Тож – живе, а живого господь
Заказав нам нiколи не iсти.
Єва.
Та я чула про се. Тiльки дивно менi:
Нащо ж волю господь на усе нам подав,
Попустив, що захочем робити?
Адам.
Ну, то що? Волю – дав, а проте – наказав,
Як отут нам поводитись треба,
Щоб не вскочити в грiх.
Єва.
Ото й дивно менi!
Коли воля – то на все уже воля.
А то: воля – одно, а закон – не дае
Їй широко розпросторити крила:
І те можна, i те, а до того – то й зась!
Бо закон не велить, щоб не вскочити в грiх…
Задля чого ж оце, розкажи ти менi?
Адам (хитаючи головою).
Єво, Єво! Що це ти, нерозумная, плещеш?
Щось недобре в душi твоiй коiться, Єво!
Єва (сумно).
Не втаюсь: там щось е,
Щось непевне заклюнулось в неi
І полоха спокiй мiй, i спать не дае.
Чуднi сни мою душу лякають щоночi!..
От i вчора: приснилось менi,
Що стоiш ти отам – на полянi
Гордий силою, що у тебе вона
Так i скаче iз очей твоiх чорних,
Так i прище з усii постанови —
Владних рук, бистрих нiг i високого стану.
І та сила твоя так i тягне мене,
Так i вабить пiд захист могучий…
Там, – здаеться менi, – не боятимусь я
Анiчого на свiтi; вiд всього забороне
Ота сила твоя i… щаслива, до тебе горнуся,
Заглядаю у вiчi огненнi твоi,
Припадаю до високоi грудi,
Щоб спочити край серця твого,
Що так шпарко пiдкидаеться – б'еться…
І от, – чую, – як та ласка моя
Прокрадаеться в душу до тебе
І пестить починае ii,
І голубити тихим спокоем…
І мене ти на руки береш,
І колишеш тихесенько – тихо…
Адам прикро та ласкаво задивляеться на Єву.
І заснула пiд тим доглядом я.
Вже не знаю, чи довго я спала, чи нi,
Тiльки разом, мов шпигнув хто, – проснулась…
Коло мене тебе вже нема,
Якась немiч мене всю посiла,
Пов'язала моi руки i ноги,
Не дае очам глянути ясно!
У душi – страх пiднявсь, серце – жаль навернув
І несказана туга насiла…
Чую я – пропадае навiки те щастя мое,
Що воно вже нiколи не вернеться знову!
Адам з жалем дивиться на Єву.
І вiд ляку й жаху разом кинулась я…
Ти лежиш на своему лiжковi
Й тихо спиш… На великую силу
Перетерпiла я отой страх i той сон,
Поки знову заснула… Не знаю,
Що ясуе цей сон?
Адам (понуро).
А чи молишся ти
Щиро боговi, як спати лягаеш?
Єва.
Як i завжди – молюсь.
Адам (зiтхнувши).
Ох, молися!.. Молись,
Бо тебе се лукавий доводе до сього.
Єва.
А лукавий – то хто? Ти де бачив його?
Адам.
