– Сталiнград. Осiнь 1942 року. Ми звiдти.
– Тодi все зрозумiло, – знизав плечами Дмитро. – Якби ти дожив до 2014 року, солдате, мав би привiд замислитись.
Іван у вiдповiдь щось буркнув i втратив цiкавiсть до розмови, усiма силами намагаючись показати, що склянка з чаем займае його значно бiльше, анiж розмова з Дмитром i Робо.
– Мене записали до вiддiлу технiчноi пiдтримки, – сказала Маша. – Але я не хочу. Адже «у полi» працювати значно цiкавiше?
– Уявлення не маю, – знизав плечима Дмитро.
– У технiкiв теж доволi цiкава програма, але вона зводиться головним чином до забезпечення дiй великого пiдроздiлу, як то центурiя або навiть когорта. Але перебувати на вiстрi подiй, серед ворожого табору або серед громадян, якi не здогадуються про твое iснування, це, напевне, дуже цiкаво!
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
