Адам(голосно гукае).
Ой, годi спати,
Пора вставати, —
Прокидайтеся!
Божая сила
Свiт нам явила…
Просипайтеся!
Йде сонце ясне,
Із-за гiр красно
Усмiхаеться;
Тiка темнота
В чорнi ворота
Та жахаеться.
А свiт за нею
Змива росою
Той слiд нечистий,
Прогорта дорiжки,
Вистила стежки
Силi пречистiй.
Мерщiй вставайте,
Росу збирайте
Та вмивайтеся.
Змивайте плями,
Що сни наслали,
Очищайтеся!
Адам, нахиляючись до трави, жменями збирае росу i почина вмиватися нею, – спершу вимив руки, потiм промив очi, а далi – i все обличчя. За Адамом почала вмиватися Єва, а за нею – все живе, що було в раi: звiрота, птицi, жаби, ящiрки, гадюки. Як усi позмивалися, Адам знову почав говорити.
І омилися,
І очистилися,
Тепер на молитву ставайте.
Вiд усього серця,
Що в грудях б'еться,
Господа бога благайте.
Все живе колом оточуе Адама та Єву. Адам, ставши на одно колiно i звiвши голову вгору, починае чуло вичитувати.
Господи, боже ти наш.
Царю i неба, й землi!
Ти – батько еси задля нас,
Ми – дiти покiрнi твоi.
Помилуй же нас i прости,
Коли помилялись в чому,
На путь твiй святий наведи,
Навчи нас закону твойму,
Щоб ми, недостойнi тебе,
По слову твоему жили
Імення твое пресвяте
У серцi й душi берегли.
Господе правди й добра,
Державцю святих твоiх сил!
Борони нас вiд всякого зла,
Прикрий омофором своiм!
І ми тут, прикритii ним,
Лицем до землi припадем
І славу тобi i хвалу
До самого неба зашлем…
Славте господа всi, величайте його!
Уклонися йому увесь свiт, вся земле!
Вiн великий е бог, над богами господь,
Його воля свята хай над нами вита!..
Слава господовi нашому, слава!
Вовiки i вiки – слава!
Усi(гукають за Адамом, аж по раю луна iде).
Слава господевi нашому, слава!
Вовiки i вiки – слава!
Адам. Амiнь!
Усi. Амiнь!
Насувае над раем бiла, як снiг, хмара i почина спускатися на землю бiлими крупами.
Адам. Манна пада! Манна пада! Господь посилае нам манну. Ходiмо пiдкрiплятися нею.
Усi розходяться в рiзнi сторони. Адам i Єва, узявши двi чималих лушпаiни з горiхiв, почали у iх збирати манну, а назбиравши повнi, посiдали рядком пiд деревом i почали iсти.
Єва. Ну й чого-то така смачна манна оця? Уживаем щодня, а не докучае!
Адам. Бо господнiй се хлiб… його воля свята!
Єва. А по правдi скажи: чи тебе не кортить коли-небудь чого й iншого з'iсти?
Адам. І на думцi нема. Та й чого?
Єва. Як чого?
Хiба в нас у раi iстiвне не росте?
Он курiпка – дивись; молочай он буя;
А козельцi заглядають аж в очi!
Або – он, на кущi, – як пасльон почорнiв?
Аж смiються виноградовi грона!
Адам.
Та й дурниця яка в твою голову йде!
