Тi, хто вже мав iсторiю попереднiх психiчних проблем, були виключенi з дослiдження.
Були використанi шiсть анкет, перекладених арабською мовою: Багатофакторна шкала сприйняття соцiальноi пiдтримки (Multidimensional Scale of Perceived Social Support) для аналiзу сприйняття соцiальноi пiдтримки пацiентiв, Друга шкала депресii Бека (Beck Depression Inventory-II, B.D.I-II) для оцiнки наявностi депресивних симптомiв, Шкала психологiчного стресу (Psychological Stress Measure, P.S.M.) для оцiнки рiвня тривожностi, анкета психологiчноi дiагностики C.O.P.E. Inventory для оцiнки здатностi контролювати стрес, Тест життевих орiентирiв (Life Orientation Test, LOT-R) для оцiнки рiвня оптимiзму та Шкала задоволення життям (Satisfaction with Life Scale) для оцiнки рiвня задоволення життям.
Результати показують, що у половини пацiентiв з хронiчними захворюваннями проявляються симптоми депресii, з них 27% — незначнi, а 31% — помiрнi.
Окрiм того, у половинi випадкiв данi пацiенти показували низький рiвень оптимiзму з помiрною здатнiстю контролювати стрес, незважаючи на високий рiвень задоволеностi життям, помiрний рiвень стресу та низький рiвень сприйняття соцiальноi пiдтримки.
Слiд мати на увазi, що результати були отриманi за допомогою анкет, якi заповнювали самi пацiенти, саме тому деякi результати виявилися кращими, нiж можна було очiкувати, як, наприклад, задоволенiсть життям або рiвень стресу.
Одним з обмежень даного дослiдження е саме населення, що стало його об’ектом, тобто були врахованi лише пацiенти вельми конкретноi популяцii, а саме жителi Йорданii, мiсця з дуже особливою культурою, релiгiею та самобутнiстю. А це означае, що необхiднi новi дослiдження, щоб можна було перевiрити, чи збережуться цi самi результати в iнших групах населення.
Окрiм того, у групi пацiентiв були настiльки розрiзненi дiагнози серйозних захворювань (як, наприклад, дiабет та рак), а також прогнози iх розвитку, що це могло вплинути на результати.
Краще було б вибрати одну групу хронiчних захворювань та спостерiгати за кiлькiстю пацiентiв, у яких проявляються симптоми депресii, оскiльки iнформацiя, отримана таким чином, мала б бiльшу екологiчну обгрунтованiсть.
Чи iснуе зв’язок мiж депресiею та рiвнем достатку?
Було дослiджено багато факторiв, якi могли б сприяти розвитку депресii або попередити його, а у випадку розвитку допомогти людинi побороти цей стан.
Мережа соцiальноi пiдтримки була одним iз головних факторiв, що сприяють як попередженню депресii, так i одужанню у випадку ii розвитку.
Вiдомо також, що iснують й iншi обставини, що сприяють розвитку депресii, такi як фiнансовi труднощi, емоцiйна втрата i навiть втрата роботи тощо.
Це можуть бути тригери, якi перейдуть у розумний перiод “жалоби”, або стануть хронiчними та переростуть у справжню глибоку депресiю.
Слiд мати на увазi, що депресiя мае три компоненти — емоцiйний, поведiнковий та когнiтивний, — фактори, що тiсно взаемопов’язанi мiж собою таким чином, що депресiя починае сама себе годувати i стае порочним колом, яке важко розiрвати без спецiалiзованоi терапевтичноi допомоги.
У разi прояву цих трьох факторiв, думки стають песимiстичними та катастрофiчними, здаеться, що вирiшити ситуацiю неможливо.
Але коли людина стикаеться з несприятливою реальнiстю, катастрофiчнi думки збiгаються з ii реальнiстю, тому цi негативнi думки пiдкрiплюються, що сприяе виникненню депресii. Тож чи iснуе зв’язок мiж депресiею та економiчним станом?
Вiдповiдь саме на це питання можна знайти завдяки доповiдi, що була опублiкована Мiнiстерством охорони здоров’я Пуерто-Рико у 2013 роцi [2].
У нiй були проаналiзованi рiзнi фактори, що можуть вплинути на наявнiсть депресii. Це було здiйснено в рамках бiльш широкого проекту з виявлення ризикованоi поведiнки серед населення вiдповiдно до програми Системи спостереження за поведiнковими факторами ризику (B.R.F.S.S.).
Для цього було проведено телефонне опитування шести тисяч жителiв, що становить 0,21% вiд загальноi кiлькостi населення, всi вони переважно iспаномовнi (98,5%), з них 64% — жiнки та 36% — чоловiки.
Так само були зiбранi данi за вiковими групами, рiвнем освiти учасникiв та iх економiчним доходом.
Результати показують, що люди у вiцi 45-54 та 55-64 рокiв — це тi, хто найбiльше страждае вiд депресii, досягнувши рiвня вiдповiдно у 25,7% та 30,7%. Це значно перевищуе рiвень депресii у наймолодшоi групи населення — вiд 18 до 24 рокiв, — що становить 5,9%.
Результати також показали, що люди, якi мають нижчий рiвень освiти (з незакiнченою освiтою), мають бiльш високий рiвень депресii порiвняно з тими, хто мае унiверситетську освiту: 21,3% та 14,4% вiдповiдно.
Звiт подiляе респондентiв на шiсть груп на основi iх економiчних доходiв: найбiльше страждають вiд депресii тi, хто отримують менше 15000 доларiв на рiк (23,2% групи), порiвняно з тими, хто отримуе понад 75000 доларiв на рiк (9,2% групи).
Одним з обмежень даного дослiдження, характерним для способу збору даних по телефону, е те, що деякi групи населення, якi з тих чи iнших причин не мають телефонноi лiнii, виключаються з дослiдження i тому роблять його необ’ективним, залишаючи частину населення, ймовiрно, з низьким економiчним рiвнем, недослiдженою.
Ще одне з обмежень дослiдження полягае в тому, що результати не розрiзняють тип депресii, чи це глибока депресiя, чи дистимiя.
Представленi данi не дозволяють проводити порiвняння мiж групами, що дали б можливiсть заглибитись у вiдмiнностi, виявленi мiж групами на основi проаналiзованих змiнних.
Незважаючи на вищезазначенi обмеження, необхiдно все ж вiдмiтити важливiсть результатiв, показавши основнi характеристики тих людей, якi найбiльше пiддаються депресii: низький рiвень освiти, вiк вiд 45 до 64 рокiв та низький економiчний дохiд.
І навпаки, люди, якi здаються найбiльш захищеними вiд депресii, — це молодь вiком вiд 18 до 24 рокiв, люди з вищою освiтою та тi, хто заробляе 35000-49999 та понад 75000 доларiв на рiк.
Тому, вiдповiдаючи на початкове запитання, можемо сказати, що все-таки iснуе зв’язок мiж депресiею та рiвнем доходiв, але цей зв’язок не прямий — чим бiльше грошей, тим менший рiвень депресii — як видно серед тих, хто заробляе вiд 50000 до 74999 доларiв на рiк, адже вони страждають вiд такого самого рiвня депресii, що i попереднi групи з нижчими доходами, зокрема тих, що заробляють вiд 25000 до 34999 доларiв на рiк.
Оскiльки дослiдження не входить до теоретичних оцiнок пояснень даного зв’язку, логiчно було б подумати, що стурбованiсть нестачею грошей може бути вирiшальною, а також доступ до бiльшоi кiлькостi та кращоi якостi ресурсiв, якi могли б запобiгти появi перших симптомiв депресii або полегшити iх до того, як вона набуде хронiчного характеру.
Яка цiна депресii у краiнах першого свiту?
Коли ми думаемо про депресiю, то зазвичай робимо це не у рамках суспiльства, в якому живемо, а у рамках особи, що страждае вiд цього стану.
Але це не той пiдхiд, який застосовують державнi органи, якi прагнуть оптимiзувати своi ресурси, розставляючи прiоритети в тому питаннi, як будуть розподiлятися кошти мiж рiзними службами та вiдомствами, чи будуть вони вкладенi в матерiали, чи в персонал, щоб мати змогу ефективнiше надавати власнi послуги.
Великий депресивний розлад, тобто клiнiчна депресiя, впливае в основному на психологiчне здоров’я пацiента, але зачiпае також i решту його щоденноi дiяльностi, бажання iсти та можливiсть спокiйно спати. На жаль, цей вплив поширюеться також на сiм’ю, колег та друзiв пацiента.
Цiлком нормально спостерiгати зниження академiчноi чи трудовоi продуктивностi, що при вищому рiвнi тяжкостi розладу може призвести до втрати роботи, друзiв i навiть партнера.
В даний час iснують рiзнi методи терапевтичного втручання — вiд психотерапii до фармакологiчних методiв та електроконвульсивноi терапii, коли вiдсутня адекватна реакцiя на медикаментозне лiкування.
Кожен iз цих видiв втручання потребуе роботи спецiалiзованого персоналу, розробки стратегii лiкування та центру, де воно буде здiйснюватись, що додае “витрат” органам регулювання та влади. Але яка вартiсть депресii в краiнах першого свiту?
Вiдповiдь саме на це питання шукали спiвробiтники Інституту епiдемiологii, соцiальноi медицини та систем охорони здоров’я, Ганноверська медична школа, Інститут загальноi практики, Франкфуртський унiверситет iменi Гете, та Інститут загальноi практики та сiмейноi медицини, Унiверситет Фрiдрiха-Шиллера-Йена (Нiмеччина), результати iх дослiдження були опублiкованi в науковому журналi “Дослiдження та лiкування депресii” (“Depression Research and Treatment”) [3].
У дослiдженнi брали участь сiмдесят лiкарiв нiмецькоi мережi охорони здоров’я, якi провели переоцiнку своiх пацiентiв з дiагнозом депресii, повiдомляючи про свое дослiдження та попередньо отримуючи iх згоду на участь у ньому. У кiнцевому пiдсумку в дослiдженнi взяли участь 626 пацiентiв, 75,7% — жiнки та 23,4% — чоловiки, що вживали заходiв у три пiдходи: у момент опитування про участь, через пiвроку та через рiк.
Вiд кожного учасника було зiбрано п’ять видiв даних: отриманi лiки, вiдвiдування лiкаря загальноi практики, вiдвiдування спецiалiста, отримана психотерапiя та кiлькiсть випадкiв госпiталiзацii, як i вартiсть усiх цих пунктiв, отримана зi стандартизованих таблиць, встановлених Федеральним управлiнням статистики.
Результати показують, що середня сума на одного пацiента з клiнiчною депресiею становить 3813 евро на рiк, без суттевоi рiзницi у вартостi для чоловiкiв та жiнок, хоча три четвертi тих, хто брав участь у дослiдженнi, були жiнки.
Макроекономiчнi показники у Нiмеччинi передбачають щорiчнi витрати на пацiентiв з депресiею у розмiрi понад 15,6 млрд евро.
Сума, на думку авторiв дослiдження, е надмiрною, незважаючи на те, що це найчастiший психологiчний розлад серед пацiентiв, якi приходять на консультацiю до спецiалiста. Тому автори пропонують проводити бiльш масштабнi втручання як у ранньому виявленнi захворювання, так i в пошуку нових i кращих технiк та методiв терапii, за допомогою яких можна зменшити кiлькiсть консультацiй, а особливо загальноi вартостi допомоги, яка необхiдна пацiентам з клiнiчною депресiею.
Отриманi результати все ж не повiдомляють про те, чи коштуе лiкування депресii бiльше або менше, нiж лiкування iнших психiчних чи навiть фiзичних захворювань. Саме тому неможливо оцiнити, чи е цi витрати надмiрними для органiв адмiнiстрацii, чи нi, та чи слiд надавати iм прiоритет перед iншими захворюваннями через великi витрати.
Все вищесказане показуе, що депресiя не е незначною проблемою як через ii наслiдки для пацiента, так i для його здоров’я, а також з економiчноi точки зору.
Але для встановлення дiагнозу та подальшого лiкування в першу чергу слiд вiдрiзнити цей стан вiд iнших явищ, яким теж притаманне почуття смутку, але якi не переростають у клiнiчну депресiю.
РОЗДІЛ 2. СКОРБОТА
Скорботою називають почуття смутку i погiршення настрою, що виникае як реакцiя на втрату близькоi людини. Це вважаеться “нормальною” фазою у людей, якi мали емоцiйний зв’язок iз померлим.
Одна з найбiльших дискусiй серед спецiалiстiв у галузi психiчного здоров’я, коли вони стикаються з реформою довiдкового посiбника з дiагностики та лiкування (D.S.M.¬V) [4], стосувалася вирiшення проблеми скорботи.
Цей довiдковий посiбник перiодично переглядаеться експертами, куди вони включають новi психопатологii та виключають iншi.
