Полоненi ясиру (жiнка, хлопець, козак, iншi).
Кася, вдова, мати Оксани, невiстка баби Одарки, 40 рокiв.
Любава, жiнка Олеся, невiстка баби Одарки, 28 рокiв.
Поляки-атакуючi, пораненi, вбитi.
Дiвчатка (подруги Марiчки):
Агаша, 14 рокiв, Гануся, 15 рокiв.
Парасковiя, дочка Павла та Оляни, 13 рокiв (1659 рiк).
П’еса включае подii з 1648 до 1671 рокiв. Дiя перша – 1648 рiк, дiя друга закiнчуеться початком 1649 року. Дiя третя – з 1649 по 1652 роки. Дiя четверта з 1658 по 1671 роки. Основнi подii вiдбуваються на козацькому хуторi Вiльнiм, недалеко вiд Запорiзькоi Сiчi. Основна декорацiя: з одного боку – хутiр (хати, здалеку млин), з iншого боку – галявина, рiка, дуб, кiнь, вдалечинi гай. Перед хатами мiняються мiж собою декорацii:
1- хати, якi можуть вiдчинятися, щоб показати внутрiшнiй iнтер’ер (сiм’i Лободи, баби Ганi, Одарки, Фотинii. Вiдчинена хата Фотинii одночасно перетворюеться в лазарет для козакiв. Потiм такий лазарет в хатi баби Ганi). Мiж хатою Лободи та баби Ганi сiнник Лободи та тин. Коло хати Одарки калина, лавка. Мiж хутором та рiкою декорацiя церкви, яка зображуе поперемiнно ззовнi храм та iконостас. Ближче до церкви колодязь.
2- Степ/поле бою, пiдводи.
Дiя перша
Ява І
(1648 рiк. Хата Гликерii, стiни розмальованi, у кутку iкони, на вiкнах рушники, у вiкна дивляться квiти. Вона пораеться у печi, варить суп).
Гликерiя. Марiчка, принеси води, поквапся, менi треба тiсто на галушки замiшувати, бульйон майже готовий.
Марiчка(залишае сапку в городi). Зараз, мамо! (Пiшла мити ноги).
Гликерiя. Ой, iще ноги мие, не можеш до криницi збiгати, не взуваючись?
Марiчка. Мама, а раптом там козаки, а я боса (взувае червонi черевички).
Гликерiя. Куди там, козаки, рано тобi ще про козакiв думати.
Марiчка. А вам же теж було шiстнадцять, коли ви з батьком полюбили одне одного.
Гликерiя. Згадала, то коли було! Твiй батько менi проходу не давав! Перший красень був, високий, спритний. А тепер, хоч i невисокий, але мiцний, що дуб. (Смiеться). Давай, бiжи, бiжи, та не мели там з козаками, неси воду скорiше.
(Марiчка поправила гребенем неслухняне волосся, пов'язала жовту стрiчку, вставила пiд неi коло лiвого вуха нiжну бiлу дiбровну вiтряницю i пiшла, взявши коромисло i вiдра. Вона не йшла по вулицi, здавалося, пливла, як лебiдка. Струнка, немов берiзка, в бiлiй вишитiй блузцi, червонiй тонкого сукна спiдницi. А на шиi – до десяти ниток рiзних бус, а ще хрестик на сувороi нитцi i образок Богородицi. Марiчка бачить бiля тину стару сусiдку).
Марiчка. Здоровi були, баба Ганя, i вам води принести?
Баба Ганя. Дякую тобi, Марiчка, менi Тарас принiс. Ти менi краще допоможи курку загнати, перелетiла через паркан окаянна.
(Марiчка поставила вiдра, виламала лозину, шукае курку, гонить у двiр).
Баба Ганя. От спасибi тобi, Марiчка, компотом тебе пригостити?
Марiчка. Нi, дякую, баба Ганя, менi по воду поспiшати треба, мати чекае.
(Марiчка поквапилася до криницi. Неподалiк вiд колодязя пiд високим в'язом стояли молодi козаки, а поруч з ними на пеньку сидiв старий дiд Яким Чумак, притримуючи свою потерту тростину. Данило Горицвiт спритно махае двома шаблями).
Дiд Яким. Козак молодий, а вправнiсть стара. Молодець! Перший козак здав iспит, другий, готовсь.
(Данило передав шаблю Пахому Гордiенко).
Дiд Яким. Лях ошуюю, куди розвернувся! Я казав злiва, а ти одесную повертаешся. Все, вже лежиш, немов поранений бирюк[3 - Бирюк – ведмiдь.]. Передавай шаблi наступному.
Пахом Гордiенко. Дiду, ви можете просто виражатися? Ошуюю, ошуюю.
Дiд Яким. Ти на рожен не лiзь, молодий ишо. Ти учись у староi гвардii.
(Набивае люльку тютюном).
(Пахом передав шаблi Трохиму Лисицi, той спритно почав обмахуватися ними).
Дiд Яким. Нi, нi, не годиться! Що ти, як дiвка на виданнi лозою вiд мух косно[4 - Косно – повiльно.] вiдбиваешся. Треба темп дотримуватися. Спiвай зi мною. Бийся, бийся, за свободу бийся, а ти пiсня вiльна, нiби рiчка лийся. І швидше.
(Спiвають разом.)
Бийся, бийся, за свободу бийся,
А ти пiсня вiльна, нiби рiчка лийся.
(Трохим вправно махав шаблями в такт пiснi).
Дiд Яким. О, зовсiм iнший кисiль. Пахомка, бери шаблi, друга спроба, ти вже потщися[5 - Потщися – постарайся.], не пiдведи, козак.
(Козаки побачили Марiчку, яка несла коромисло).
Дiд Яким. Ти що, Данило, плямами зашарiвся весь? Дивись, долонi спiтнiють, шаблю урониш. Так, не дiвка – вогонь, ладна, руката, лiпша на хуторi, вся в матiр, така ж травниця. І бабка iх була травниця. Ой, як я за нею, немов вуж увивався. Жаль, Уляна молодою загинула вiд руки османця.
Пахом Гордiенко. Данило, дружище, ти що обiмлiв? Ляхiв в бою не боявся, а дiвки злякався?
Трохим Лисиця. Марiчка, здорова була! (поправляе золотi пасма волосся) Куди йдеш?
Марiчка. Здоровенькi були козаки, доброго здоров'я, дiд Яким.
Дiд Яким. І тобi не хворiти. Ти би менi, Марiчка, якесь розтирання дала для кiсток.
Марiчка. Приходьте, дiдусь, сьогоднi на суп з галушками, мати варить, я вам i розтирання дам.
Дiд Яким. Ой, спасибi, тобi, молодиця, уважила дiда, прийду, обов'язково прийду.
Пахом Гордiенко. Як там Остап Шмат себе почувае?
Марiчка. Витримае, рана неглибока, вилiкуемо. (Посмiхаеться) Дайте часу.
