Вiвсяна каша хвалилася, нiби вона з маслом родилася.
– Ого, як багацько! – радiе Дмитрик. – А про брехунiв е прислiв’я? Бо Ілько так бреше, що й повiрити можна.
– І про таких народ не забувае:
Вдача собача: як не брехне, то й не дихне.
Так чисто бреше, що й вiяти не треба.
У Ілька, коли брехатиме, запитай:
А ти часом не з Брехунiвки?
– Та й дотепно ж! – смiеться Дмитрик. – Усiм брехунам так казатиму.
Зненацька скрипнули дверi. З рум’яним вiд морозу обличчям увiйшла бабуся. Вона дорiкнула малому:
– Ти, козаче, у хатi грiешся, а вояк на призьбi на березневому холодi вартуе. Глянь на нього. Посинiв, бiдолашний!
Дмитрик скрикнув вiд несподiванки – на бабусинiй долонi пластмасовий вояк. Це його вiн так довго шукав.
Хлопчик кинувся до бабусi. Вихопив iграшкового вояка. Пiдстрибував, цiлував його.
Дiдусь пiдняв вказiвного пальця i мовив:
– Знайшов – не скач.
Дмитрик дзвiнко засмiявся. Вiн продовжив прислiв’я:
– Згубив – не плач.
Бабуся гадала, що це гра така. Вона докинула i свое прислiв’я:
– Сонечко у дорозi не спiткнеться.
«Чому бабуся саме це прислiв’я сказала?» – замислився хлопчик.
Дiйсно, чому?
01.03.2003
Дмитрикiв понедiлок
Дмитрик – надзвичайно допитливий хлопчик. Все йому цiкаво: i звiдки дощ береться, i чому кошенята слiпими родяться… А ще йому подобаються прислiв’я та приповiдки, якi придумав украiнський народ. Їх Дмитрик знае силу-силенну. А найбiльше про понедiлок.
– Матусю, не бiлуй у понедiлок хати, бо таргани заведуться, – виголошуе Дмитрик матерi.
– Таргани, синку, заведуться, якщо прибирати перестанемо. А де в хатi чисто, там i на душi свiтло, – посмiхаеться мама.
«Та й гарною же приповiдкою вiдповiла мама», – подумав хлопчик.
Вiн вибiг iз хати. Зiткнувся з Марiйкою.
– Куди зiбралася? – запитав сестру.
– Не кудикай. У мене важлива справа – iспит. Я поспiшаю.
– У понедiлок нiякоi важливоi справи не починай, бо в халепу вскочиш, – попередив сестру Дмитрик.
– У халепу вскочу, якщо на iспит не з’явлюся, – змахнула рукою Марiйка.
У дворi Дмитрик бачить, що татко запускае двигун автомобiля.
– У понедiлок не варто вирушати в дорогу – нещастя трапиться, – повчав син батька.
– Нещастя трапиться, коли лiкар-ветеринар на роботу не з’явиться. Хворi тварини без лiкаря – дiйсно, нещастя, – вiдповiв батько.
Бабуся, йдучи двором, спiткнулася. Цiпка з рук випустила.
– От невдача, – журиться старенька.
– Якщо в понедiлок щось не вдалося, то жди невдачi цiлiсiнький тиждень, – каже Дмитрик, пiднiмаючи з трави цiпок.
– А ти менi, дитинко, будеш допомагати. Невдачi злякаються i з нашого двору втечуть, – жартувала бабуся.
На осоннi Варка вмивала язиком кошенят. Дмитрик розсердився:
– Що ти робиш? Хто в понедiлок голову мие – той облисiе.
– Синку, що ти таке говориш? Хiба лисi коти бувають? – озвалася мама.
Увечерi вся родина зiбралася у вiтальнi. Вечiрне лагiдне сонце заглядало у вiкно i промiнчиками голубило на столi пухкi пирiжки. А ще в домiвцi пахне смачним борщем. З миски до Дмитрика моргали червонi полуницi.
За столом радiсно й затишно. Кожен член родини розказував про те, що зробив за день.
Мама хвалилася своiми успiхами:
– Я переробила силу-силенну всякоi роботи.
– Це добре, доню, – каже дiдусь. – Бо тiльки ледар ховаеться вiд роботи, як собака вiд мух.
– А я сьогоднi вилiкував хвору теличку i кабанчика, – сказав татко. – Хворобу треба вчасно лiкувати. Згаяного часу й конем не наздоженеш.
– Подивiться, рiдненькi, який рушник вишила. З голубами i мальвами, – пишалася за свою працю бабуся. – Прикрашатиме вiтальню, в якiй вiдпочиваемо, переглядаемо фiльми.
– Для мене цей день був також вдалим, – хвалилася Марiйка. – Я склала iспит на «вiдмiнно».
– Стiльця мого бачили, якого змайстрував? Гарний та мiцний, – тiшився своею роботою дiдусь.
