– Виходить, понедiлок – зовсiм не тяжкий день, – вголос роздумував Дмитрик. – Але чому про понедiлок стiльки забобонних приповiдок склали?
– Це тому, що в давнину понедiлок уявляли дiдусем-перевiзником. Вiн перевозить людськi душi у краiну померлих, – пояснив онуковi дiдусь. – А то дуже важка праця. Вiдтодi й i пiшло: «Понедiлок – тяжкий день».
– Люди завжди щось вигадують, – усмiхнулася бабуся, наче мальва з рушника. – Адже немае краю без звичаю.
13.08.2003
Якщо кiт перескочить дiжку з тiстом, то…
1
Чепуруха Варка вибрала сонячне мiсце i ретельно вилизувала себе. Лапкою терла смугасту мордочку, шорстким язичком порозчiсувала шерстинки на хвостi.
На вiдмiну вiд кiшки Марiйка безцiльно никала подвiр’ям i файно не виглядала. На нiй рванi шорти i закоротка майка. Волосся розтрiпане, некрасиво стирчить.
Ось Марiйка зупинилася пiд липою. Про щось свое думала. Задумливий погляд юнки ненароком зачепився за волохату чепуруху. І чим довше перебував на нiй, тим веселiшав. Несподiвано Марiйка скрикнула. Крутнулася у в’етнамках i побiгла до хати.
2
Сiльське подвiр’я пустувало не довго. З вулицi прибiгла галаслива компанiя: Дмитрик, Ілько та кучерява Оленка. Набурмосений Ілько тримав за шкiрку чорного кота.
Варка вигнула горбком спинку i страшно шипiла на непроханого гостя. Чорний кiт озвався жалiсним голосом.
– Не треба котика карати, – стиха мовила Оленка.
Ілько насупив червонястi брови.
– Через нього ми не купили фанти i не втамували спраги.
– Котик приблудний. Вiн голодний. Через це перебiг дорогу. А тiтка Наталка щодня о цiй порi зачиняе крамницю. Вона поспiшае на леваду, щоб здоiти корову, – несмiливо заперечила дiвчинка.
У розмову втрутився Дмитрик.
– Оленко, ти що, слiпа? Котяра чорний. А вiд чорних котiв однi неприемностi.
– Чула? – випалив, утiшений пiдтримкою товариша, Ілько. – Не захищай кота, бо з тобою не будемо дружити. Сама ходитимеш.
Оленка схилила кучеряву голiвку.
Ілько дiловито розпорядився:
– Дiмоне, шукай мотузку. Будемо його душити.
Дмитрика мовби вiтром здуло. Вiн знав, що у хлiвi, на крючку, висять рiзноi довжини шворки. Хлопчик вибрав недовгу, але мiцну мотузку. На нiй бабуся сушила випранi ганчiрки.
Ілько примостив кота на господарський столик. Дiловитим голосом наказав:
– Тримайте його. Я сам задушу.
Дмитрик з Оленкою покiрно притиснули долонями тремтячу спинку. Ілько обвив навколо тонкоi шиi мотузку.
Кiт вiдчув небезпеку. Вiн пручався i пробував утекти. Набурмосений Ілько рiзко смикнув мотузку за кiнцi в рiзнi боки. Кiт пронизливо заверещав. Вiн вiдчайдушно пручався i не затихав.
Нажахана Варка чкурнула в кущi. Оленка затулила долонями вуха. Дмитриковi ноги тремтiли, а руки зробилися кволими. Кiт вивернувся i вкусив Ілька за палець. Хлопчисько верескнув.
3
З лiтньоi кухнi вийшла розтривожена голосами i звуками бабуся.
Кiт, що звалився на землю, стрiлою полетiв до паркану. На його шляху трапилася дiжка з тiстом, яку бабуся розмiстила на осоннi. Схарапуджена тварина зметнулася вгору. Легко перелетiла через дiжку, а далi – через паркан.
Бабуся лементувала:
– Ой, лишенько! Чорний кiт перескочив тiсто, яке вранцi вчинила. Моя праця зiйшла нанiвець.
Старенька опустилася на ослiн i хитала тулубом з боку на бiк. Марiйка втiшала зажурену бабусю:
– Котик не впав у тiсто. Вiн усього-на-всього перескочив дiжку. А дiжка прикрита рушником.
– То так. Але народ давно пiдмiтив: як кiт перескочить дiжку, то не вдасться хлiб.
Ілько додав:
– А ще кажуть: як чорний кiт перебiжить дорогу перед тобою – буде невдача. Так, бабусю?
Старенька кивнула головою.
– Чому ми чорного кота не добили? – розсердися Ілько. – Проте йому городами довго не гасати. Задушимо або повiшаемо у садку на гiлцi.
– Дiти, ви кота мордували? – скрикнула бабуся. – А я про себе гадаю: чий кiт волае?
– Я жалiла котика, – повiдомила Марiйка. – Це Ілько його душив.
– Кiт чорний. Вiн навмисно дорогу людям перебiгае, – виправдовувався бешкетник.
– Грiх над твариною знущатися, – насварилася на Ілька бабуся.
– Бабусю, ви щойно пiдтвердили: коли чорний кiт перебiжить дорогу – то чекай невдачi, – заступився за товариша Дмитрик.
Бабуся опустила очi. За хвилину сказала:
– Кiшка створена Богом. Кiшка добра iстота, вона друг людини. Кiшка охороняе людину вiд злого.
– І що? Розвернутися i йти додому? Але ж кiт перебiг дорогу, – дивуеться Дмитрик.
– Ситуацiю легко повернути собi на користь. Старi люди мене вчили. Тепер я вас, дiтки, навчу: коли кiт перейде дорогу, то вiзьмися за гудзик. Тодi все, що задумав зробити, вдасться.
– Це добре, – вигукнув утiшений Дмитрик. – Попрошу Марiйку пришити на всi моi футболки гудзики.
