Книга Таємниця одного дiаманта - читать онлайн бесплатно, автор Юрій Логвин. Cтраница 4
bannerbanner
Вы не авторизовались
Войти
Зарегистрироваться
Таємниця одного дiаманта
Таємниця одного дiаманта
Добавить В библиотекуАвторизуйтесь, чтобы добавить
Оценить:

Рейтинг: 0

Добавить отзывДобавить цитату

Таємниця одного дiаманта

На сафiнi ж нiяк не могли дiйти до повної згоди, що ж дiяти?

Тому хлопчина встиг зловити ще трьох вусачiв i назбирати на схилi греблi сухих буйволячих кiзякiв.

З рибою вiн перелiз на сафiну по кормовiй линвi, вдягся i таким самим робом повернувся на берег по кiзяки з великою торбою.

Крiм кiзякiв вiй ще пiдiбрав, де тiльки мiг, сухi тростини, луску вiд пальмових стовбурiв.

Хлопець роздмухав жар, що зберiгався у глибинi жаровнi, i на власному паливi засмажив власну рибу.

Зрештою мерця з судна вiднесли на другий човен стражникiв. I зразу ж три судна вiдчалили, розпустили повнi вiтрила i хутко попливли вниз за течiєю.

Кухар заходився готувати рибу i мiсити тiсто на оладки. Вiн аж сичав вiд злостi, коли звертався до хлопчика. Малий мордувався страхом перед кухарем i злiстю на себе, що вiн так необачно пригрозив старшому. Та вирiшив – що б там не було, а страху свого не являти людям i вiд слiв своїх не вiдмовлятися!..

Тим, часом на сафiнi вiдбувалися дивнi речi.

Купцi, не такi грошовитi, як Джафар Покiйник, всю мандрiвку їли разом. Тепер кожен купував у кухаря собi окремо. I це виходило кожному набагато дорожче. Джафар не вилазив iз своєї каюти. Тiльки звiдтiля час вiд часу з'являвся вирлоокий мосулець. Та двiчi влазив туди капiтан.

Синовi смiттяра випав суєтний день.

Вогонь у жаровнi горiв вiд ранку. Його треба було увесь час вирiвнювати, щоб не чадiв сизим димом. Треба було чистити й патрати рибу.

А курей скубти й смалити.

За кожним криком купця чи збирача податкiв доводилося бiгти й подавати воду й рушника.

Вiднести їжу ї забрати посуд назад.

Мити посуд.

А мiдний посуд ще й пiском вiдтирати.

День прогаласував над головою малого мов у сивому дурманi. I до самiсiнького вечора вiн не з'їв анi крихти.

Лише пив i пив холодну воду з великого глека.

Тому не дуже добре запам'ятав, як зникли заростi очерету i над тонесенькою смужкою берега постали гаї фiнiкових пальм.

За пальмами, наче величезнi плетенi корзини, на клаптиках пiдвищеної сушi лiпилися одна до одної очеретянi домiвки рiчкових арабiв.

По залитих водою полях, якi були за греблями, на нижчому рiвнi, нiж сама рiчка, ходили чорнi, товсторогi буйволи. Така була вода нерухома, що в нiй, мов у найкращiм срiбнiм дзеркалi, все вiдбивалося без жодного порушення лiнiй, лише догори ногами.

Сафiна й перша лодiя стражникiв трохи приспустили вiтрила, i судна зразу стишили хiд.

А третє судно приткнулося носом до греблi, якраз навпроти пiдвищеної дороги до селища.

Швидко зiбралися до сафiни озернi араби. I один збирач податкiв, що чомусь виявився на тюркськiй лодiї, повiв з поселянами розмову. Вiн пiдiймав руки до неба, розводив широко на боки, хапався за голову, бив себе кулаками в груди. Певно, то був добрий знавець цих людей з озерного краю, бо швидко скiнчив свої казання, щось вийняв з-за пазухи i передав у руки шейховi.

Хлопчина краєм ока побачив – шейх змахнув рукою, i добрi хлопцi пiдхопили мари з лодiї та перенесли на тонку смужку греблi.

Матроси з лодiї вiдштовхнулись вiд землi жердинами, i течiя та бадьорий вiтерець дозволили лодiї наздогнати iнших мандрiвцiв.

Тiльки тонесенька смужечка землi пiднiмалась над плесом рiки – i зразу ж над водою виростали сотнi, тисячi, сотнi тисяч пальмових стовбурiв. Вони пiдносили в склисте й розпечене бiрюзове небо темно-зеленi вiяла пальмового листя.

Русло зробило зворот, i лодiї винесло в широченнi, безкраї струменi Шатт-ель-Арабу – злитих вод правiчних рiк Тiгру та Євфрату.

I з хлопчикових очей назавжди зникли поселяни, що з марами над головами бiгцем просувались по тонесенькiй, мов волосинка, смужцi греблi. I здавалось, що то ожили учнi пророка Iси, i вiльно собi ходять по водах.

Безмежна ширина Шатт-ель-Арабу в цi веснянi днi наповнилася безлiччю вiтрильникiв. Хоча всi вони були добре впакованi вантажем i осiли в каламутнiй водi, рухались вони швидко й поспiшали наввипередки i вниз за течiєю, i вгору проти течiї. А вiтер весь час був низовий, з пiвдня. Надимав своєю вогкiстю вiтрила вiд правої руки.

Та вправнi капiтани так ставили свої навкiснi вiтрила, що вони напружувались мов велетенськi сiрi воли i тягли свої лодiї i вгору, i вниз.

Алi вже на другий день призвичаївся до шаленого поспiху в роботi i встигав споглядати й безкраю рiчку, й далекi пальмовi береги, i запам'ятовувати що було цiкавого на тих вiтрильниках, якi вони зустрiчали на своєму шляху.

За день ходу до Басри, мiста на водi, мiста-брами до свiту чужого, не арабського – мiста, вимрiяного для купцiв i мандрiвцiв не менше, нiж для всiх правовiрних Мекка та Медiна, капiтан винайняв у прибережному селищi лоцмана. Цей пiдстаркуватий, але мiцний широкоплечий чоловiк став поруч iз стерновим на деменi i почав керувати рухом.

Капiтан пiдняв на ноги всiх матросiв i порозставляв на потрiбнi мiсця.

А лоцман-поводир усе приглядався до берегiв, до острiвцiв, порослих пальмами, i наказував стерновому:

– Праворуч, праворуч! Тепер лiворуч. Прямо, прямо! Тримай он на ту поодиноку зламану пальму! – Задирав пiдборiддя i кричав капiтановi: – Хiд тихiше!

А капiтан верещав на матросiв, що вчепились у линви снастей:

– Пiдтягай, пiдтягай вiтрило! Рею, рею розгортай на три кроки лiворуч!!!

Матроси напружувались до набрякання жил на руках i шиях, щосили тягли линви й канати. I всi блоки та дерев'янi частини – щогли i реї – вiдповiдали на їхнi зусилля рипiнням, скрипiнням, глухим потрiскуванням.

Тепер двi лодiї зi стражниками-тюрками слiдували за сафiною, точно повторюючи всi змiни її курсу.

Часом на широченному плесi, де, здавалося, й берегiв не було видно, повз сафiну вгору пропливали одне за одним судна.

Так близько, що здавалось – вони зараз зачепляться реями, заплутаються снастями.

Малий Алi мав на якийсь час перепочинок вiд жаровнi i приступив до лоцмана.

Вiн вклонився i спитав, не стримавшись, як справжнiй гречний багдадець:

– О шейх! Чому, поясни менi, темному, чому рiчка така широка, як море, а судна ось-ось зiткнуться i потоплять одне одного? Невже тiльки тут є достатня глибина?

Старий мов тiльки й чекав цього питання, наче кiнь на ристалищi знаку сурми в день перегонiв.

Вiй задер ще вище своє гостре, горбоносе обличчя, втягнув широкими нiздрями повiтря i виголосив на одному диханнi:

– Це тому, допитлива дитино, що вже не одну сотню лiт в нашому халiфатi не було порядку!.. Розпускай, розпускай вiтрило! Тримай он на ту третю могилу! Як прибрала руйнiвниця щастя i розлучниця людей нашого доброго i славного халiфа Гаруна ар-Рашида, вiдтодi нашi халiфи занедбали дiла вiри й людського буття. Занедбали, вiдповiдно, й устроїтелi та будiвничi спорудження нових гребель i каналiв. Забули звiздарi споглядати небо i обчислювати по зiрках, яка й коли буде повiнь. Мандейцiв-знавцiв 2 не питали про зiрки, а часом їм, як чаклунам, вкорочували життя… Розвертай вiтрило на крок праворуч! Тримай кермо на поодиноку пальму!.. А вiд повенi та швидкостi її настання залежить кiлькiсть намулу, що створить обмiлини, запори та потаємнi груди… Розвертай, розвертай вiтрило праворуч на чотири крокуй Стiй! Пiдтягай вiтрило! Ти багдадець, цiкава дитино, у вас там течiя стрiмкiша i русло сталiше. А нам тут, менi та iншим рiчковим поводирям, доводиться кожного разу обстежувати русло… Розгортай, розгортай на повну силу вiтрило! Убога тепер ми країна, хоча халiф, надiя правовiрних, почав збирати все докупи. Ах, якi колись були часи! Ти знаєш, адже я iз старовинного басрiйського роду. Ми жили тут ще до вас, до арабiв…

– О шейх! А хто ж ти – ти наче не перс i не iудей?! – здивувався хлопець.

– Я мусульманин. Але кров'ю iз старовинного роду мандейцiв. Я знаю їхню мову i книги, старi їхнi мудрецi навчили мене знанням зоряного неба, сонця, мiсяця. Та знання мої нiкому не потрiбнi – люди стали лiнивi розумом. I коли я щось їм сповiщав заздалегiдь, вони це вважали чародiйством. А чародiєм бути небезпечно. Гей, капiтане! Дай перепочинок твоїм хлопцям! До тих трьох могил дно рiвне i глибоке!.. Добрi часи минули… Люди стали дрiбнi i безчеснi. Немає великих людей! От за часiв Гаруна ар-Рашида був справжнiй флот, справжнє вiйсько! Тодi була справжня торгiвля, справжнє будiвництво! Треба було халiфу впорядкувати землi навколо Басри – купили, полонили, привезли i пригнали до Басри тисячi тисяч невiльникiв. Звичайно, чорних, негрiв, iз країни зiнджiв 3. Що тут тодi було?! Солончаки, ропа i сiль на поверхнi грунту! Тодi устроїтелi та будiвничi поставили рабiв-зiнджiв до працi. Вони колупали лопатами солонцi, знiмали шар за шаром, поки не з'являлась солодка земля. А мертву солону землю вони згрiбали i насипали над своїми мертвими товаришами! Он бачиш – одна за одною три великi наче гори над водою – то все могили зiнджiв! Нiхто не знає, скiльки їх сконало. От були часи – всi солончаки на фiнiковi гаї перетворили! Де є кращi фiнiки, нiж басрiйськi?! Капiтане, став хлопцiв до вiтрила! Ото я й кажу – був порядок. А тепер що? Капiтане, вiтрило на два кроки лiворуч. Керманичу! – Вперше широкоплечий чоловiк пiдвищив голос на керманича. – Тримай стерно ледь-ледь праворуч! Тут лежить затонулий басрiйський вiтрильник. Капiтане! Двох хлопцiв постав на носi – нехай жердинами мацають дно! Я, нащадок халдейських магiв, учень знаменитих граматикiв басрiйських, я став поводирем оцих ночов з чужими лахами? Нiкого тепер не цiкавлять нi зорянi науки, нi чиста, досконала арабська мова. Всiх лише радує тепла балабушка в ротi та оманливий блиск динарiв!

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Вы ознакомились с фрагментом книги.

Для бесплатного чтения открыта только часть текста.

Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:

Полная версия книги