Матрос. Просто попити чайку?
Капiтан. Можете i чогось iншого. Ви ж люди дорослi. Солiднi, можна сказати, люди. Авторитетнi.
Матрос. Ну, схожу. Що, менi важко?..
Капiтан. Сходи, сходи. Проблемка у нього виникла. Треба пiдсобити.
Матрос. Що за проблемка? У загальних рисах…
Капiтан. Знаеш, чим Аптекар промишляе?
Матрос. Хто не знае? Димедрольчик, циклодольчик… «Колеса»!
Капiтан. Розбазiкався… Я за язика тебе тягну? Кивни, що знаеш, i мовчи тихесенько…
Матрос. Та що ви, iй-богу! Це ж мiж нами, як свiй свому…
Капiтан(iмiтуючи Жеглова-Висоцького iз «Мiсця зустрiчi змiнити не можна»). Ти здурiв! Із яких це пiр капiтан для вас своiм став? Я вас, гадiв, душив i душити буду! (Матрос смикаеться i «пiтнiе». Капiтан задоволено усмiхаеться). Жартую, Матросе! А ти, що, очканув? Якийсь ти, Матросе, дьорганий став… Що, нерви здають? Нерви, дорогуша, треба берегти…
Матрос (ображено). Із вашими фокусами побережеш…
Капiтан. Ну, досить, досить… Хвать, сказав! (Трохи помовчавши). Ближче до тiла… Тобто – дiла… Так от, якiсь там фраери iз Польовоi надумали розвести Аптекаря на бабло. Сам розумiеш, негарно це, не по-людськи… То як, Матросе? Берешся вiдновити справедливiсть?
Матрос. У нас iз Польовою зараз мир. Вирiшу без проблем.
Капiтан. А оце вже, мабуть, фiгушки. Без проблем навряд чи вийде. Фраери тi пiд Льопою ходять.
Матрос. То й що? Перетру iз Льопою. Вирiшимо!
Капiтан. Уже перетирали люди. Зарвався Льопа. Я так думаю, що це вiн сам i надумав киданути Аптекаря, а фраери – то тiльки так, вiдмазка… Там такi шавки, що самi не ризикнули б.
Матрос. Може, безбашенi? Бо на Льопу несхоже. Я ж його знаю…
Капiтан. Пеци там солiднi зависли. Зрозумiв? Я так думаю, що Льопа товар штовхнув, а як пеци полiчив – його i заштормило…
Матрос. Та ну…
Капiтан. А ти знаеш, що Льопа на «тридцять першу» «Волжану» пересiв?
Матрос. Що, в натурi?
Капiтан. В натурi, Матросе, в натурi! Чорна така «Волжана», iз прибамбацами, брязкальцями всякими. Розсiкае i хвалиться: «У мене тепер тачка, як у Кавуна!» Придурошне… Звiдки пеци, як ти думаеш?
Матрос. Я, що, ОБХСС? Та й нащо менi знати? Самi ж кажете: менше знаеш – краще спиш.
Капiтан. Це правильно. Ти вже й так багато зайвого дiзнався. Дивись, не базiкай де попало. А ще краще…
Матрос. Уже забув!
Капiтан. Це добре. Тiльки про Аптекаря не забудь. Зустрiнься, переговори. Перетри iз Льопою. Може, напоумиш по-доброму вирiшити. А упреться – маякнеш менi. Подумаемо разом, як i що… (Дзвонить телефон. Капiтан невдоволено зиркае на апарат. Телефон дзвонить знову. І знову. Врештi капiтан знiмае iз важелькiв трубку, поволi пiдносить ii до вуха). Слухаю. Капi… (Аж випростуеться весь. Махае рукою до Матроса, мовляв: «Щезни! Давай, давай! Прутко!» Матрос «випаровуеться»…) Так точно, товаришу полковнику! (Капiтан збивае долонею iз чола невидимий пiт). Без ексцесiв, товаришу полковнику!.. (Обличчя капiтана буряковiе). Брехня це, товаришу полковнику! Нiчого такого не… Та хто завгодно пiдтвердить!.. Та нiхто того футболiста i пальцем не зачепив… Я сам його затримував… Ви ж мене… Так точно! Зрозумiв, товаришу полковнику… У мiськком партii викликають?.. Негайно?.. А до кого там?.. Це хтось новий?.. А, новий секретар… Нi, не знав… Прiзвище його… Знайоме прiзвище… А, ну так, ну так… Не з наших краiв?.. А прiзвище його менi все одно знайоме… Так точно, товаришу полковнику, лопух!.. Ну так, ну так, пiв краiни з таким прiзвищем… Уже бiжу!.. Лечу стрiлою, товаришу полковнику!.. (Капiтан кидае трубку, хапае iз тумбочки фуражку i стрiмголов мчить iз кабiнету… Перед дверима несподiвано зупиняеться, обертаеться, дивиться на телефон. Крутить вказiвним пальцем бiля скронi). Сам ти, полковнику, лопух! Теж менi (кривляеться) прiзвище для пiв краiни!.. Це ж яку краiну мав вiн на увазi?
(Махае рукою, надягае на голову фуражку, обсмикуе кiтеля i без особливого поспiху залишае кабiнет).
7
(«Что-то было» / Я. Йоала)
Вiн i вона («Равлик» i «Сонечко»).
Дiя може вiдбуватися де-завгодно. У дворi, у парку, на даху багатоповерхiвки, у когось iз них вдома…
Утiм, «у когось вдома» – рiч не надто бажана для повiльного розгортання сюжету. Самi розумiете: двое закоханих – i однi у квартирi… Ризиковано трохи! Тож нехай це знову буде парк.
«Равлик». Сходили на дискотеку! Дуже культурний вийшов вiдпочинок… Тобi не здаеться?
«Сонечко». Ах, облиш!.. Це ти про бiйку? Подумаеш! Нам яке до того дiло?.. (Миттю переводить розмову на iнше). Я розумiю, що ти не любитель танцювати, але це не означае…
«Равлик». Це я не любитель? Та я, аби ти знала, аж цiлих пiвроку займався танцями!
«Сонечко». Ой, лусну зi смiху!.. Що, справдi?
«Равлик». Справдi.
«Сонечко». Ой, лусну!.. І коли це було?
«Равлик». У третьому класi.
«Сонечко». Ти ще скажи, що то були бальнi танцi.
«Равлик». Нi. То була хореографiчна студiя. «Сонечко». Чула про таку?
«Сонечко»(без запинки, аж надто поспiхом; очевидно, намагаючись не подати виду, що чуе вперше). Авжеж! (Миттевий здогад). Слухай, та ти, мабуть, тому й мене сонечком називаеш?
«Равлик». Ну, це вже було б занадто… Тебе я називаю сонечком тому, що… Тому що ти – сонечко для мене! Яскраве, лагiдне i тепле, бажане, кохане сонечко!
«Сонечко». Та ради бога!.. Ще трохи – i я вiд розчулення зомлiю…
«Равлик». Я пiдхоплю тебе на руки i поцiлунком… (Запинаеться, пiдбираючи потрiбнi слова).
«Сонечко». Ну ж бо! Ну ж бо! Що ти – поцiлунком?
«Равлик». І поцiлунком… (Нiяковiло стенае плечима).
«Сонечко». Не переймайся, я зрозумiла й так… А що iз «Сонечком»? Це я про студiю, а не про себе. Невже забракували?
«Равлик». А от i нi! Не вгадала. Гузун, це керiвник, мене навiть хвалив.
«Сонечко». Серйозно? То чого ж покинув?
