ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

Женева, Швейцарія

16.12.2011. 11:25

Тревор, сповнений суперечливих почуттів, вийшов із кабінету Аманди і, розмірковуючи про те, що трапилося, попрямував у бік свого готелю.

Він був збентежений словами психолога.

У ньому живе ще одна людина!

«Це роздвоєння особистості, – думав він. – Я псих! Я, певно, псих! Я – психічно хвора людина, і мені, напевно, доведеться лікуватися».

Тревор почав згадувати, що він знає про психічні захворювання. У його пам'яті спливли кадри з якихось чорно-білих фільмів: шалені люди у гамівних сорочках з підперезаними за спиною широкими ременями, запалені очі, божевільні погляди, відчайдушні крики, дикий сміх, конвульсії та шокова терапія.

Пізнання в цій галузі у Тревора були, звичайно, мізерними, але й їх йому вистачило, щоб запанікувати.

Тревор крокував вулицею, перебуваючи немов у прострації.

У цей час Аманда тривожним поглядом спостерігала за ним із вікна свого кабінету, трохи розсунувши фіранку. Тут задзвонив телефон. Вона взяла слухавку і після невеликої паузи відповіла:

– Так, я дізналася, але не все так просто… Дещо змінилося, і мені знадобиться ще трохи часу. Я хотіла б просити перенести все на завтра, – вона уважно вислухала у слухавці чоловічий голос і потім тихо промовила: – Так, це дуже важливо… Для мене.

Тревор перейшов на інший бік вулиці і, геть забувши про домовленість із Йованом, невпевнено крокував бруківкою.

Слова Аманди пульсували в його голові: «Шамани, африканські чаклуни».

Він згадав, як наприкінці 1990-х разом зі знімальною групою каналу BBC і Етьєном він їхав розбитою ґрунтовою дорогою в джунглях Сьєрра-Леоне.

***

В одному з селищ, в шістдесяти милях на північний схід від Фрітауна, де вони зупинилися для ночівлі, репортери потрапили на якесь урочисте свято місцевого племені йоруба20.

До іноземців з камерами місцеві поставилися неочікувано миролюбно, дозволили заночувати і навіть запросили до участі у святковому заході в селищі за умови, якщо всі фото- і відеокамери залишаться в автомобілі.

Увечері все селище зібралося біля круглої, вкритої очеретом хатини вождя племені.

Тревора пригостили якимось місцевим напоєм із плодів марули21 з напрочуд неприємним, кислуватим смаком, що діяв на мізки, як жартували самі місцеві, як «удар копитом мула». Через деякий час, коли Тревор почав приходити до тями, він зрозумів, що майже не відчуває своє тіло і тільки мозок чітко подає сигнали життя. До того ж, як з'ясувалося пізніше, напій навіть збільшив швидкість сприйняття свідомістю довкілля.

Усі танцювали в такт сумного співу і стукоту спеціальних, видовбаних зі стовбура дерева, ритуальних барабанів, що звуться «бата». Згодом інтенсивність барабанних ударів збільшилася до такого рівня, що рухи всіх, хто танцював, нагадували конвульсії. Гучність однотонного співу часом заглушала навіть звуки бата.

Один із чоловіків підпалив широке кільце на землі, і за мить навколо все заграло зловісними тінями і відблисками. Барабани стихли, і всі зупинилися, спостерігаючи за вогняним колом.

У кільце через вузенький прохід урочисто увійшов чаклун з довгою палицею, на яку було начеплено з десяток маленьких білих мавпячих черепів, що дзвінко билися один об одного у такт його рухів.

Знову забили барабани, чоловіки і жінки почали синхронно танцювати.

Не відчуваючи свого тіла, Тревор рухався в такт барабанного бою разом з усіма.

Чаклун був одягнений у довгу строкату тканину, що вільно облягала його тіло.

Худий, як скелет, він зігнувся і несподівано швидко почав крутитися дзиґою в цьому вогняному кільці. Його обличчя під відблисками язиків полум'я то заспокоювалося, то зненацька змінювалося жахливими гримасами. Він шкірив свої рідкі криві жовтого кольору зуби і голосно щось вигукував незнайомою мовою.

Несподівано він замовк, випрямився, завмер і підняв угору руку, з якої вирвалося кілька маленьких сірих кісточок, що злетіли вгору і розсипалися навколо нього всередині вогняного кільця. Чаклун нахилився трохи вперед, вдивляючись у кістки. Після випростався, витягнув руки по всій ширині і почав шепотіти якісь заклинання, спрямувавши погляд до неба. Його очі, вкриті білою полудою, виглядали страхітливо.

Удари барабанів посилилися.

Раптом чаклун з розпростертими руками почав підніматися в повітря.

Він завис на висоті в півтора метра від землі і відкинув свій посох.

Такт танцю посилився, гучність співу збільшилася і досягла свого апогею. Це все було схоже на шабаш відьом.

Чаклун почав повільно опускатися, різкими кивками голови вдивляючись сліпими очима у натовп оточуючих його людей, немов шукаючи собі жертву. І коли його босі ноги торкнулися землі, усе вмить замовкло.

Старий чаклун не зводив своїх незрячих очей з Тревора. Він витягнув руку і крізь вогняне кільце повільним кроком підійшов. Тревор стояв, не володіючи своїм тілом. Чаклун торкнувся долонею його чола. У цю мить тіло чаклуна почало судомно згинатися, і тільки рука намертво немов приклеїлася до чола Тревора. Укриті полудою очі його були спрямовані кудись удалечінь, де блідим свідком диявольського шабашу світив повний, навзнак перевернутий місяць.

Судоми припинилися, але долоня на лобі Тревора стала неймовірно гарячою. Він спробував відскочити, але тіло, як і раніше, не слухалося.

Раптом перед очима Тревора розгорнулася жахлива картина. Перевернутий вагон потяга і понівечені тіла десятків людей. Обгорілі тіла лежали упереміж із сидіннями, поручнями, уламками металу, пластику і речами. Вагон був майже розірваний, укритий бездиханними, закривавленими тілами чоловіків і жінок. Несподівано вогонь, як у сповільненій зйомці, круглою, зростаючою кулею почав заповнювати вільний простір вагона. Усе було моторошно і незвичайно реально. Тревор навіть відчув на своєму обличчі огненний пал від полум'я, яке ось-ось мало поглинути його, а навколо – нестерпний, солодкуватий запах горілої плоті.

Зловісна картина кошмарної трощі не відпускала його.

Тревор дивився на все це, з жахом розуміючи, що всі люди навколо мертві і він, напевно, теж, оскільки ні сили, ні волі поворухнутися у нього не було, а вогненна куля ось-ось мала оповити і його.

Цієї миті чаклун різким рухом щосили штовхнув Тревора, і той упав, як підкошений, навіть не опираючись.

Останнє, що він почув перед повною втратою свідомості, – це слова чаклуна: «Ṣọra!.. Duro22!»

Тревор отямився на світанку, коли вся група вже зібралася виїжджати. Голова нестерпно боліла, мабуть, у вчорашньому напої, справді, було щось наркотичне.

– Хлопці, анальгін чи щось є у кого? – втомлено запитав він.

– О, нарешті, отямився, танцюрист! – усміхнувся Етьєн. – Тримай! – він кинув Треворові пакетик пігулок, а потім, вийнявши з рюкзака солдатську флягу, простягнув її. – Тільки запий гарненько. Здається, ми всі вчора добре отруїлися якоюсь гидотою, так що ледь дуба не дали. В усіх такі галюцинації, що й описати неможливо. Збирайся, за десять хвилин рушаємо…

***

Від спогадів його відволік вигук Йована:

– Треворе, я тут! Зачекався тебе. Давай по каві? – Йован сидів на терасі невеликого кафе, за квартал від офісу Аманди. Він із нетерпінням чекав Тревора, і після того, як той сів до нього за столик, почав розпитувати: – То що там? Як вона тобі? Вразила?

Тревор мовчки подивився на Йована розгубленим поглядом, шумно видихнув і відповів:

– Вразила? Йоване, ти навіть не уявляєш, наскільки!

Прага, Чехія

16.12.2011. 11:30

Роберт добре розумів, що він перейшов дорогу великому бізнесу і зараз може перетворитися на головну мішень для помсти.

В аеропорту Праги його зустріли Йован і два охоронці.

– Вітаю, друже! Сподіваюся, добре летів? – радісно вигукнув Йован. – Ну й кашу ти заварив, брате!

– Йоване, відвези мене додому, – попросив Роберт схвильовано, – я не можу ніяк зв'язатися з Хлоєю.

– Роланд наказав везти тебе до офісу негайно, – заперечив Йован. – Я все перевірив, Хлої там немає, і будинок з охоронної сигналізації вже три дні не знімали.

В автомобілі Роберт не вимовив ані слова, усі його думки були про останнє сновиддя. Такого щільного зближення зі світом сновидіння раніше не було жодного разу. Здавалося, що саме він знаходився у тій кімнаті разом із Амандою. І що найдивніше, спілкуючись на тому боці з Амандою, він чудесно пам'ятав це життя і себе в ньому. Це не тільки нівелювало всі його марні пошуки самого себе, а й показувало, наскільки зараз він далекий від істини. Окрім цього, він був украй утомленим, бо в літаку так і не вдалося поспати.

«Треба якнайшвидше знайти психолога, щоб вирішити все раз і назавжди, – подумав Роберт. – І Хлою. Куди вона могла запропаститися, що могло трапитися?»

Він спробував ще кілька разів до неї додзвонитися, але безрезультатно.

Раптом автомобіль зупинився, і Йован по-дружньому сказав:

– Давай, але недовго, нас чекають. О’кей?

Роберт тільки зараз помітив, що вони під'їхали до його будинку, і швидко отямився.

– Я швидко, Йоване. Спасибі тобі, – промовив Роберт і вийшов з автомобіля.

Йован пильно спостерігав за ним.

У будинку спалахнуло світло. Але за кілька хвилин Роберт з пригніченим виглядом вийшов і мовчки сів до авто.

На запитання Йована про Хлою Роберт не відповів, а тільки заперечно похитав головою.

Діставшись до офісу, Роберт одразу попрямував до кабінету Роланда.

– З прибуттям, пане поліглот! – Роланд виглядав стривоженим, утомленим, але всім своїм виглядом намагався показати, що щиро радий бачити Роберта. – Ти просто блискуче спрацював!

– Дякую, Роланде. Але мені здається, що роботу ще не закінчено, – Роберт говорив повільно і втомлено.

– Тож, розповідай усе спокійно і послідовно, – запропонував Роланд. – А потім – додому добре виспатися.

Роберт детально розповів про події в Лондоні. Наприкінці, трохи подумавши, він попросив: