– Цiкаво, – мовив Вiльям, – чому вам так не до вподоби думка, що Ісус теж смiявся. Гадаю, смiх, як i купiль, – чудовий засiб для лiкування гуморiв та iнших тiлесних хворостей, зокрема меланхолii.
– Купiль – добра рiч, – мовив Хорхе, – навiть Аквiнець радить iх, щоб позбутися смутку, адже то лиха пристрасть, коли вона не звернена до зла, яке можна побороти вiдвагою. Купiль вiдновлюе рiвновагу гуморiв. А смiх трусить тiлом, спотворюе риси обличчя i робить людину подiбною до мавпи.
– Мавпи не смiються, смiх властивий людинi, вiн е знаменням ii розумноi природи, – мовив Вiльям.
– Знаменням розумноi природи людини е також слово, а словом можна блюзнити Бога. Не все те, що властиве людинi, обов’язково благе. Смiх – знамення глупоти. Той, хто смiеться, не вiрить у те, з чого смiеться, але й не ненавидить його. А отже смiятися зi злого означае не бажати поборювати його, а смiятися з доброго означае не усвiдомлювати сили, з якою добро поширюе само себе. Тому-то Правило гласить, що десятий ступiнь послуху полягае в тому, що монаховi не слiд легко пiддаватись поривам смiху, бо ж написано: «stultus in risu exaltat vocem suam»[107 - Дурень у смiху пiдносить голос свiй (лат.).].
– Квiнтильян, – перебив мiй учитель, – твердить, що смiх належить стримувати в панегiрику, з огляду на гiднiсть, але його слiд заохочувати в багатьох iнших випадках. Тацит восхваляв iронiю Кальпурнiя Пiзона, а Плiнiй Молодший писав: «aliquando praeterea rideo, jocor, ludo, homo sum»[108 - Інодi я смiюся, жартую, граюся, бо я людина (лат.).].
– То все погани, – вiдрiк Хорхе. – Правило каже: «Проженiмо навiчно i повсюдно непристойностi, дурощi й блазнювання, i не дозвольмо, щоб учень розтуляв уста, виголошуючи таку мову».
– Але коли Христове слово вже трiумфувало на землi, Синезiй з Кирени сказав, що божество зумiло сумiрно сполучити комiчне й трагiчне, а про цiсаря Адрiяна, мужа звичаiв возвишених i душi naturaliter християнськоi, Гелiй Спарцiян твердив, що той умiв чергувати хвилини веселощiв з хвилинами поважностi. І, врештi, Авсонiй радить помiрковано дозувати серйозне i грайливе.
– Але Павлiн Ноланець i Климент Александрiйський остерiгають нас проти цих глупств, а Сульпiцiй Север каже, що святого Мартина нiхто нiколи не бачив анi в полонi гнiву, анi в полонi веселощiв.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
