Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857
Коли вподобаєте, добре, а ні, то на горище, поки я приїду, а вже коли приїду, то не виганяйте місяць або другий, бо в мене і на Україні, окроме вас, нема пристанища, а я вам що-небудь намалюю. Спасибі вам і за ласкаве слово про дітей моїх «Гайдамаків». Пустив я їх у люди, а до ції пори ще ніхто й спасибі не сказав. Може, й там над ними сміються так, як тут москалі зовуть мене ентузіастом, сиріч дурнем. Бог їм звидить, нехай я буду і мужицький поет, аби тілько поет, то мені білше нічого і не треба. Нехай собака лає, вітер рознесе. Ви, спасибі вам, боїтеся мені розказувать про людей – цур їм, покоштував уже я цього меду, щоб він скис.
Бачив я вчора вашого хлопця рисунки, добре, дуже добре, тілько треба йому другого майстра, бо він тілько яблука та огірки і малює, а це така річ, що серце не нагодуєш. А з його був би добрий маляр, бо воно хлоп’я до всього беруче.
Обіцянку пришлю вашим дівчатам к Великодню, а може, й раньше, коли впораюсь. Тілько не ту, що вам писав, а іншу, по-московському скомпоновану. Щоб не казали москалі, що я їх язика не знаю. Бувайте здорові, нехай з вами діється все добре, і не забувайте щирого вашого Т. Шевченка.
24. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка
31 січня 1843. С.-Петербург
Отамане! Шкода, що в тебе руки не такі довгі, щоб досягти до моєї чуприни, а воно б добре було. Якби ніколи, або нездужав, або що-небудь таке, то ще б нічого, а то все так як треба, та ледащо, не вам кажучи, хоч і сором, та що маю робить – такий уже вдався. Тепер зачну: спершу. Як будете ви мені розказувать про вареники та проче, то я вас так вилаю, як батька рідного не лаяв. Бо проклятуща ота страва, що ви розказували, неділь зо три снилась. Тілько що очі заплющу, вареник так, так тобі і лізе в очі, перехрестишся, заплющишся, а він знову. Хоч «Да воскреснет» читай, таке лихо. А вдруге, чом ви мені не присилаєте костюма для Головатого. Ваш кошовий, здається, тут, але я його не бачив. Я ось що думаю: замість того, щоб малювать Головатого для вас одного, то я лучше зроблю літографію в 200 екземплярів, і то тойді тілько, як буду мать гроші, бо це таке діло, що без грошей не втнеш. А коли хочете, щоб швидче, то ви спитайте у своїх, чи багато їх найдеться таких, що хотять мать у себе Головатого. Я зроблю рисунок і пошлю в Париж літографіровать, бо тут не зроблять так як треба. А коштувать се буде 1000 руб. асигна[ціями]: так воно, бачите, гроші хоч і не нашому братові сердешному.
Так я думаю, щоб у мене все це не сіло на потилиці, зробіть ви подписку меж товариством на 100 чоловік або як знаєте. Коли все це, що я говорю, зробить можна, то ви й напишіть мені і пришліть одежу, а я вам пришлю ескіз. Я думаю його нарисовать, що він стоїть сумн[ий] коло Зимнього дворца, позаду Нева, а за Невою крепость, де конав Павло Полуботок. Поміркуйте самі, як це лучше зробить, бо мені й самому дуже хочеться кликнуть на світ Головатого, на Україну я не надіюсь, там чортма людей, німці прокляті – білш нічого. «Чорноморський побит» вийшов з цензури так як треба. Театральний цензор сказав, що йому не треба підписуваться, коли воно буде надрюковано. Я в марті місяці їду за гряницю, а в Малоросію не поїду, цур їй, бо там, окрім плачу, нічого не почую. То ви напишіть, що мені робить з «Чорноморським побитом». Скомпоновав ще я маленьку поему «Гамалія», дрюкують у Варшаві. Як видрюкують, то пришлю. І «Назара Стодолю» – драма в трьох актах. По-московському. Буде на театрі після Великодня. Хтодонт умер у Києві. У Гулака вчора був концерт, і він вам кланяється. Елькан джеркоче на всіх язиках так, як і перше, теж кланяється. Семененко оженився. Кіндрат рисує та сумує, та згадує вас. А я гуляю собі на безголов’я. Бувайте здорові.
Т. Шевченко.
25. Т. Г. Шевченка до П. О. Корсакова
15–19 лютого 1843. С.-Петербург
Петр Александрович! Потрудитесь подписать на «Кобзаре» позволение для второго издания.
Преданный вам Т. Шевченко.
26. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка
20 жовтня 1843. Київ
Милостивый государь Тарас Григориевич!
Писал я к Вам два раза из Украины, но, верно, Вы не получили ни одного моего письма. Я написал первую часть «Украины». Это составит отдельную малороссийскую поэму до Богдана Хмельницкого. Хмельницкий составит вторую, междоусобия третью, Мазепа и шведчина четвертую. Знающие люди восхищались первою частью и уговорили меня скорее печатать, что я и сделал. «Украина» печатается в Киеве и скоро выйдет в свет. Посылаю Вам 30 билетов. Раздайте, пожалуйста, в Петербурге, а я Вам экземпляры немедленно вышлю. Из своей поездки извлек я величайшие результаты. Вы это со временем увидите. О гайдамаках я записал прекраснейшие рассказы, которые вместе с другими составили том и будут изданы под заглавием «Малороссийские предания» etc. Вашего дідуся я не нашел в Чигирине. Напишите, пожалуйста, что хорошего видели и слышали Вы в Малороссии. Шкода, що не будете в Киев. А мне бы очень пригодилось поговорить с Вами кой о чем.
С истинным уважением имею честь быть Вашим покорнейшим слугою
П. Кулеш.
1843, окт[ября] 20, Киев.
P. S. Пишу это письмо прихватком. По получении от Вас ответа напишу Вам кой о чем подробно.
27. Т. Г. Шевченка до В. О. Закревського
10 листопада 1843. Яготин
Великий мій і щирий друже Вікторе Олексійовичу!
Постигла мене долоня судьби, або побила лиха година. Як хочеш, а воно однаково; ось що, у мене оце з тиждень уже буде, як я од якоїсь непотребниці або блудниці нечестивої купив за три копи меди, і знаєш, яку я цяцю купив? Ой братику-лебедику! Отакий зелений, як оцей сучий папір… Аж сором вимовить, ху…ху… хуярик!!! Ох, аж страшно! Лежу оце, братику, стогну та проклинаю все на світі! А поцьку забув уже, як і зовуть. Мене оце аж трясця затрясла, як прочитав твою цидулу. Чого б ми оце з тобою не сотворили, та ба, у мене така суха морда, що аж сумно. Думав, щоб окутаться у три кожухи, так перше те, що нижче пупа лихо, а друге те, що чортма ні одного кожуха, міркуй як сам здоров знаєш. Намочи, серце, морду, та намочи не так чортзнаяк, а так як треба.
Та пом’яни во псалмі Бахусові щирого жерця спиртуозностей Т. Шевченка.
Всім вашим родичам низенько кланяюсь. У кого єсть чада, то і со чади, а в кого нема, то тілько так. А Ганні вродливій скажи, що як тілько очуняю та кожух пошию, то зараз і прибуду з пензлями і фарбами на цілий тиждень; скажи їй, що я аж плачу, що проклята хурт[ов]ина на цей раз зо мною так пожартувала.
Прощай, голубчику, нехай тобі Бахус помага тричі по тричі морду намочить. Амінь.
Нудьгою і недугою битий Т. Шевченко.
У Яготині, року Божого 1843, ноября 10.
28. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної
29 листопада 1843. Яготин
Я как мастер, выученный не горем, а чем-то страшнее, рассказываю себя людям, но рассказать вам то чувство, которым я теперь живу, все мое горе – мастерство бессильно и ничтожно. Я страдал, открывался людям, как братьям, и молил униженно одной хотя холодной слезы за море слез кровавых – и никто не ка[п]нул ни одной целебной росинки в запекшиеся уста. Я застонал, как в кольцах удава – «он очень хорошо стонет», – сказали они —
И свет погас в душе разбитой!О бедный я и малодушный человек! Девушка, простая девушка (камни бы застонали и кровью потекли, когда бы они услышали вопль этой простой девушки); но она молчит, гордо молчит, а я, о Господи! удесятери мои муки, но не отнимай надежды на часы и слезы, которые ты мне ниспослал чрез своего ангела! о добрый ангел! молюсь и плачу перед тобою, ты утвердил во мне веру в существование святых на земле!
29. Р. Р. Штрандмана до Т. Г. Шевченка
14 грудня 1843. Яготин
Яготин. 14 декабря.
Необыкновенные вещи, просто чудеса на свете делаются! Вообрази, Тарас Григорьевич, носятся слухи, что я еду в Петербург, а сам я о том сведущ столько, как и Вы, бачуть даже, что еду не далее, как в субботу… Впрочем, вероятно, в Ковалевке будут говорить о том обстоятельнее и внятнее. Приезжай, Бога ради, в Яготин хоть на денек, как-то больно расстаться, не простясь, при том, кто знает, когда свидимся.
Хотелось бы много, много побеседовать с Вами, удалый поэт, добрый дружище, остатний из козаков! Но время спешное, да и переписываться из Яготина в Ковалевку как-то негоже.
Право, приезжайте в Яготин!
Не поминай лихом.
Роман Штрандман.
Если разбогател, так пришли грошей рублив 30, бо жутко приходится.
На звороті:
Тарасу Григорьевичу Шевченку от Штрандмана.
30. Т. Г. Шевченка до В. I. Григоровича
28 грудня 1843. Яготин
Яготин.
Батьку мій рідний, порай мені, як синові, що мені робить? Чи оставаться до якої пори, чи їхать до вас. Я щось не дуже ударяю на Академію, а в чужоземщині хочеться бути. Я тепер заробляю гроші (аж дивно, що вони мені йдуть в руки!), а заробивши, думаю чкурнуть, як Аполлон Ніколаєвич. Думаю, що так лучше, а може і помиляюсь. Порайте, будьте ласкаві! Якраз на Святвечір був я у Пирятині у старої матері вашої, батьку мій. Рада, дуже рада була старенька, спасибі їй. Тричі заставила мене прочитать вслух письмо, що ви писали о Ваничке. Єй-богу, і я заплакав, хоч я і не дуже сльозоточивий. Батечку мій! Пишіть до старої частенько, бо вона чита всяке ваше письмо, аж поки не получить другого. І це вся її радість. З плачем нарікає на меншого сина, що він до неї не їде. Перехрестила мене, поблагословила, і я пішов до брата вашого через улицю снідать, взявши у старенької цвіти оці. Навдивовижу і на радість вам посилаю, батьку мій!
Од сентября я не бачився з Григорієм Степановичем, а побачуся швидко. Я тойді просив у вас вида, і як ви його прислали, то я його ще й не бачив. А тепер ось чого прошу. Коли побачите, що мені треба вернуться до вас, то, будьте ласкаві, пришліть ще на два місяця; а коли мені не треба вертаться в Академію, хоч мені й дуже хочеться, то пришліть, батьку мій, безсрочний атестат на ім’я Григорія Степановича. Страшно дивиться мені на грядущеє, бо воно погане. А тепер мені добре, дуже добре. Порайте, що мені робить. Коли не зберу грошей, щоб поїхать за границю, то зберу так, щоб приїхать в Академію, бо єй-богу, хочеться вчиться.
Багато, багато треба б мені написать до вас, та ніколи, бо вже сідають, а я дописую. Нехай вам Бог пошле того, чого ви самі собі просите.
Щирий син ваш Т. Шевченко
На звороті:
В Яготин местечко, Пирятин[ского] уезда, Варваре Николаевне княжне Репниной, писать мне.
1844
31. О. В. Капніста до Т. Г. Шевченка
18 січня 1844. Ковалівка
18 января 1844, с. Ковалевка.
Крайне сожалею, что не имел удовольствия видеться с Вами, любезный Тарас Григорьевич! 13-го поджидал Вас в Ковалевке, 15-го думал найти Вас у себя, возвратясь из Яготина. Но Вы проскользнули, як вьюн скризь вершу.
Что ближе у меня на душе, о том поведаю Вам. Мне поручено просить Вас – не заезжать, как Вы предполагали, а главное, не писать ни под каким предлогом. Я знаю Вас и совершенно уверен, что Вы свято и ненарушимо это исполните. Не огорчитесь, добрый Тарас Григорьевич, моею откровенностию. Она не из дурного источника. Ежели вспомните мои слова, то признаете меня вправе говорить Вам с искренностию. Душа способна развиваться в истинно возвышенных чувствах. Эгоизм не должен иметь места между ими. Временное увлечение исчезает, как дым, но нередко пятна остаются невыводимые и помрачают душу, отзывающуюся в совести. Я считаю на твердость Вашего характера и думаю, что Вы исполните просьбу мою не для меня. Ежели Вы приняли ее с такою же искренностию и не огорчились ею, то Вы доставите мне душевное утешение, писавши мне о всем, что относится к успехам Вашим на поприще Вашем, о всем, что встретите Вы на пути жизни; будьте уверены, что всегда и во всяком случае Вы найдете во мне искренного человека, с живым желанием Вам существенного добра.
Благодарю Вас за труд, который Вы для меня приняли; он будет мне напоминать душею уважаемого старца и вместе доброго моего земляка.
Бог да благословит путь Ваш и венчает добрым успехом начинания Ваши. Примите прилагаемое приношение и верьте искренним чувствам душею Вам преданного
Алексея Капниста.
Все мои домочадцы семейным хором свидетельствуют Вам их преданность; Ульяна Дмитриевна особенно благодарит Вас за добрую память.
Пишите из столицы.
Ежели что не помешает мне быть в Харькове, то я исполню все Ваши поручения и оттуда же буду писать Вам в Петербург.
32. Т. Г. Шевченка, І. М. Корбе, В. О. Закревського, Я. П. де Бальмена до М. А. МАРКЕВИЧА
22 січня 1844. Вейсбахівка
Ми, по милости Господней, гетьман, повеліваємо вам – деркач в сраку! – щоб ви – генеральний обозний! – прибули до нас сьогодня, коли можно, а не то завтра – у Безбуховку – до гетьмана.
Т. Шевченко
рукою власною
Полковник компанійський – Корба.
Января 22-го дня,
року 1844-го
Генеральний старшина Вихтор Мочеморденко.
Військовий ієсаул Яків Дибайло.
На першому аркуші:
Великоможному панові
генеральному обозному
Маркевичу
добродієві
Універсал
в Туровку.
33. М. А. Маркевича до Т. Г. Шевченка
Близько 22 січня 1844. Турівка
Не дуже гетьмануй,А більше кабануй,Мій навіжений чоловіче,Горілочку лигай,Да в пузо сало бгай,Да, й годі! А як чорт підтичеТебе гетьмановатьДа на старшин гукатьЗ Мазепинською булавою,Тогді, Тарас, не плач:Бо не один деркачМосковськой дужою рукоюНа срачецьці поб’ютьЩе й плакать не дадуть.Смотри ж, Тарасе, схаменися:Горілочку лигай,Да салом заїдай,Да як нап’єшся – спать ложися.Н. Маркевич.34. В. М. Забіли до Т. Г. Шевченка
Початок лютого 1844. Борзна
1844 по получении Записки, в тот день написано, а отправлено 21 Июня.
За що ти лаєшся, Тарасу,Що не найшов в Борзні припасу,Якого ти тогді бажав?Сам ти такий, як мене лаєш.За що? ти, може, попитаєш:За те, що в хутор не забіг.Який же ти земляк? Який же ти писака?Неначе гнав тебе собака,Боявся день подаровать,Щоб побувать у мене в хаті,Щоб пісень вмісті заспівати,Якії серце нам гризуть.Ми б на бандурці забринчали,А циганчата б танцьовали,Хоч би вже з лихом пополам.Я б рад би був тобі, як брату,Якби забіг до мене в хату,Неначе б сваху шановав!!!В мене худоби дуже мало,Да ще б найшов горілку, сало!Із’їли б трошки й запили!Да розказав би дещо гарне:Про земляків, не іностранне,Бо я до язиків невдавсь.Дак ні!.. Зазнався, бач, з панами,А земляка дак і забув.Бодай тобі за сюю штукуПослали відьми отцю муку,Послухай, зараз іскажу:Борщу, вареників, ковбас, литівки,Сеньгі, чахоні і скумбрійки,З півгоду щоб не коштував.Щоб цілий день не пив горілки,Не довелось щоб і наливкиХоч раз один ковтнуть насміх,Да щоб приснилось: бужанина,В’юни, лоскірка і свининаЗ сметанкою, да із хрінком!!!Отії щі щоб їв ти руські!Отії совуси хранцюзькі!!!Що тільки в животі бурчать.Лютую я на тебе дуже,Тобі ж дак, може, і байдуже,Мене ж за серце зачепив!!!……………….Іще скажу словце, Тарасу,Біда жить в світі без запасу,Грошима люде що зовуть.Я б ще побув у ПетенбурсіІ побував би в вашій бурсі,Що, Академієй зовуть.Побачив би тебе, Тараса,Того, що написав Торквато Тасса,Того, що славний медальєр!??Там Григорович є, добряга,Да ще б найшовся б чолов’яга,І серце б трохи пожило.Там Глинка, той, що добре грає,Що пісень всяких він співає,Як би весною всі птахи.Дак що ж робить, не маю долі,Живу у світі, як в неволі,Як пташка в клітці, так і я!Співають пташки і в неволі,Да все не так, як би на волі,Що аж звірі танцюють їм.Прощай! Не хочу більш писати,Паперу більш щоб не псовати,Нехай судовики псують!!!Віктор За[біла].Прошу покорнейше ответа, а лицам, здесь помянутым, мой усерднейший поклон, равно и себе прошу засвидетельствовать.
Довольно трудное обстоятельство, но надо исполнить.
Погано без грошей.
35. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка
2 лютого 1844. Яготин
Шевченке.
Сестра моя, умирая, произнесла трижды слова: «Выше, выше, выше!» О, возьмите себе девизом эти таинственные слова; я Вам их приношу в дар как избранному брату души моей. Выше душою, выше гением, выше сердцем. Вот цели, которые Вы должны достичь. Свобода, родина, самоотвержение, любовь воспеты Вами! Воспойте их вновь и выше! Пойте неутомимо, чувства вечно новы! Не выпускайте лиры из рук Ваших, не кладите ее на ступенях, ведущ[их] к обману, к лести, к предательству. С лирою молитесь, ударьте в струны ее величавыми аккордами, воспойте славу творца, милосердие Спасителя, прикоснитесь к ней с смиренным воплем, оросите струны дивной лиры Вашей слезами раскаяния, ибо все грешны, Вы и все, ударьте еще в них восторженным гимном благодарности за все, за все – за слезы и милости, за страдания и за озолоченные дни, за гений и за доброту, с лирою любите, с лирою гласите правду, с лирою будьте заступником бедности, страдания, невинности, с лирою будьте благотворителем впавших в ошибку, зовите всех и счастливых и терпящих, богатых и убогих, и семейных и сирых, и вельмож и малых, и чистых и уронивших в грязь разврата свою белую одежду, зовите всех на простор, на свободу, на чистый воздух, на солнце, на радость для услышания великой и славной песни. Пойте, пойте выше, выше, выше.
Яготин, 2-е февраля 1844 года.
36. Т. Г. Шевченка до С. О. Бурачка
Між 22 і 24 березня 1844. С.-Петербург
Дайте мені, будьте ласкаві, коли маєте дома, «Историю» Маркевича. Бо я нездужаю, не вихожу з хати, а нічого читать. А коли нема «Истории», то дайте «Маяка», бо я його ще і в вічі не бачив з нового року.
Щирий ваш Т. Шевченко.
37. Т. Г. Шевченка до С. О. Бурачка
Між 26 березня і 4 квітня 1844. С.-Петербург
Христос воскрес!
Спасибі вам за оцей «Молодик». Коли маєте ви ще остатні книжки цього «Молодика», то дайте, будьте ласкаві, прочтенія ради. Окроме малоросійського, цей я маю, та ще коли є зайвий новий «Ма[як]», то теж дайте. Та [дайте ще], коли готова коректура, що для мене; білш нічого. Бувайте здорові. Я щось трохи недомагаю. А може, увечері зайду, як трохи полегша.
Щирий ваш Т. Шевченко.
На звороті:
Его высокородию
Степану Онисимовичу
Бурачку.
В 14 линии, в доме Мальгиной.
38. Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського
6–8 травня 1844. С.-Петербург
Мабуть, такого ледачого до письма чоловіка і на світі нема, як я. Третій тиждень лежать оці книжки у мене, і я всякий день думаю писать до вас, потурбуйтесь, будьте ласкаві, оддать їх у ту контору, що ви говорили, бо я її не знаю адреса, а в вас тойді не спитав. Оддайте «Тризну» по копі, а «Гамалію» по півкопи серебром, проценти такі, які він положить. «Гамалія» не поправлений, як ми з вами тойді поправляли, бо без мене надрюкований полукацапом. Ще ось що, чи я вам розказував, що я хочу рисовать нашу Украйну, коли не розказував, то слухайте. Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історію. Три естампи уже готові – «Печерська Київська криниця», «Судня в селі рада» і «Дари Богданові і українському народові». У тім місяці пришлю в Москву з білетами на подписку. В год буде виходити 10-ть картин. На види і на людський бит текст буду сам писать або Куліша проситиму, а на історію потурбуйтесь, будьте ласкаві, ви писать три листочки в год. Тілько по-нашому – щоби тямили безглузді кацапи. Текст думаю випускать раз в год, а картини тричі. Послав би вам «Кобзаря» свого і «Гайдамаків», та, єй-богу, і в себе не маю ні одного екз[емпляра]. Не здивуйте, що я так мало пишу вам, далебі ніколи, іду в Академію малювать, а коли матимете час і охоту, то пишіть до мене в С.П.Б., в Импер[аторскую] Акаде[мию] худож[еств] Тарасу Григоровичу Ше[вченку]. Бувайте здорові, згадуйте інколи щирого до вас
Т. Шевченка.
39. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка
17 травня 1844. Яготин
Яготин, 17-го мая 1844.
Благодарю Вас за поручение Ваше. Оно доказывает мне, что Вы нас не вовсе забыли. Душевно приятно мне было читать, что Вы занимаетесь, и то с успехом. Я надеюсь со всеми, читавшими Ваши произведения, что и перо не лежит у Вас в бездействии: это было бы ужасное преступление. Вашим же стихом я выскажу Вам добрый совет: «Не погасай твое светило».
Никто из нас не едет за границу; мы все это лето на старом месте, а что будет? Бог один знает. Я на него единого уповаю и для себя и для других. Лишь письменно передать могу поклон Ваш нашему другу, которого имя Вы уже забыли!!! Вы его назвали Василием Алексеевичем!!! Он неделю тому назад оставил Яготин, отправляясь уже за границу. Да благословит Господь путь его и да возвратит он всем нам этого редкого человека! Он ожидал от Вас ответа и не дождался.
Родители мои и Глафира шлют Вам душевный поклон. Прощайте, Тарас Григорьевич; Вам также желаю от искреннего сердца счастия и успеха и благодати!
Варвара Репнина.
На четвертій сторінці:
Милостивому государю
Тарасу Григорьевичу
Шевченке
в Академию художеств
в Петербург.
1844
40. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка
5 червня 1844. Київ
Коханий земляче!
Спасибі за книжечку – «Тризну». Дещо в їй промовляє до самого серця. Ще жду «Гамалії», «Кобзаря» і «Гайдамак». Де хоч бери, а не пришлеш, то й на очі міні не показуйсь. Ой як же я зрадів, довідавшись з твоєї супліки, що ти не мариш дармо часу у тій Петровій бурсі! Нехай тобі, приятелю, Господь помагає на все добре, а об мені будь певен, що вже я не грітимусь даром коло твого куреня; чи дровець, то й дровець принесу; чи пшона на кашу, то й пшона придбаю; сказано – що Бог послав! Аже ж недурно ведеться поміж людьми та гуторка, що колись Бог посаджав людей кругом ваганка з кашею, да й подавав такії ложки, що держа[л]но довше руки (а треба за самий кінець держати); то премудрий Салимін і сказав: «Будете, – каже, – ви всі голодні, як кожен об собі тільки промишлятиме; а годуйте один одного сими ложками, то не загинете з голоду».[12] Розумні були стародавні люде! Багацько в їх було таких приказок, що буцім так собі, витребенька, а розмізкуй лиш, до чого воно йде, так ой, ой, ой! Отак же й нам, що взялись протирать очі своїм землякам, треба один одному пособляти, один одному радити; а то не буде добра з нашого писання. І латини добре знали, що робиться од конкордії,[13] а що од дискордії; да й батько козацький, старий Хмельницький, не згірше того латиша Саллюстія промовив, умираючи:
«Тим і сталась, каже, страшенная козацькая сила, Що у вас, панове молодці, була воля й дума єдина!».
Тепер не така вже година настала, щоб брязкотать шаблюками. Ляхів і татарву мов дідько злизав, усе втихомирилось; прийшла пора поорудовать ще головою. Нуте ж, робіть усе так, щоб і Богу була хвала зате, що дав нам розум, і людям темним було видно кругом, як од свічки, що стоїть на високому ліхтарі. Не протів чого ж то й читається в Євангелії: «Тако да просветится свет Ваш пред человеки, яко да видят ваша добрая дела и прославят Отца вашего, иже на небесех».
Їду знов на три місяці на Вкраїну. Присилайте Ваші картинки в Чигирин з надписом: «Михаилу Грабовскому». Я в його буду, і він знатиме, куди міні їх переслать, да розтолкуйте міні хорошенько, що і як Ви хочете робить; а то не второпаю, що для Вас компоновати. Бувайте ж здорові!
Щирий земляк
П. Куліш.
Рука власна.
«Р. Б. 1844,
Іюня 5 дня,
зъ Кієва».
Їду через три дні.
41. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної
8–10 червня 1844. С.-Петербург
Будущей весною, коли Бог поможет окончить дело с владельцем братьев, тогда-то приеду в Малороссию. А коли нет, то и сам не знаю, куда я поеду.
Теперь же, кроме льстивых, подлых писем помещику моих родственников, я ничего не пишу, искусство оставил в прошлом, а в Академию прихожу как на покой; горько, ужасно горько, но быть так, коли иначе не делается.
42. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка
19 червня 1844. Яготин
19 июня 1844. Яготин.
Да, да, мой добрый Тарас Григорьевич, я, бу[дучи] родною сестрою, я не хотела Вас огорчать… не могла не удивиться молчанию Вашему… папенькой, к которому Вы непременно хотели… с Алексеем Васильевичем, от которого… получили, я уверена, дружеские отзывы… не взялась за перо, чтобы бранить Вас, а, напротив, чтобы стараться утешить Вас хоть сколько-нибудь; от грустного Вашего письма навернулись слезы у меня на глазах. Я так понимаю, [что] в Вас происходит, я так много думала о том, что Вас так теперь болезненно занимает… переносите ужасные испытания – да поможет Вам Господь! Никто, я думаю, как я, так горячо не присоединяет своих желаний к Вашим, дабы Вам во всем был успех! О, не откажите уведомить меня, когда Вы совершенно будете спокойны насчет братьев Ваших; я ник[огда] не смела Вас о них спрашивать, [хоть не] раз собиралась, но всегда слова з[амирали] на устах моих. Я хотела… благодаря доказательст[вам] веры Вашей в моей дружбе, я могу… о скором совершении такого… доля Ваша плачевна, но вместе так восхи[ти]тельна! Оставьте людей, живите и действуйте [для] друзей Ваших и для возвышенных сердец, [ко]торые всегда Вас поймут!