Зайчик приховав свiй страх. Вiн зрадiв друзям. Хоча, коли б вони самi не назвалися, то вiн би iх не взнав. Виглядали друзi кепсько. У бiлченяти розпух нiс. Мекека взагалi на себе не схожий. Ох i дiсталося ж обом вiд мурах!
– Ме-е-е-е! Ненавиджу мурах, – хитав розпухлою головою Мекека.
– Вони противнi й кусючi, – пiдтримав друга Рудий Хвостик.
Мазунчик зiбрався за компанiею пискнути: «І я ненавиджу мурах!». На пiдтвердження вiн би тупнув лапкою. Але не пискнув i не тупнув. І все через Мекеку, в якого майже не було очей. Козеня помiтило смакоту, складену купками! І не лише помiтило. Воно крутилося бiля смачних купок. Плямкало губами i вигукувало:
– Смачне зiллячко! Я його зараз з’iм!
Бiлченя пiдбiгло до купки з горiшками i вкинуло в рот найбiльший горiшок.
Зайчик розтрутив друзiв. Упав на свое добро, обхопивши його лапками. Кричав:
– Не руште, це все мое!
Спантеличений Мекека зупинився. Рудий Хвостик проковтнув горiшок разом iз шкаралупкою i стояв стовпчиком.
Але пауза тяглася не довго. Рудий Хвостик почав умовляти зайчика:
– Мазю, будь ласка, подiлися з нами, своiми друзями.
Мазунчик не мав нi найменшого бажання дiлитися. Навiть iз друзями. Вiн зморщив носика – i придумав, як викрутитися. Атож повагом пiдвiвся. Взявся в боки i гордовито сказав:
– Це мiй супермаркет.
Бiлченя сплеснуло лапками:
– Ой, як здорово! Хлопцi, будемо гратися у продавця-покупця. Мазун – продавець. Я i Мекека – покупцi.
Бiлчення вiдразу кудись побiгло.
– У вас грошей нема, – непохитно стояв зайчик.
Рудий Хвостик, що оббiг купку з грибами i поцупив найбiльшого рижика, запропонував:
– Листочки з берези – найкращi грошi. Вони дрiбненькi, мiцнi, а головне – красивi.
Однак зайчик i за найкращi грошi не хотiв продавати свiй обiд. Вiн знову зморщив носика. Та цього разу нiчого гарного не встиг придумати. А все через Мекеку. Козеня голосно його хвалило:
– Друже, класно придумав! Уявляеш, ти власник столичного супермаркету! Навiть у Темному лiсi такого нема. Усi тварини про нього узнають. Всi прийдуть до супермаркету купувати собi харчi.
Зайчик щасливо смiявся у рiденькi вуса. Так приемно, коли твою працю хвалять!
Рудий Хвостик вiдкинув рижика i стрiмголов побiг до берези. Насмикав листочкiв i швиденько вернувся. Чемно звернувся до Мазунчика:
– Ласкавий пане, прошу, дайте на всi цi грошi горiшкiв, грибочкiв, а ще…
– Досить! Досить! – нестямно кричав Мекека i хвиснув ратичкою бiлченя.
Козеня розiйшлося не на жарти. Тупало ратичками i волало на всю галявину:
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
