Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

22

У Гомеровій «Одіссеї» закохана в героя німфа Каліпсо тримала його на своєму острові, обіцяючи безсмертя. Цірцея (Кірка, Кіркея) – у давньогрецькій міфології чаклунка з осторова Ея, яка закохалась в Одіссея й утримувала рік на своєму острові, а його супутників обернула на свиней; про це розповідається в Гомеровій «Одіссеї». У Верґілія ж, на якого посилається Сервантесів порадник, це чаклування лише згадується у восьмій еклозі «Буколиків» («Кірка чаклунством в свиней замінила Уліссових друзів…»). Кілька згадок про Цірцею (Кірку) містить й «Енеїда» Верґілія, зокрема про те, як Цірцея (Кіркея) привела звичайну кобилу до вогненних коней свого батька Сонця (в результаті чого, як відомо з міфу, виникла порода коней, у яких з ніздрів вилітало полум’я).

23

Римський політичний діяч і полководець Гай Юлій Цезар, який 58–50 рр. до н. е. був намісником римської провінції Ґаллія (Ґаллією до ХVІІ ст. включно називали землі, які входять до складу сучасних Франції, Люксембурґу, Бельгії, Нідерландів і Швейцарії), у своїх «Записках про ґалльську війну» відтворює події часів намісництва, але про себе пише в третій особі. Плутарх (46 – 120 чи 125) – давньогрецький історіограф, автор знаменитих «Порівняльних життєписів», вважається творцем жанру біографії.

24

Леон Іудей – Абрабанель Ієгуда (1470? – 1521?) – іспано-єврейський релігійний письменник, його трактат «Бесіди про кохання» написаний італійською.

25

Фонсека – Крістобаль де Фонсека (1550? – 1621) – чернець авґустинського ордену, автор двотомної праці теологічного характеру «Трактат про любов до Бога».

26

Джура – зброєносець.

27

Прощай, будь здоров (лат.).

28

Урганда – чарівниця з роману «Амадіс Гальський», яка захищає головного героя; за те, що часто змінювала вигляд, прозвана баламуткою.

29

Альваро де Луна (1388 чи 1390–1453) – фактичний правитель при Хуані ІІ, королі Кастилії й Леона, але на вимогу дружини короля Ізабели Португальської був позбавлений волі, а потім страчений. Ганнібал (247–183 рр. до н.е.) – видатний карфагенський полководець, який здобув багато перемог, але був змушений покінчити з життям, випивши отруту з персня, який завжди носив із собою. Французький король Франціск І у битві при Павії (1525) під час італійських воєн (1494–1559) потрапив у полон до іспанців, де провів рік, і був змушений відмовитись від завоювань в Італії.

30

Мурин (негр) Хуан Латино, вихований в домі іспанського гранда, отримав кафедру граматики в Ґранадському університеті.

31

Амадіс Гальський – ідеальний рицар, головний герой одного з найпопулярніших і кращих рицарських романів «золотого віку». Цей роман, ймовірно, був створений у ХІV ст. невідомим автором, знаменитим став завдяки обробці його перших трьох книг Ґарсія Родріґесом де Монтальво (бл. 1450–1504) й доданої ним оригінальної четвертої, вперше виданий з назвою «Доброчесний рицар Амадіс Гальський» приблизно 1495 р. Мав величезний успіх на європейському рівні, і Монтальво додав п’яту книгу про Еспладіана, сина Амадіса Гальського (див. прим. до розд. VІ). Згодом роман був продовжений іншими письменниками.

32

Амадіс Гальський сховався від світу на острові Бідна Скеля, «проводячи свої дні в сльозах і постійних душевних муках» після того, як Оріана несправедливо приревнувала його до Бріолани, якій він допоміг повернути острів. Дон Кіхот намагається копіювати безумства, викликані любовною тугою свого улюбленого героя в розділах ХХV і ХХVІ першої частини роману.

33

Сонце (Феб – один з епітетів Аполлона як божества світила).

34

Дон Бельяніс Грецький – герой рицарського роману у 4-х частинах «Історія великодушного, відважного й непереможного кавальєро дона Бельяніса Грецького» Херонімо Фернандеса (1545–1547), однієї з найулюбленіших книг Дон Кіхота. Сервантес підсміювався над незліченними травмами її героя: так, у розділі І він пише: «…як Дон Бельяніс міг завдавати й сам діставати таку силу ран – хоч би які знаючі лікарі їх гоїли, все обличчя його і все тіло мало бути покарбоване близнами та шрамами».

35

Cеньйора Оріана – донька короля Великої Британії Лісуарте, якій служить і з якою заручений Амадіс Гальський.

36

Арей (Арес) – у давньогрецькій міфологіїї бог війни, він же Марс у римській.

37

Селестіна – хитромудра героїня однойменного надзвичайно популярного в ХVІ – ХVІІ ст. іспанського роману-драми, написаного, вірогідно, Ф. Де Рохасом у 1492–1497 рр.; цей твір вважається попередником пікарески (крутійського роману).

38

Ласарільйо – герой роману «Життя Ласарільйо з Тормеса, його пригоди й знегоди» (1554) невідомого автора, який вважається першою пікарескою (крутійським романом). Ці твори були написані у формі мемуарів пікаро (крутія, пройди), як правило, вихідця із соціальних низів, який відтворює епізоди свого життєвого шляху, на якому успіхи змінювалися невдачами; соціальні й моральні норми його не обходять, на меті він має суто егоїстичні й матеріальні інтереси. Крутійський роман з Іспанії поширився Європою й, дещо трансформуючись, зберігав свою популярність протягом ХVІІ та ХVІІІ століть.

39

Роланд Несамовитий – герой поеми італійського ренесансного поета Лодовіко Аріосто (1474–1533) «Несамовитий Роланд» (1505–1532). Побудована на матеріалі каролінґського епічного циклу (про Карла Великого, короля франків і його рицарів) й куртуазних романів артурівського циклу (про короля Артура і рицарів Круглого столу). Написана як продовження поеми Маттео Боярдо «Закоханий Роланд», але є цілком самостійним твором. Три головні сюжетні лінії поеми: боротьба з маврами, кохання й несамовитість Роланда та любовна історія мавританського рицаря Руджера й християнської велетки Брадаманти. На цей твір і на «Амадіса Гальського» в романі Сервантеса чи не найбільше посилань.

40

Анжеліка – кохана Роланда, головного героя поеми Аріосто «Несамовитий Роланд».

41

Рицар Феба – герой іспанського рицарського роману Естебана Корбери «Приклад і продовження великих звершень, де наводяться безсмертні діяння Рицаря Феба Троянського і його брата Дона Іспаліана Венґанського, синів великого імператора Флорібасіо» (1576).

42

Кларідьяна – героїня роману «Рицар Феба».

43

Солісдан – іспанські коментатори не ідентифікували це ім’я. Воно може бути вигаданим, перекрученим, чиїмось псевдонімом чи анаграмою, наприклад, Лассіндо, зброєносця одного з персонажів «Амадіса Гальського».

44

Баб’єтка (Баб’єка) – легендарний кінь Сіда. Сід Руй Діас (1043–1099) – реальна особа, один із провідників Реконкісти – відвоювання іспанських земель у маврів. Герой іспанського епосу, зокрема, найзначнішої його пам’ятки «Пісня про мого Сіда» і романсів.

45

Фелісіян де Сільва (1491–1554) – іспанський письменник, автор продовження «Селестіни» («Друга Селестіна»). Відомий також як автор рицарських романів, у тому числі чотирьох книг про «Амадіса Гальського»: 7-ї («Лісуарте Грецький», 1514), 9-ї (Амадіс Грецький, 1532), 10-ї («Дон Флорізель із Нікеї», 1532) і 11-ї («Дон Роґель Грецький», 1535–1551), які більше цікавили героя. Надзвичайно популярний у ХVІ ст., був згодом призабутий, хоча зараз визнають доволі значний його внесок до іспанської літератури «золотого віку».

46

Сіґуенс – містечко в провінції Гвадалахара з університетом другорядного значення (себто освіта не найліпша).

47

Пальмерін Англійський – герой роману «Могутній рицар Пальмерін Англійський» (між 1541 і 1543) португальського письменника Франсіско де Мораеса (1500–1572). Пальмерін Англійський і його брат Флоріано Пустельник практично списані з Амадіса та його брата Ґалаора.

48

Рицар Полум’яного Меча – одне з імен Амадіса Гальського.

49

Бернардо дель Карпіо – легендарний герой Реконкісти, символ іспанської гідальгії, втілює ідею жертовності й вірного васального служіння королю, популярний герой іспанського епосу, з якого перейшов до романів. В одному з романсів йдеться, як він за допомогою маврів із Сараґоси переміг військо Карла Великого в Ронсевальській ущелині, а «завороженого Роланда», якого залізо не брало, задушив на смерть. Про те, як Геркулес задушив велетня Антея, йдеться у давньогрецькому міфі.

50

Велетень Морґант – герой поеми італійського поета Луїджі Пульчі «Великий Морґант» (1483), в якій розповідається про пригоди рицаря Орландо (Роланда) та його джури, добродушного велетня Морґанта. Поема будується на народних джерелах, фабули яких переповідаються з гумором.

51

Рінальд Монтальбанський – один із дванадцяти перів Франції, герой французького епосу. Його визначальні риси – мужність, якою він не поступається Роланду, душевна стійкість і моральність. У середині ХVІ ст. були видані три частини іспанського рицарського роману «Рінальд Монтальбанський», згаданий епізод крадіжки мусульманської святині – з нього.

52

Ґанелон – вітчим Роланда, зрада якого призвела до перемоги маврів у Ронсевальській ущелині й загибелі Роланда, якого Ґанелон ненавидів.

53

Ґонелла, блазень одного з герцогів Феррари ХV ст., мав коняку, яка всіх смішила, настільки була худою.

54

Була сама шкура та кості (лат.).

55

Олександрів Буцефал – улюблений кінь Олександра Македонського.

56

Ісп.: Rocinante, де Rocin означає робоча шкапа, аnte – до, перед. Тож у цьому імені закладено подвійний зміст: той, що був колись шкапою, або шкапа, яка скакає попереду всіх.

57

Скоріш за все, це ім’я пішло від частини рицарської амуніції, яка захищає стегно.

58

Кастелян – комендант, управитель замку.

59

В мене вбори – ясна збруя… – рядки з романсу.

60

Ланцелот – один із рицарів Круглого столу при дворі короля Артура.

61

Посилання на сюжет старовинного романсу про зрадницьку смерть Балдуїна від руки інфанта Карлото (Карла Малого), сина імператора Карла Великого, про звинувачення, яке проти нього висунув маркіз Мантуанський, дядько Балдуїна, й про покарання Карла Малого. У цьому епізоді алюзія на те, як Маркіз Мантуанський знайшов у лісі на смерть пораненого Балдуїна.

62

Чотиривірш і далі двовірш зі старовинного романсу (1555).

63

Мавр Абіндарраес – персонаж оповідання «Історія Абіндарраеса і Харіфи», що ввійшло до четвертої частини пасторального роману Хорхе де Монтемайора (1520–1661) «Діана», про який ітиметься у примітках до наступного розділу.

64

Дванадцять Перів Франції – дванадцять рицарів Карла Великого, серед них Роланд і Рінальд Монтельбанський, яких постійно згадує Дон Кіхот. Дев’ять Мужів Слави – дев’ять історичних та легендарних персонажів, які уособлюють рицарський ідеал: три язичники – Гектор, Олександр Македонський та Гай Юлій Цезар, три іудея – Ісус Навин, Давид та Юда Маккавей, три християнина – король Артур, Карл Великий, Ґотфрід Бульйонський.

65

Парох – парафіяльний священик, «батюшка».

66

«Подвиги доброчинного рицаря Еспландіана, сина Амадіса Гальського», уже згадувана п’ята книга рицарського роману Монтальво про Амадіса Гальського, де йдеться про пригоди його первістка.

67

«Дон Олівант Лаврський» і «Сад квіток розмаїтих» належать перу іспанського письменника Антоніо де Торквемади (1507? – 1569). «Повість про непереможного рицаря Оліванта Лаврського» (1564) – його єдиний рицарський роман. «Сад квіток розмаїтих» (1570) – основний твір Торквемади, містить шість дидактичних трактатів у діалогічній формі, де йдеться про явища надприродні й чудесні – про пігмеїв, сатирів, амазонок, про властивості річок, джерел, озер, про чарівників, фантомів, видіння, про відьом та астрологію. Тож шановний парох правий – голову Дон Кіхотові могли заморочити обидві ці книжки.

68

Флорісмарт Гірканський» (1556), він же у розділі ХІІІ фігурує під назвою «Фелісмарт Гірканський» (Felixmarte de Hircania) – рицарський роман Мельчора Ортеґи.

69

«Рицар Платір» – назва іспанського рицарського роману, опублікованого 1533 року під назвою «Хроніка діянь хороброго й мужнього рицаря Платіра, сина імператора Прімалеона» без імені автора, але є підстави вважати, що ним є Франсіско де Енсіко Сарате.

70

«Рицар Хреста» – назва двох рицарських романів: іспанського «Леполемо» («Хроніка діянь Леполемо, названого рицарем Хреста, сина імператора германського, написана арабською й перекладена іспанською», 1521) Алонсо де Саласара та його італійського продовження «Леандро» П’єтро Лауро; перекладене іспанською, воно довгий час вважалось оригінальним твором іспанської літератури.

71

«Зерцало рицарства» – серія іспанських рицарських романів першої половини ХVІ ст. з трьох книг, автор двох перших – Педро Лопес де Санта Каталіна, третьої – Педро де Реіноса. Перша книга (1525) є вільним перекладом з італійської «Закоханого Роланда» Боярдо, друга (1527) складена з різних італійських джерел, третя (1547) – оригінальний іспанський роман. Дуже популярна в Іспанії.

72

Маттео Боярдо (1434–1494) – італійський поет, автор поеми «Закоханий Роланд», сюжетні лінії якої розвинув у «Несамовитому Роланді» Аріосто.

73

Херонімо Хіменесу де Урреа (1510–1573), який був військовим і письменником. Сервантес тут стисло аналізує переклад Урреї «Несамовитого Роланда» Аріосто, цей аналіз, на думку коментаторів, і з сучасної точки зору є достатньо якісним.

74

«Бернард дель Карпіо» («Історія подвигів і діянь непереможного рицаря Бернардо дель Карпіо», 1585) – епічна поема Аґустина Алонсо, іспанського автора із Саламанки.

75

«Ронсеваль» – поема Франсіско Ґаррідо де Вільєна «Правдива оповідь про знакомиту битву в Ронсевалі, а також загибель Дванадцяти Перів Франції» (1553), будується на сюжеті «Закоханого Роланда» Боярдо, також містить алюзії на продовження поеми Аріосто Ніколасом Еспіносою «Друга частина Орландо».

76

«Повість про славного рицаря Тиранта Білого» – рицарський роман Жоана Мартуреля, завершений Марті Жоаном де Ґальбою, уперше опублікований валенсійською мовою 1490 р. У романі Сервантеса йдеться про його іспанський переклад «Могутній і непереможний рицар Тирант Білий, у п’яти частинах» (1511). Захоплений про нього відгук «цензорів» із сервантесівського роману не є перебільшенням.

77

«Діана» Хорхе де Монтемайора… – пасторальний роман «Сім книг Діани», написаний іспанською мовою португальським письменником Хорхе де Монтемайором. У першому варіанті завершений 1559 р., у пізніших виданнях розширений; надзвичайно популярний у ХVІ – ХVІІ ст., коли поширилась мода на пасторалі з їх безтурботним життям пастухів і пастушок на тлі завжди квітучої сільської природи, з їх витонченими переживаннями героїв, які виливаються у вірші й пісні (для пасторальних романів є характерним чергування поезії й прози).

78

Чарівниця Фелісія – героїня «Діани» Монтемайора, яка вирішує любовні дилеми персонажів.

79

Йдеться про пасторальний роман «Друга частина Діани» (1564), продовження «Діани» Монтемайора його другом, письменником і медиком Алонсо Пересом.

80

«Закохана Діана» (1564), продовження роману Монтемайора іспанського письменника Ґаспара Ґіль Хіль Пола.

81

Пасторальний роман поета й військового Антоніо де Лофрасо «Десять книг щастя кохання» (1573), де розповідається про цнотливе кохання пастуха Фрексано до пастушки Фортуни.

82

«Іберійський пастух» – іспанський пасторальний роман Бернардо де ла Веґи (1591).

83

«Енареські німфи» – роман Бернардо Ґонсалеса де Бобаділли (1587).

84

«Пастух Філіди» – найвідоміший твір Луїса Ґальвеса де Монтальво, друга Сервантеса; вийшов у Мадриді 1582 року, потім кілька разів поспіль в інших містах Іспанії та за її межами.

85

«Скарбона розмаїтих поезій» (1580) – поетична збірка іспанського поета другої половини ХVІ ст. Педро де Паділли.

86

«Перша книга Ґалатеї, поділена на шість частин» (1585), пасторальний роман самого автора.

87

Одна з найзначніших епічних поем видатного іспанського поета й воїна «золотого віку» Алонсо Ерсілья-і-Суньїґи (1533–1594), за яку він отримав почесне звання «іспанського Верґілія». У ній ідеться про конкісту (завоювання земель в Америці), війну іспанців і араукан (мапуче) – численної групи індіанців, які заселяла землі сучасної Арґентини й Чилі.

88

Поема іспанського поета й воїна Хуана Руфо Ґутьєреса (1547–1620), який вважається літописцем дона Хуана Австрійського (1545 чи 1547–1578), воєначальника й дипломата часів правління його брата, короля Іспанії Філіпа ІІ. Хуан Руфа супроводжував Хуана Австрійського під час походу проти повсталих морисків (див. комент. до розд. Х) у Ґранаді (1568) й у битві при Лепанто був на одній з ним галері; Сервантес теж воював під його командуванням. Події цих походів лягли в основу «Астуріади», тож висока оцінка поеми може випливати й із цього факту. Хуан Руфа був також членом судейської колегії в Кордові.

89

Кристобаль де Віруес (1550–1614), драматург та епічний поет, теж брав участь у битві при Лепанто. Поема «Монсеррат» (1587), написана іспанською, розробляє середньовічну легенду про ченця Ґаріна й заснування монастиря Монсеррат.

90

«Сльози Анджеліки» – поема Луїса Бараона де Сото (1586), написана на сюжет «Несамовитого Роланда» Аріосто.

91

«Каролея», або «Карлеада» (1560) – поема Херонімо Семпере (Сампере, Сампедро), яка розповідає про деякі епізоди з життя короля Іспанії Карла V (1500–1558). «Лев Гишпанський» (1586 чи 1584) – поема Педро де ла Весилья Кастельяноса про заснування міста Леон і святих мучеників, уроженців цього міста. Оцінка цих творів Сервантесом є, скоріш за все, іронічною. «Цісареві діяння» дона Луїса де Авіли – книга не ідентифікована, вважають, що може йтися про його «Коментарі до війни Німеччини проти Карла V, Великого імператора Риму, короля Іспанії, 1546–1547», (1549 чи 1552). Луїс де Авіла-і-Сунніґа (1504–1573) – іспанський історіограф.

92

Фрестон – персонаж роману «Дон Бельяніс Грецький».

93

Санчова жінка має ім’я Хуана-Тереза.

94

Гігант Бріарей – у давньогрецькій міфології один із сторуких велетнів.

95

Тогочасна медицина застосовувала напій із цикорію як снодійне.

96

Ця словесна формула загрозливого змісту часто зустрічається в рицарських романах. Аграхес – персонаж «Амадіса Гальського».

97

Мориски – мусульмани, які після закінчення Реконкісти (1492) були змушені прийняти християнство.

98

На служителів церкви і тих, хто звертався до неї по захист, дія світського суду не поширювалась.

99

Свята Германдада – підпорядкований католицьким монархам озброєний підрозділ (заснований 1476), який виконував поліцейські функції; вирок Германдада виносила без суду. Була створена передусім для боротьби з бандитизмом й насправді дещо підвищила безпеку на дорогах Іспанії, але населення великої довіри до її членів не мало.

100

Бальзам Ф’єрабраса – бальзам, яким натирали тіло Христа перед похованням. У французькій епічній поемі ХІІ ст. мавританський цар Балан і велетень Ф’єрабрас, його син, захопили бальзам як воєнний трофей, коли грабували Рим.

101

Золотий шолом Мамбріна, мавританського царя, мав чудесну властивість захищати від поранень. У «Закоханому Роланді» Боярдо – Мамбрінів шолом отримав Рінальд Монтельбанський, а в «Несамовитому Роланді» Аріосто – Дардінел (якого Дон Кіхот сплутав із Сакріпантом) поплатився життям за спробу повернути його. Сакріпант, цар Черкесії – персонаж тих самих поем.

102

Альбрака – замок у скелі, де ховалася Анжеліка в «Закоханому Роланді» Боярдо.

103

Поля Єлисейські – у давньогрецькій міфології частина потойбічного світу, де перебувають душі блаженних і праведників, де немає страждань і панує вічний мир.

104

Дзербін – син короля Шотландії в «Несамовитому Роланді» Аріосто знайшов зброю Роланда, яка висіла на сосні; щоб ніхто себе не поранив, написав на стовбурі попередження про те, що це зброя Роланда.

105

Скоробагатьками ларедськими називали тих, хто розбагатів на торгівлі з Америкою. Ларедо – портове містечко на півночі Іспанії.

106

Цезар Август – римський імператор (27 р. до н. е. – 14); божественний мантуанець – Верґілій.

107

Бетіс – колишня назва річки Ґвадалквівір.

108

Персонажі давньогрецької міфології, жорстоко покарані богами вічними муками: Тантал, стоячи по шию у воді, не міг утамувати спраги, бо вода відступала, коли він нахилявся попити, а стиглі плоди, що над ним висіли, не міг дістати; Сізіф мусив викочувати на високу гору камінь, який, досягши вершини, щоразу скочувався вниз; Данаїди, доньки єгипетського царя Даная, були приречені вічно наповнювати бездонну бочку; велетень Тітій лежав, простягнувшись, у підземному царстві, а дві шуліки постійно роздирали йому печінку; Іксіон був прикутий до вогняного колеса, яке вічно обертається.

109

Цербер – багатоголовий пес, охоронець входу до Аїду.

110

Нерон – римський імператор, відомий жорстокістю й свавіллям, найтяжчий його гріх – вбивство власної матері. Літньої ночі 64 р. у центрі Рима спалахнула пожежа, вогонь не вщухав тиждень. Деякі давні історіографи висували припущення, що місто підпалив сам Нерон.

111

Луцій Тарквіній Гордий, або Тарквіній ІІ – останній цар Стародавнього Риму (534–509 рр. до н. е.).

Але колісницею переїхала мертве тіло щойно вбитого батька дочка Туллія, опонента Тарквінія. Сервій Туллій – цар Стародавнього Риму (578–535 рр. до н.е.), який намагався повернути собі владу й був убитий Тарквінієм.

112

Бог веселощів – бог виноградної лози Діоніс, він живе серед людей, звеселяючи вином їх серця. Силен – його вихователь, опікун і постійний супутник; Силена зображали як веселого лисого дідка, товстого, як міх з вином, його постійний атрибут. Завжди п’яного, сатири його водили під руки або возили на спині віслюка.

113

Стобрамне місто – Фіви.