– Тату, якщо я стану знаменитим мандрiвником, я тобi привезу в дарунок роботящу й слухняну рабиню. Нехай вона тобi буде за добру жiнку!
Але цi слова ще бiльше роз'ятрили душу смiттяра, i вiн проплакав усю нiч.
Алi ж досить швидко заснув, так i не вирiшивши, чи сказати про одне темне дiло, чи змовчати. Та все ж вранцi, коли побачив, що в батька сльози висохли, лише навколо очей чорнi кола, сказав:
– Тату, присягаюсь Аллахом, я не вигадав, а це менi сказав Юсуф-Дiвчинка, що служить в шинку бiля Зеленоi брами…
– Той, що став на путь грiха i ганьби?! – розсердився батько. Зневажав вiн i боявся содомiтiв.
– Так! Вiн сказав менi, що всi отi гравцi в костi, i Верблюд, i Тариф, i Куввас, вони з тобою грають фальшивими кiстками. Бо ти недобачаеш. Як п'явки, вони з тебе всi монети виточують!!!
– Менi часом здавалося, що мене дурять… – похнюпився Хасан i ледь чутно говорив. – Та як же я мiг повiрити, що це роблять моi друзi, такi ж бiднi, як i я? А як же тепер?..
Хасан розгублено i розпачливо розвiв руками.
Алi лагiдно посмiхнувся i сказав:
– Тату! А лише один раз ходи в якесь iнше мiсце грати! Виграеш – добре! Один раз програеш – бiда!
– Але ж i в iнших шинках взнають, що я недобачаю…
– Тату! В Багдадi шинкiв, як зiрок на небi. Не взнають…
– I то правда! – зрадiв на хвилю смiттяр i витяг звiдкiлясь iз глибини своiх подертих лахiв дирхем старого карбування, тих часiв, коли халiфи дбали про славу i вартiсть своiх монет.
– Вiзьми, синку! Це едине, що я не програв i не пропив! Вiзьми! Грошi, чим вони важчi – тим з ними легше!
2. ТОВСТИЙ ДЖАФАР
Останньоi суботи мiсяця шуббата 1, останнього мiсяця зими, коли суворi вiтри Машрiку мiняються на вiтри зi сторони Магрiбу, прощалися вранцi смiттяр Хасан i його син Алi. Холодний вiтер забирався пiд лахи i старого i малого, але вони стояли та й стояли, все нiяк не могли вiдiйти один вiд одного.
Аж тут з корми сафiни почувся грубий голос кухаря. Алi видерся з обiймiв свого безталанного тата й побiг на корабель до жаровнi. Треба було допомогти кухаревi. Бо той дуже старався: по-перше, на суднi пливли купцi, а як усiм вiдомо, вони i люблять, i вмiють попоiсти; по-друге, якщо перший снiданок нового кухаря смакуватиме мандрiвцям, то iхнi калитки ширше вiдкриються для плати…
Нарештi, пiсля гарячого снiданку, матроси вiдв'язали линви вiд паль i перескочили з берега на подiю.
Спочатку поволi, а далi все швидше почали вiдпливати за корму палаци можновладцiв, мечетi, обороннi мури та сторожовi башти.
Злегка напружилось сiре вiтрило, а течiя пiдхопила дерев'яне тiло лодii.
Повноводна рiка випиналася каламутними плесами швидкоi течii. Бо в далеких горах починали танути снiги, а в долинах уже гримiли грози.
Проривалося крiзь хмари сонце i рожевiло i золотило гострi шпилi мiнаретiв 2, спалахувало на мiдних банях палацiв i сяяло золотими iскрами на смарагдових i блакитних банях мечетей.
Неслися над водою голоси i звуки вранiшнього Багдада.
Злiтали в тьмяно-блакитне небо, золотими крилами б'ючи, зграi голубiв. А за ними ще пiдiймалися височеннi бiлi голуб'ятнi, i новi й новi зграi зависали в блакитi рожево-золотими пелюстками.
Скреготали ланцюгами припнутi до берега дерев'янi млини. Стомлено вдаряли вони по жовтiй водi ослизлими лопатями колiс, а в iхнiй глибинi невблаганнi жорна гуркотiли, розмелюючи добiрну евфратську пшеницю на запашне борошно. З того теплого борошна через кiлька годин вправнi багдадськi пекарi випечуть в глиняних печах балабушки, хлiби та коржi.
Iржали конi на водопоi.
Проходила сафiна межи розведених наплавних мостiв.
Пропливала пiд стрiмкими багдадськими мостами, що високо пiдносились своiми цегляними стовпами над правiчним Тiгром.
Малий, хоч i пiддував мiхами вогонь у глинянiй великiй жаровнi, все ж оглядайся на всi боки. З човна було так цiкаво побачити те, що ранiше споглядав лише з берега, або виткнувши голову з води.
Ось позаду сафiни дозорцi з'еднали човни напливного мосту.
Тим мостом рушили на лiвий берег верблюди, вантаженi корзинами з яблуками i гранатами.
Їх спустили по Євфрату на плотах аж iз гiрськоi Сiрii.
По iншому мосту поволi сунув караван. Серед високих одногорбих верблюдiв були й двогорбi. То, певно, валка аж iз далекого Мерва.
Бувалi люди казали, що тiльки там виростали найсмачнiшi динi. Динi привозили до Багдада у свинцевих ящиках на льоду. Якщо вдавалося динi привезти цiлими, то за одну диню платили аж сiм сотень дирхемiв! Ось якi цiни платили за лакiтки вельможi та грошовитi багдадцi тих часiв!
Всi звуки, весь галас перебивали завивання, крики та лайки човнярiв-перевiзникiв, званих куфаджi. I неслися вони, крики, вiдбитi стократ луною вiд води, вiд занедбаних мурiв, вiд склепiнь старовинних веж. Та ще бiльше посилювались цегляними мостами.
Їхню сафiну переганяли часом трохи меншi судна, вантаженi величезними корчагами з оливковою олiею.
А вони обганяли ще бiльшi, нiж iхня сафiна, вантаженi болонками i дошками доброго дуба, здаеться, чи не з Вiрменських узгiр'iв.
На лiвому i правому берегах, на схилах, попiд оборонними мурами та багатими подвiр'ями вельможних, лiпилися шинки.
В найубогiших пили погане вино, грали в костi, та жерли сочевичну юшку i давилися черствими балабушками.
У добрих шинках, крiм запашного вина, холодноi води i пахучого хлiба, вiдвiдувач мiг на нiч взяти до комiрчини дiвчину чи хлопчика. А коштувало все два дирхеми за нiч.
Коли згадували спiвтрапезники про цю плату, батько Алi зводив руки до неба i вигукував з розпачем:
– Де ж дiстати такi грошi?!!
Був у Алi приятель-рибалочка, з гарненьким обличчям i зовсiм дiвочими пухкими вустами. Носили разом з ним рибу до шинкiв. I того хлопчика привабив один торговець i взяв за прислугу до своеi корчми.
Господар не стiльки ганяв його по роботi, як вiдгодовував, i приставив до нього старого музику. Той навчив його грати на аль-утi3 i спiвати дiвочих пiсень.
Коли Алi через пiвроку зустрiвся з приятелем на березi Тiгру, той у воду не полiз, а лишився сидiти на каменi, товстий i чисто вбраний, з пiдведеними сурмою очима.
Алi стало моторошно, що хлопець нiби зробився дiвчиною. Алi не став з ним розмовляти, а схопив свою рибу i мерщiй подався геть.
Пiсля цiеi зустрiчi вiн на вузьких вуличках намагався непомiтно прослизнути повз колишнього друга.
Аж поки цей Юсуф не прихопив його зненацька i не виказав Алi, що вiн знав про старого Хасана та його друзiв-шахраiв…
Отож малий допомагав кухаревi чистити часник, цибулю, патрати рибу.
Хоча, як писав у той час один китайський мандрiвник, в Багдадi всi iдять хлiб та м'ясо, п'ють кисле молоко, але дуже зрiдка iдять рибу, овочi та рис. Але на сафiнi було по-iншому: купцi iли свiжу рибу i курятину. Кухар рибу витягав iз садка, що волочився збоку на линвi за судном. А кури товклися у плетенiй вербовiй клiтцi на кормi. Годувати iх i дивитись, щоб вони не побили яйця, що знесли, було одним iз обов'язкiв Алi. Кухар дивувався, що хлопець так швидко i старанно виконуе всi його накази, особливо ретельно прибирае всяке смiття i непотрiб.
