Баба Одарка. Здорова була, Марiчка, теж трави збираеш?
Марiчка. Вирiшила поповнити запаси, багато поранених. Ви медуницi нарвали?
Баба Одарка. Так, медунка помiчниця, що загоюе рани, йди, тут ii цiла галявина, i подорожник там.
Марiчка. Дякую, баба Одарка, пiду, нарву. Я йду в ялинник за живицею.
Баба Одарка. А я не дiйшла до ялинника, та i банку я не взяла.
Марiчка. Так я наберу, подiлюся з вами.
Баба Одарка. Спасибi, я не вiдмовлюся, коли принесеш. Ну, бувай.
Марiчка. Привiт Оксанi.
Баба Одарка. Передам, передам.
Ява ІІІ
(Марiчка стелила постiль для сну, розчiсувала волосся. Вона вiдкрила вiконце, послухала солов'iну пiсню, лягла в лiжко. Глибокий сон поглинув ii свiдомiсть. Марiчка металася на бiлих простирадлах, але сон не вiдпускав ii зi своеi влади. Нарештi, вона прокинулася i присiла на лiжку. Марiчка встала, пiшла в сiни, зачерпнула кiвшиком прохолодноi води з вiдра i залпом випила. Встала мати Гликерiя).
Гликерiя. Що ти, дочка?
Марiчка(шепоче) Сон приснився. Снилося поле, луговi квiти, метелики, що перелiтають з квiтки на квiтку, аромат лiта, який зачаровував та п'янив. У мене вiночок на головi, вишита маками сорочка, а поруч зi мною мужнiй красень в бiлiй сорочцi з тонкого льону. Ми тримаемося за руки, бiжимо по полю, смiемося, кружимося, знову смiемося. Сонце нiжно гладить мене по волоссю, а потiм красень проводить долонею по моi щоцi. Я вiдчувала його нiжний, трепетний дотик i радiсть наповнюе мою душу. Несподiвано коло голови пролетiв чорний ворон i торкнувся крилом мого волосся. Вiд несподiванки я присiла, закрилася рукою. Ворон, пролетiв над головою, зробив круг i знову наближався до мене. Менi здаеться, що я до сих пiр вiдчуваю дотик крила ворона (торкаеться волосся)
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
