… Це було бiля моря. Теж – зимою.
Менi було п’ятнадцять.
Грудень мiсяць у Ялтi – зовсiм не той грудень, яким вiн бувае у Киевi. Нi снiгу, нi колючого морозу – принаймнi тiеi зими у груднi не було.
Я бачила море. Бачила його вперше. І цiлими днями тинялася бiля нього, боячись вiдiйти подалi – менi постiйно хотiлося вiдчувати його, слухати його нестихаючий шум.
Звичайна поiздка вiд школи, мiсце, яке звалося санаторiем, проте насправдi там нiхто не звертав на нас уваги i тим паче не збирався лiкувати. Головне – вчасно з’явитися на вечерю, а цiлий день ти мiг робити що тобi заманеться.
І я робила – дихала морем, виходила на набережну, шукала мiсце, де нiхто не мiг мене чути, i говорила з морем. Я намагалася вдихнути його в себе, залишити в собi його частину, i вiдчувала як увесь мiй внутрiшнiй простiр нiби розгортаеться, аби вмiстити в себе море…
Це була казка. Казка про гидке каченя, яке не шукало свого вiдображення у хвилях невгомонноi стихii, а просто розчинялося у диханнi моря – i на цей час забувало про себе… Це було одкровенням, це було дивом. Менi не потрiбно було нiчого – лише бачити море. Там я на деякий час помирилася сама з собою, я пробачила собi власну недосконалiсть. Мене не хвилювали нi моi дешевi джинси, нi затаскана стара куртка, нi блiда оката мармиза, яку щоранку доводилося бачити у дзеркало – я махнула рукою навiть на неi. Тому що центральне значення мала лише змога щодня бачити диво, яке наводнювало мене життям. І я свiдомо i несвiдомо тягнулася до нього, як замерзаючi тягнуться до тепла.
Дiвчата бiгали на дискотеки, дiвчата флiртували з хлопцями i закохувалися. Але я не могла звертати на хлопцiв уваги – я вже була закохана, закохана у море. І це кохання заповнювало мене вщерть.
Ми цiлими днями тинялись мiстом – навiть не маючи грошей, находили способи розважитися. В парку бiля одного кафе, де постiйно грала музика i ii можна було слухати скiльки заманеться, ми вiдпочивали, коли стомлювалися вiд своiх мандрiв. Я спробувала першу сигарету там же, на лавцi в парку… Мабуть, саме тому я досi не кинула палити: тому що моя перша сигарета була там, де я вiдчувала себе вiльною людиною, пiд звуки хорошоi музики, поруч з моiм великим коханням, з якого я i тодi не зводила очей…
Я була щасливою.
Саме тодi мiй свiт перевернувся вперше.
Усе сталося майже буденно. «Альбiночко, вiн призначив менi побачення за мiстом. Ну, в лiсi, там де ми були. Ходiмо зi мною за компанiю! Ну, якщо я прийду одна, вiн подумае, що… Але ж я порядна дiвчина!»
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
