Циганка за мільйон
Але навіть не знаючи нічого про всі ці розмови Тасарла з кожним днем ставала дедалі дратівливою. Навіть натяк на Шушкова сердив її. А одного разу, користуючись нагодою, онука барона заявила, що не залишить власний дім та людей, знайомих з дитинства, хто б тут не намагався оселитися.
Та слова словами, а коли сьогодні прибула делегація з міста стало зрозуміло, що так як раніше вже ніколи не буде. Барон теж викликав свого юриста і всі вони закрилися в його кабінеті. Тасарлі ж заборонили бути присутньою при розгляданні справи. Саме тому дівчина так нервувала й не могла знайти собі місця.
Проте навіть Хітану лякав войовничий настрій подруги. Тому вона майже весь час мовчала та слухала як онука барона звинувачувала у всій цій ситуації нахабних гаджо.
Так, ці люди їм чужі. Й вони прийдуть сюди, щоб встановити свої порядки, але ж якби не Чендер цього всього б не сталося. Розбещений владою та грошима хлопець перетнув дозволену межу, наплював на них всіх і на власну родину, задовольняючи свою пихатість. Як результат, тепер цигани мають підкоритися українцям на власній території, а їх барон без копійки за душею має піти геть. Якщо ж вони не виконають ці умови, то проллється кров.
– Тасарла, сядь і заспокойся. В мене від твоєї метушні голова болить, – промовила Хітана, намагаючись відволікти дівчину від роздумів поверхневою розмовою.
– Як ти можеш бути такою спокійною? – У відповідь запитала онука барона. – Наше щасливе майбутнє під загрозою. Коли сюди прийдуть жити гаджо, коли вони будуть витирати об нас ноги… Невже тільки тоді циганська кров заграє у жилах?
– Тасарла, зупинися. Що ти говориш? Хочеш, щоб ми підійнялися? Ну, й що тоді? А? – Не витримала Хітана. – Я розповім тобі, що буде тоді. Нас розчавлять, як набридливих комах. І Чендера знайдуть… Думаєш, його помилують? Ні.
Онука барона стисла кулачки, але все ж таки зупинилася. Звісно її подруга мала рацію та й сама вона у жодному разі не хотіла ніяких кривавих сутичок. ЇЇ слова та поведінка були навіяні безпорадністю і страхом. В решті решт вона лише жінка.
– Я дуже хочу заспокоїтися, Хітана, але не можу. Сьогодні у барона відберуть все: й дім, і владу. А мою долю взагалі вирішує купка незнайомих людей з важливими папірцями у своїх товстих портфелях. Так от що я тобі скажу. Якщо цей дурень-підприємець вважає, що просто так з’явиться тут і відбере у мене все, то на нього чекає неприємний сюрприз. За це я видряпаю йому очі, клянуся!
– Тасарла, ти ж розумна дівчинка, – промовила подруга, – тож ввімкни нарешті мізки. Твій брат не тому дорогу перейшов. Та й звідки у чесного підприємця такі гроші й такі зв’язки? Що ти взагалі про нього знаєш?
– Еее… Ну, знаю, що він володіє шоколадною фабрикою… Мабуть, гарно стоїть на ногах, звідти й гроші.
– А те що він не вагаючись убив кращого друга, знаєш?
Від несподіванки Тасарла знову зупинилася й на цей раз присіла на ліжко.
– І його не посадили за це?
– Ні! Тож думаю він не тільки у виробництві шоколадок та цукерок замішаний, а ще й в криміналі. Звідти й такі статки. А ти очі видряпаю… очі видряпаю… Будь обережною насамперед.
– Тобто ти вважаєш, що я повинна без зайвих слів залишити свій дім, табір… та зникнути?
– Ну, можливо він не буде вимагати твого від’їзду. Ти ж йому нічого не зробила.
Зненацька почувся стук у двері й на порозі з похмурим обличчям з’явилася Зара.
– Тасарла, тебе кличуть у кабінет.
– Все так погано? – Відразу ж запитала онука барона, розуміючи, що дівчина підслуховувала.
– Надія є.
– Сподіваюся це правда, Зара?
– Так, але тільки якщо Тасарла погодиться на поставлені умови. Будь ласка, подумай про нас всіх, коли будеш приймати рішення, – звернулася дівчина до онуки барона.
Тасарла нічого не розуміла. До чого тут вона? Проте Зара вже тягнула її до потрібних дверей, не даючи змогу привести думки у порядок.
– Моя перлина, – промовив барон, коли дівчина зайшла у кабінет. – Проходь. У цих людей до тебе є декілька запитань.
Серце дівчини опинилося в п’ятах, але вона вперто підійняла підборіддя й зачинила за собою двері.
– Тасарла, скажіть, будь ласка, чи знали ви про те, чим займається ваш брат? – запитала жінка – юрист, коли дівчина сіла на стілець.
Звісно ж знала, але про це не знав барон, і давши зараз правдиву відповідь вона могла лише нашкодити.
– Ні, не знала.
– Тож ви ніколи не брали участь у пограбуваннях?
Від цих запитань у дівчини по хребцях мороз пішов. А що буде, якщо ці люди зараз дістануть з портфеля знімки на яких вона викрадає кольє? Ні, це абсурд. Минуло стільки часу…
– Ні, не приймала, – на власний страх і ризик промовила циганка.
– Моя дівчинка з іншого тіста, – впевнено промовив барон, захищаючи свою улюбленицю.
Тасарла відповіла барону ніжною посмішкою.
– Ну, якщо це правда…
– Це правда, – перебив Роман Карачай.
– …тоді у нас є для вас пропозиція, – завершила попередню фразу жінка-юрист. – Ми розуміємо, що цигани невдоволені тим рішенням, що запропонував Димідов вашому дідусю. Також ми розуміємо, що через зміщення барона можуть розпочатися безглузді сутички. Тому повністю віддати владу в руки незнайомого циганам чоловіка не можемо…
– Ми з бароном залишимося у таборі? – Запитала Тасарла.
– Ні, моя перлино, ти залишишся у таборі, – промовив дідусь, – але тільки у якості дружини Петра Шушкова.
Від цієї звістки всередині у Тасарли все похололо.
– Це єдина можливість уникнути протистояння між циганами та українцями, – запевнила жінка-юрист.
– Я не можу вийти заміж за Петра Шушкова. Наші традиції забороняють циганкам вступати у шлюб з гаджо. Якщо таке станеться…
Тасарла не закінчила свою думку, тому що погляд її впав на барона. Він чомусь був невдоволений такою відповіддю.
А потім перед нею поклали газету, в якій йшла мова про волинських циган. Вони вже доволі тривалий час вступали у шлюб з українцями та українками, ходили до місцевих храмів, віддавали дітей у школи, садочки. Про власні традиції та культурні надбання волинські цигани згадували з ностальгією, як про щось приємне, але назавжди втрачене.
– Перлина моя, тобі вже двадцять вісім років. За нашими традиціями ти давно повинна була вийти заміж, але я егоїстично тримав тебе поряд з собою. Тепер же настав час відпустити, – промовив барон.
Дівчина навіть рот відкрила від несподіванки. Вона не готова стати дружиною незнайомому чоловіку. Чи готова?
– Тасарла, послухай мене, – промовив барон, розуміючи почуття онуки, – це гарна можливість залишитися у таборі та контролювати ситуацію. Ти ж не хочеш, щоб з тими, кого знаєш і любиш з дитинства сталося лихо?
– Ні, не хочу.
– Тоді зроби те, що повинна. Заради мене, Чендера та табору.
Уявивши свій дім зруйнованим, своїх знайомих мертвими, онука барона вирішила прийняти будь-які міри, щоб такого не сталося.
– Добре, якщо я погоджуся вийти заміж за Петра Шушкова, то де гарантії, що він забажає взяти циганку за дружину?
Це виявилося самим влучним запитанням, яке пролунало сьогодні з її вуст. Навіть не зважаючи на те, що дівчина не знала цих людей, але все ж таки по їхнім поглядам зрозуміла – Петро так само як і вона проти такого шлюбу.
– Він не має бажання одружуватися зі мною, – впевнено констатувала Тасарла.
– Він взагалі не має бажання одружуватися, – промовив незнайомий чоловік, що до цього весь час сидів мовчки, – але Кирило Кугат його вмовить.
Почувши знайоме ім’я, дівчина навіть дихати перестала. Кирило Кугат… Той самий Кирило Кугат, якого вони з Чендером обікрали дев’ять років тому. У що ж вона зараз вв’язується? Чи не пастка все це?
– Кирило Кугат… Місцевий депутат? – Все ж таки вирішила уточнити Тасарла.
– Так. Він допоможе вмовити вашого майбутнього чоловіка одружитися.
– То що, Тасарла, ви приймаєте нашу пропозицію? – Уточнюючи, запитала жінка-юрист.
Цікаве формулювання. Складалася думка, що в неї й дійсно є право вибору. Але це лише ілюзія. Який у неї є вибір? Ніякого. ЇЇ доля була в руках цих людей і вони вирішили, що онука барона повинна стати розмінною монетою між двома світами.
Саме в цей момент в пам’яті дівчини випливли слова Зари: «Будь ласка, подумай про нас всіх, коли будеш приймати рішення».
І Тасарла подумала. Навіть попри свій страх та ненависть до Петра Шушкова вона вийде за нього заміж. Вийде, задля порятунку знайомих з дитинства людей; вийде, щоб стати тим самим місточком, завдяки якому цигани й українці зблизяться. Принаймні Тасарлі хотілося у це вірити.
– Так, я приймаю вашу пропозицію, – впевнено промовила дівчина.
Після цієї заяви зненацька заговорив барон:
– Сьогодні перлина нашого табору розплатилася собою за мої помилки, за мою поразку. Саме я винен у всьому, що сталося. Я не зміг виховати з Чендера нормальну людину; не помітив, коли він пішов кривою доріжкою. Але якщо Тасарла постраждає від руки гаджо, якого ви напророчили їй в чоловіки, то я повернуся навіть з пекла і вб’ю його. Й жодна сила на землі не зупинить мене.
Після цього барон взяв онуку за руку та вивів з кабінету, залишивши письмові формальності своєму юристу.
Через дві хвилини Тасарла опинилася у себе в кімнаті. Зайшовши, вона відразу впала на ліжко. Дивно, що підіймаючись сюди вони не зустріли жодної людини. Де подівалися Зара та Хітана? Хоча такі запитання навряд чи повинні зараз хвилювати дівчину. Зовсім скоро вона стане дружиною незнайомцю, чоловіку, який можливо вбив свого друга; чоловіку, який мав зв'язок з кримінальним світом; чоловіку, який не збирався одружуватися не тільки на циганці, а й взагалі. О, Господи, що ж вона наробила? Навіщо погодилася на цей дивний шлюб? Як тепер зможе віддати своє життя та своє тіло людині, яку ніколи не покохає? Безліч запитань і жодної відповіді.
Поки що Тасарлі було дуже важко прийняти таку свою долю, тому вона зробила єдине, що вміла краще за все – з головою пірнула у нездійсненні мрії. Там вона по традиції чекала на свого гаджо у кімнаті, а коли він виходив з душу, звабливо одним рухом знімала сукню й насолоджувалася, тим як незвичайні аквамаринові очі починали темніти від пристрасті. Потім вони разом падали на ліжко й довго та солодко насолоджувалися один одним.
З таких приємних думок не хотілося повертатися у реальність. Якби тільки вона могла вийти заміж за чоловіка зі своїх мрій; за чоловіка, у якого були дивовижні крила за спиною…
Розділ 2
Тасарла могла годинами стояти на балконі та роздивлятися мальовничі краєвиди й територію, що належали барону.
Хоча вже здається не йому. Іншому. Незнайомому, чужому чоловіку, який сьогодні повинен прибути, щоб підтвердити права власності.
Він вже зовсім поряд. Тасарла відчувала це й здається природа теж. Навіть вітер змінився: став більш нахабним, більш лютим та холодним. Він приніс з собою сірі хмари, що повністю вкрили небо.
Тасарла розв’язала хустину, що красувалася на її довгій спідниці та накинула на плечі. Але навіть це погано захищало від пронизливого вітру. Обхопивши себе руками, дівчина намагалася уявити майбутнього нареченого. Що їй відомо про нього окрім пліток і чуток? НІЧОГО. Насправді Тасарла й не хотіла нічого знати. Досить і того, що її наречений жорстока людина без серця. Ну, і як можна жити з таким під одним дахом?
Так, подруга все ж розповіла онуці барона історію з минулого її нареченого. Ніби то у Петра Шушкова була дівчина, яку він кохав більше за життя, але одного дня чоловік знайшов свою наречену в обіймах кращого друга. Помстившись обом, він назавжди зарікся не кохати.
Циганок у таборі дуже хвилювали плітки, що їх новий барон зовсім не поважає жінок, сторониться їх, а серце його ніби перетворилося на шматок льоду, що навіть не б’ється під шкірою.
Можливо б Тасарла і відчула до нього жалість, якби вже не відчувала люту ненависть. Їй здавалося, що цей чоловік принесе з собою холод. Поряд з ним і її серце, яке жадає палкого кохання, перетвориться на шматок льоду. Й дійсно, яка ще доля може чекати на неї з таким екземпляром Кая з казки про Сніжну Королеву.
Несподівано чоловіча рука лягла дівчині на плече, вириваючи з гірких думок. Це барон прийшов заспокоїти її, дати пораду. Вона знала, що повинна бути сильною заради нього, заради всіх циган з табору, тому натягнувши на обличчя посмішку повернулася до дідуся. В перші секунди Роман Карачай дивився вдалину, на село, де прожив майже усе життя, а потім перевів погляд на онуку і дбайливо її обійняв.
– Від цього я не можу тебе захистити, Перлина моя.
– Знаю. – Вона притислася щокою до його гарячого плеча. – Цей наречений жахливий, правда ж? Багатій, що позбавлений найціннішого. Мабуть, розбещений й вередливий. А можливо навіть і підсівший на наркоту.
Дідусь тихо засміявся, чи то їй тільки здалося.
– Ні, Перлина моя, він не наркоман. Й навіть доволі приємний у спілкуванні.
– Ти знайомий з ним? – Здивувалася дівчина.
– Перетиналися у минулому, але не більше. Дивно.
Тасарла почула у тоні барона зацікавленість та щось ще, щось, що не зрозуміла.
– Про що ти? Що саме дивно?
– Цей Петро зовсім не схожий на людину, що зреклася кохання. Пам’ятаю, я бачив його вже після того, як та жінка вчинила найбільшу дурню у своєму житті. Тоді він з’явився на зустріч ще з якимось чоловіком. Мені розповіли, що то його молодший брат, який нещодавно повернувся на батьківщину з іншої країни та тепер збирався відкрити справу у Тростянці. В той день вони розмовляли неподалік від нас і Петро засміявся. Але не сміх мене вразив, а очі. З холодних та колючих вони перетворилися на теплі та веселі. Спочатку я навіть не міг повірити, що це ті самі очі. Стільки в них було життя, енергії, запалу… В той момент вони зробили Петра схожим не на акулу бізнесу, а на малого хлопчину, який не знає що таке лють і ненависть. На жаль, це тривало не довго й в наступну мить, коли Шушков зустрівся зі мною поглядом, я знову побачив перед собою зібраного й розважливого бізнесмена, що здатен будь-кого порвати на шматки заради власного прибутку. Саме це мене й здивувало. Очі Петра оманливі. Будь уважна з цією людиною, Перлина моя.
– Добре, дідусь, – пообіцяла дівчина, відсторонившись і повертаючись до спостерігання за горизонтом.
Барон Роман Карачай з любов’ю та каяттям спостерігав за онукою.
– Якби у мене була хоча б одна можливість заборонити цей шлюб…
– Ні, не переймайся через це, – перебила його Тасарла, – так забажали небеса. Це доля. Від неї нікуди не втекти.
Дівчина впевнено розправила плечі, і Роману знову захотілося її втішити, але він добре знав свою онуку. Вона сильна й безстрашна навіть перед обличчям небезпеки, тож точно знайде вихід і з цієї ситуації. Барон був впевнений, що Тасарлі вдасться зібрати докупи понівечене серце Петра. Варто їй тільки цього забажати.
– Я розумію всю серйозність ситуації, розумію, чому повинна залишитися тут. Це мій дім і жоден чоловік не змінить цього факту. Я виросла у цій місцині й люблю наш табір, наш ліс, поля, сади… – Неочікувано пустилася у відверту розмову Тасарла, – Пам’ятаєш, коли мені було п’ять, я вмовила Зару та Папушту і ми втекли з дому на дві доби? Обладнавши в лісі собі будиночок, ховалися там, граючи у дорослих.
– Як таке можна забути. Твої батьки тоді ледь душу з Чендера не витрусили, намагаючись вивідати де ти ділася, – з посмішкою відповів барон, – але він мовчав. Не видав. Мій онук!
Тасарла зрозуміла, що дарма заділа цю тему й поспішила її змінити:
– А пам’ятаєш, як я вперше вчилася сидіти на коні?
– Ця картина й досі в мене перед очима. Варто було тварині повернути голову чи підійняти ногу, як ти тієї ж миті відскакувала від нього. Але потім переборола страх і все ж навчилася їздити верхи.
– Насправді я це зробила через те, що Хітана мене дражнила й називала не справжньою циганкою. З її слів, справжні цигани завжди добре ладнали з конями. Саме після того, як я все ж таки утерла їй носа ми й стали найкращими подругами.
– Ну, з цього приводу можу сказати, що ти дарма переймалася, тому що у тебе характер справжніх циган, кров циган. Наша перлина, наша дівчинка, наша надія…
Так, Тасарла знала, що на теперішній день й дійсно попри власні бажання стала останньою надією на гарний кінець цієї справи. Заради табору дівчина готова запропонувати себе цьому ненависному незнайомцю, тому що вона й дійсно справжня циганка, онука барона. Такі як вона не пасують перед труднощами, а долають їх з високо піднятою головою.
– Я вийду за нього заміж. Я врятую невинні життя, – впевнено промовила Тасарла швидше переконуючи себе, ніж барона.
– Ходімо, Перлино моя, стає занадто прохолодно.
Й дійсно у цей момент порив холодного вітру розтріпав довге темне волосся, але дівчина вперто стояла на місці, продовжуючи вдивлятися вдалину.
– Ні, я хочу дочекатися приїзду нареченого тут. Хочу, щоб він відразу відчув мою присутність, щоб зрозумів хто тут господар.
Барон дуже добре знав свою онуку, тому не став переконувати зайти у дім. Все одно це було безглуздо. У дівчини свої таргани в голові, і якщо вона бажає зустріти майбутнього чоловіка саме так, то ніхто й ніщо не переконає її залишити балкон.
Дочекавшись коли Роман нарешті піде, Севаш наважився підійти до дівчини. Молодий циган чув всю розмову між онукою і дідусем і йому зовсім не подобалося, що така красуня як Тасарла повинна стати дружиною якомусь там гаджо. Не за їхніми традиціями такі весілля.
Тримаючись трохи позаду він ретельно вивчав дівчину. Густе волосся струїлося по її спині. Червона довга спідниця та такого ж кольору блуза підкреслювали тонкий стан й доволі високий зріст. Тасарла сильно змінилася з того, часу як вони ще дітьми грали на галявині перед домом барона. Вперше Севаш це помітив дев’ять років тому, коли вони у шістьох викрали кольє у міського депутата. Можливо якби тоді він наважився позалицятися до неї, то зараз мав би за дружину онуку самого барона. Через його нерішучість тепер дівчину чекає зовсім інша доля.
Хоча Севаш ніяк не наважувався підійти ближче, Тасарла все одно відчула присутність сторонньої людини. Повернувшись до нього обличчям, дівчина вигнула брову. Вона не розуміла, що чоловік тут робить і хто йому дозволив блукати по її будинку.
Крім того, Тасарлі не сподобався погляд, яким поїдав її Севаш. Вона вже неодноразово помічала його прискіпливу увагу до своєї персони. Їй навіть здалося, що циган таємно слідкує за нею. Але навіщо? Можливо Чендер попросив придивитися за молодшою сестрою? Проте саме через безглузду поведінку брата Тасарла повинна була вийти заміж за незнайомого гаджо. Нагадавши собі про це дівчина невдоволено схрестила руки під грудьми й промовила:
– Що ти тут робиш? Хто дозволив блукати кімнатами мого будинку? Йди звідси.
Та замість того, щоб прислухатися, Севаш на крок наблизився до красуні.
– Ти так бажаєш зустрітися зі своїм вимушеним нареченим, що вирішила змерзнути? Можливо все ж таки варто зайти у дім, трохи погрітися? Все одно не призведеш на нього гарного враження. Він гаджо, а ти циганка. Між вами прірва.
Тасарла стисла кулачки, але промовчала. Чомусь Севаш вирішив удати, що турбується про неї та голос його видав.
– Петро не має бажання вступати у шлюб з циганкою, навіть якщо вона онука барона, – тим часом продовжував співрозмовник.
– Мені то що до його бажань? – Різко відповіла дівчина. – Головне, щоб не пролилася кров.
– Та що ти? – Севаш іронічно посміхнувся. – Чоловіка змушують одружитися з тобою, а тим часом він чітко дав зрозуміти, що не бажає такого шлюбу. Хіба це не принижує? За для того, щоб вмовити цього гаджо до нас навіть місцевий депутат навідається. Знаєш хто? Кирило Кугат.
– Мені це відомо.
Брови Севаша поповзли вгору, але він не зупинявся:
– Може й знаєш, але не здається тобі все це пасткою?
– Ні, не здається, – Тасарлі хотілося дати цьому нахабі між очей. Невже він зараз почне погрожувати їй?
Але він не став. Його цікавила саме тема її одруження з гаджо.
– Як будеш спати з чоловіком, який не хоче тебе?
Чому вона взагалі повинна це слухати? Чому Севаш вважає, що їй варто непокоїтися через той факт, що гаджо не бажає бачити її у своєму ліжку. Яка різниця? Вона й сама б не проти мати окрему спальню.
І все ж таки дещо й насправді цікавило Тасарлу. Чому наречений настільки проти їх шлюбу? Це якась особиста нелюбов до циган винна? Чи справа у тій, що зрадила Петру з його ж другом?
– Про що замислилася, онука барона? – невинним голосом запитав Севаш. – уявляєш, як тобі буде гидко, коли поруч лежатиме гаджо?
Тасарлі все це вже набридло, тому вона підійняла голову й процідила крізь зуби:
– Ні, у мене є інші проблеми про які варто думати. А ти заважаєш! Йди звідси, бо зараз я й дійсно почуваюся гидко, розмовляючи з тобою.
В очах Севаша промайнула неприкрита лють. Він у два кроки скоротив дистанцію між ними, схопив дівчину за плечі й гарнесенько тряхнув.
– Коли опинишся у моєму ліжку, люба, я нагадаю тобі ці слова.
Після цього циган почав наближатися до її губ, але Тасарла не збиралася дарувати поцілунок людині, до якої нічого не відчуває. Тому вона опиралася, відбивалася й нарешті відшпурнула чоловіка від себе.
– Я все розповім барону. Так і знай.
– І що? Він вже не має ніякої влади, дівчинко, – глузливо промовив Севаш, але все ж таки відступив.
Розвернувшись він пішов геть, але наостанок промовив:
– Ніякого шлюбу не буде, якщо я розповім барону, а навіть краще тому депутату, що ми з тобою стали коханцями.
Обличчя Тасарли з ту ж секунду побіліло й наче перетворилося на камінь. Та вже через хвилину дівчина опанувала свій страх:
– Якщо ти зробиш щось схоже, то проллються ріки крові. Циганської крові, Севаш. Думай що робиш і що говориш.
Циган пішов, а Тасарла продовжувала дивитися йому у слід і молитися, щоб він не виконав свою погрозу.
Трохи пізніше дівчина повернулася до спостерігання. Якщо пощастить, то можливо Петро Шушков взагалі не приїде у їхнє село. Як-не-як час стрімко плинув, наближаючись до вечора.
Розділ 3.0
Тасарла вперто продовжувала стояти на балконі та чекати на нового барона. Але в якийсь момент вона настільки пірнула у власні думки, що не помітила, як на горизонті з’явилося декілька автівок. Проте вже в наступну мить вся її увага сконцентрувалася на новенькій тойоті, що їхала першою у колоні.
Дякуючи Чендеру та його колекції раритетних авто Тасарла добре розбиралася в марках автомобілів. Проте їй на відміну від брата подобалися сучасні передові моделі.
Саме такою була автівка Петра Шушкова. Дивно, але Тасарла не мала сумнівів, що він сидить у першій машині й точно не у якості пасажира. Чоловіка видавала манера керування. Дика, швидка, неприборкана… Вона була такою, як і сам водій. Так, саме таким за плітками та чутками поставав перед нею майбутній наречений.
Відстань між ним та будинком швидко зменшувалася, і Тасарла зрозуміла, що Петру вже кортить побачити нову власність, яка так вдало потрапила у руки.
В самому ж будинку життя бурлило. Навіть будучі на балконі онука барона чула метушню, кроки, обривки фраз… На порозі вже з’явилася делегація на чолі з Димідовим. Вони чекали на нового господаря з привітними посмішками на вустах.
Тасарла тільки мазнула по ним поглядом і знову повернулася до спостерігання за автівкою, що вже зменшила швидкість і збиралася подолати останню перешкоду – великі розчинені ковані ворота, за якими височів будинок барона. Зі свого пункту спостереження дівчина бачила набагато більше, ніж бачили пихаті делегати.