Ой, яка пустеля.
– Днiпре, Днiпре, сон-дрiмайло,
ти нам батько всiм.
Встань хоч ти – коли без князя —
царство воскресiм.
Царство тихе, праве,
мудре на закон:
щоб однi землi глядiли,
а другi корон.
Прислухаеться княгиня – тiльки смiх,
тiльки труситься смiх,
та шумить, шумить шумище
iз-пiд хат, iз-пiд стрiх.
Мо' вернувся князь з походу?
Мо' дружина прийшла? —
Прислухаеться княгиня – брязк мечей
та яса,
та все ближче гол оса:
Ми тебе воскреснем!
Ой, яка пустеля.
ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ
II
Дивний флот на сонцi сяе,
гiмном небо потрясае,
грае на крилi.
То вертаються титани
чорноi землi.
Із далекоi лiтани,
там, де королi.
Що далекая лiтана
вбила папа-вкраiтана,
та не вбила тих,
в кого кров тече залiзна
в жилах молодих,
в кого пiсня сонцебризна
i правдивий смiх.
Що шумить-дзвенить верхами?
Що там трусить порохами
вранцi на зорi?
То тiкаючи туманять
королi й царi.
То за ними отаманять
скрiзь пролетарi.
Понад горами, над степом
розлетiлись грiзним цепом,
стали в один хор.
Не ховайтесь, хитрi лиски,
витягнем iз нор!
Б'ють згори, метають блиски —
лиш шумить мотор…
Дивний флот на сонцi сяе,
гiмном небо потрясае,
грае на крилi.
То вертаються титани
чорноi землi.
Із далекоi лiтани,
там, де королi.
iх внизу стрiчають Лади,
Ще й останньоi безвлади
повна повнолiть.
Мов жона – тонка, колисла
нива хлiб зернить.
Аж за море вусом звисла,
звисла i шумить…
1923
НАДХОДИТЬ ЛІТО…
Надходить лiто,
чуеш-бо? – надходить лi —
Томлiе гай. Рiка струнка.
В садках додолi цвiт, додолi цвiт…
Ряснiе небо. Днi вже не такi.
Повнiе далина. І за повiткою
малина сивiе вiями…
Повнiе далина.
На призьбi дiд старий —
як сон.
Кошлатить йому брови внук.
Гойдае вiтер мак, i мак i явори.
Син
у землю заступа встромив
i йде до хати. Тепло як!
Це десь за тиждень вже й жита почнуть мов справжнi зорювать.
Пережили i вiйни i бiду,
визволили молоду i подiлили.
