– На менi покатаешся, як на iжаковi! На менi покатаешся, як на iжаковi!
Цей вислiв знають i дорослi, i дiти. Вiн став прислiв’ям.
Як Мазунчик з Рудим Хвостиком i Мекекою бiгали наввипередки?
У лiжечку, сплетеному з духмяних трав, солодко спить заяче маля. З вiдчиненого вiконця долинуло: «Ме-ке-ке!».
Сонько зiрвався з лiжка. Забився у куток i тремтiв вiд страху.
– Ме-ке-ке! – долинуло знову.
Із-за фiранки вистромилася кошлата голова з вишкiреними рiдкими зубами.
Зайча впiзнало товариша. Вибiгло зi схованки. Радо гукало:
– Привiт, Мекеко.
За вiконцем тупцювало плямисте козеня. Воно ввiчливо привiталося:
– Доброго дня, Мазю.
На пiдвiконня викараскалося бiлченя зi смугастим хвостиком. Звали його чомусь Рудим Хвостиком. Бiлченя стало стовпчиком i писнуло:
– Мазунчику, ходiмо на Маленьку поляну.
Зайча кинулося до порога. Однак зачепилося за лiжечко i впало.
– Де ти там? – гукали друзi знадвору. – Хутчiше виходь.
Зайча пхинькало:
– Менi потрiбно ще лiжечко застелити. Зачекайте.
У вiкнi знову з’явилася кошлата голова з вишкiреними рiдкими зубами. На пiдвiконнi стовпчиком стояв Рудий Хвостик.
– Ме-ке-ке! – щиро дивувалося козеня. – Я сплю у лiщинi. Нiколи не прибираю за собою.
Бiлченя так само щиро дивувалося.
– У нашому дуплi пораеться матуся. Я нiчого не роблю. Я ще маленький.
– Ми маленькi. А маленькi не працюють. Маленькi бавляться, – авторитетно сказало козеня.
Зайча мiркувало вголос, приклавши пальчика до рота:
– Я найменший у родинi Прудколапого татка. Значить, повинен бавитися.
З легким серцем Мазунчик вибiг iз хатки.
Маленька галявина купалася у золотавому свiтлi.
Мазунчик iз задоволенням скуб яскраво-зелену, вмиту росою, траву. Мекека пасся неподалiк. А Рудий Хвостик знайшов боровик i гриз його, забравшись на пеньок.
Над друзями пролiтали заклопотанi пташки. Вони носили у дзьобиках черв’ячкiв для своiх малят. А ще гули бджоли, перелiтаючи з квiтки на квiтку.
Мазунчик запитав друзiв:
– Де iжаки, зайцi, кабани з поросятками?
Рудий Хвостик йому пояснив:
– Пiшли до лiсу. Збирають там ягоди, сушать на зиму траву. Моя матуся збирае гриби i настромлюе iх на гiлочки. Я теж iй допомагав. Але працювати нудно. Тому я вiд матусi втiк.
Козеня мекнуло:
– Добре, що iх нема. Нiхто не гримае на нас i не заважае бiгати. Хлопцi, давайте влаштуемо змагання. Будемо бiгати наввипередки.
Бiлченя жбурнуло боровик. Майнуло смугастим хвостиком i з усiх нiг побiгло через галявину.
– Ме-е-е! – сердився Мекека. – Так нечесно. Слухайтеся моеi команди! Стiйте струнко!
Рудий Хвостик, присоромлений, повернувся.
Друзi виструнчилися. Мекека голосно командував:
– На старт! Увага! Руш!
І вони разом, в одну мить, зiрвалися. Попереду мчав Мекека. За Мекекою дрiботiв Рудий Хвостик. Мазунчик чеберяв останнiй. Вiн дуже хотiв бути першим. Бiг так швидко, як ще нiколи не бiг. Проте випередити друзiв у нього чомусь не виходило.
Раптом щось трапилося. Мекека впав i просунувся на чотирьох ратичках уперед. На Мекеку з розгону налетiв Рудий Хвостик. Зайча оббiгло друзiв. Воно зрадiло, що випередило друзiв. Але побачило купу – i зупинилося.
Мазунчик уважно розглядав купу. Їi хтось склав iз сухоi землi, хвоi, шматочкiв листя та стебел. Але найцiкавiше, що купа ворушилася. Ой, на нiй сновигають мурахи! Їх видимо-невидимо. Вони бiгають туди-сюди, туди-сюди. Але не наввипередки. Кожна мураха щось цупила: травинку, листочок, шматочки кори. Деякi колисали малят у бiлих згорточках.
– Ти диви, – сказало зайча. – Такi малесенькi, а працюють. Нiхто не байдикуе.
– Я iм зараз покажу! Ме-ке-ке! – погрожувало козеня.
Враз вискочило на купу i жваво запрацювало ратичками i повнiстю розвалило ii. Потiм носиком тикало у колишнiй мурашник, а ратичками швиргало залишки сухого листя. Знялася густа хмара iдкого пилу.
У горлi Мазунчика неприемно лоскотало. Вiн дременув подалi вiд мурашника. Сiв пiд смерекою. З вiдстанi спостерiгав.
А бiлченя не дременуло. Крутилося коло Мекеки й пiдохочувало його:
– Так, мурахам! Так! Це наша галявина. Хай iдуть у лiс i не заважають нам змагатися.
Раптом козеня не своiм голосом мекнуло i вибриком пiшло по всiй галявинi. Але дорогою звалилося у траву i енергiйно качалося.
Мазунчик подумав, що Мекека граеться. Та коли прислухався, то зрозумiв, що вiн плакав:
