Травень

– Ну, що, будеш виставлятися? – крізь зуби цідив Бритий.

– За що? – Говорив, наче не розуміючи.

– Не включай дурника! Ти вже давно зависаєш тут, а ще не пригощав хлопців. Хочеш тут тертися – маєш розщедритися.

– В мене немає грошей, хлопці!

Кулак вже летів, мов комета в орбіту моєї щоки. Удар легко вибив з рівноваги, і я гепнувся просто на запльовану бруківку. Ворог не угомонився і взявши за барки продовжував мене товкти. Я намагався закривати обличчя руками, удари градом сипалися, і я нічого не міг вдіяти. Приятелі Бритого гиготіли, а мої спроби виборсатися, викликали у них нові вибухи конячого сміху. Товариші кинули мене напризволяще, немов собаку під мостом в мішку, коли та набридає. Ніхто не вийшов подивитися, що тут коїться, ніхто не спробував завадити розправі, це шокувало мене. Коли вже починав непритомніти, коли все обличчя було заюшене в кров і я не відчував болю – хтось одним махом скинув з мене Бритого, мов кота зі столу і той упав на бруківку поряд зі мною, приятелі Семена стояли мов укопані й нічого не могли вдіяти.

Моїм рятівником був Данило, але ми не були тоді ще знайомі. Я лежав обіпершись спиною об стіну забігайлівки, і стікав кров’ю. Він допоміг підвестися і повів мене, мов бабуся гарбуза з городу, обхопивши однією рукою.