Іще б останню
додiлить – тодi вже й зовсiм.
Тиша. Лиш на кутку i дзвязк i стун.
Проiде вулицею хтось. Тиша.
Це десь за тиждень вже й жита
почнуть мов справжнi зорювать.
Електрику сусiдне провело.
Пора б i пам? Хитае головою дiд.
Скрипить за хатою колодязь.
Дзвiд
тремтить i труситься, от-от впаде.
Артезiанський буде в нас, не пропадем!
Хитае головою дiд.
А над селом – пустун-лiтан
безжурно крильми креслить план.
Виходить з хати молодая
весела мати: де мiй син?
Дитина ручками, дитина нiжками – який!
Напевно буде комсомолець – так?
І от воно вже на руках.
Забуло дiда, всiх i все,
i мружить очi й груди ссе…
Надходить лiто.
1924
КОЖУМ'ЯКА
Кожi Микита м'яв —
прийшли к ньому люди,
прийшли в сльозах к ньому люди:
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
