чемпіонка. Тетяна віддала шану своєму першому наставнику. Утім, і Гайдук не образився.

Тетяна Зуєва (Новікова), 4-разова чемпіонка СРСР

У 1969 році Новікова зазнала важкої травми, після якої вже не могла виступати на вищому рівні. Вона інколи грала за «Буревісник», де вела тренування й товаришувала з іншою зіркою бадмінтону Надією Литвинчевою. Щоправда, подруги були суперницями на внутрішніх змаганнях «Буревісника»: Тетяна тренувала в металургійному інституті, а Надія – у будівельному.

Ще до переїзду в Дніпропетровськ Новікова поступила до Московського хіміко-технологічного інституту. Потім перевелася до Дніпропетровського металургійного інституту (відділення ракетної техніки), після закінчення якого працювала інженером на ПМЗ.

Її кар’єра на заводі завершилася раптово та швидко: дівчина йшла з одного цеху в інший і загубила дорогою якийсь секретний папірець. Скандал! Південмаш – режимне підприємство в закритому місті! Таким не місце серед ракетобудівників!

Та все тільки обернулося на краще: Тетяна пішла працювати на кафедру фізвиховання до рідного ДМетІ, а з ПМЗ вибудувала тісніший і приємніший контакт, коли одружилася з майбутнім головним конструктором КБ «Південне» Володимиром Зуєвим. Не дивно, що у їх квартирі в заводській сталінці (де вони живуть і сьогодні) часто бували такі люди, як Леонід Кучма – генеральний директор ПМЗ і Віктор Грачов – головний випробувач КБ «Південне», Герой Соціалістичної Праці. «Така була наша сім’я, – з усмішкою каже Тетяна Василівна. – Він – на Байконурі, а вона – на бадмінтоні».

Згодом вона ще закінчила інститут фізкультури, де вчилася разом із Борисом Баршахом: коли від тренерів почали вимагати обов’язкову вищу спортивну освіту.

Її син Микола Зуєв став відомим майстром бадмінтону, виграв чемпіонат СРСР – 1990 в одиночці.

До 2020 року вона працювала старшим викладачем у Металургійній академії. Серед її учнів багато знаних українських бадмінтоністів: Олександр Баранов, Олександр Клімов, Наталія Войцех, Марія Улітіна, Сергій Гаріст, Данило Боснюк й інші. Її вихованці виграли срібло на студентському чемпіонаті Європи 2011 року.

І сьогодні, у свої 80, Тетяна Василівна Зуєва тренує юних спортсменів на «Метеорі». І буде почесною гостею на чемпіонаті Європи – 2021 в Києві.

Потім було ще кілька товариських матчів зі збірною НДР, зокрема в 1968 році в Києві, в палаці фізкультури. А також – у Ленінграді й Тбілісі.

На жаль, 1968 року Міжнародна федерація бадмінтону відмовилася приймати Федерацію бадмінтону СРСР до своїх лав – через військове втручання СРСР та придушення повстання у Чехословаччині. Радянським спортсменам заборонили брати участь в офіційних змаганнях. Цей період бану тривав шість років, і через цю політичну заборону ціле покоління талановитих майстрів було позбавлено можливості здобути гарні результати на міжнародній арені. Їм довелося задовольнятись тільки товариськими зустрічами з гравцями країн соціалістичного табору – НДР, Польщі, Болгарії й ін. Або зі спортсменами дружніх товариств. Так, наприклад, 1970 року відбулися чотири зустрічі збірної СРСР з командою робітничої спілки АСК з Австрії.

Саме в ті часи позбавився своєї посади перший голова Федерації бадмінтону СРСР Микола Рубан. У 1970 році він написав листа генеральному секретареві ЦК КПРС Леоніду Брежнєву, у якому поскаржився, що через позицію політичного керівництва радянські бадмінтоністи не можуть вийти на міжнародну арену. За це Рубана було усунуто з посади. Його змінив надійніший в ідеологічному сенсі кадр – полковник КДБ Філіппов. А після нього (1975–1980) Федерацію бадмінтону СРСР очолював директор видавництва «Фізкультура і спорт» Юрій Метаєв, після якого на посаді перебував космонавт Юрій Глазков…