ДУМА ДРУГА
Уподобали на нашому Пороссi Ярославля,
З-над Днiстра, iз руського Пiдгiр'я шляхтича Державця.
Був-бо вiн мистець великий по верхах з книжок читати,
Алiлую, кондаки, iрмоси й тропарi спiвати,
І пани його й усi мiщане вельми полюбили,
Напiдпитку й по тверезу одинаково хвалили,
Що попа, приблудного волоха, в хибах поправляе,
І дяка гучним Апостолом за пояс затикае.
І зiбралась у них у недiлю рано чорна рада,
Врадила на чорнiй радi однословно вся громада:
Із нетяг зiбрать по денежцi, а з дукiв – по пiвкопи,
І тим скарбом висвятить його в Печерському на попи.
А волошина-приблуду з Богуславщини прогнати,
Бо не вмiв старий гаразд нi служби править, нi спiвати.
Вихваляло все Поросся нового попа – й миряне,
І пани, i крамарi, i всi цеховики-мiщане.
«Хоч у нас, – мовляли, – церква шатами не знакомита,
Да поповим розумом, мов золотом, кругом окрита».
Тiльки козакам Державець був не так-то до вподоби:
Бо не мав до них прихильностi, поваги, нi шаноби.
На бенкети сутi в куренi до них не поспiшався,
Горiлок iх добрих i медiв п'яних немов цурався.
А найбiльше тим козацтву пiп сей був не до любовi,
Що казав, як думав, щиру правду козаковi.
Вiн картав у церквi козакiв докiрними словами,
Соромив iх дукiв хижими, кривавими дiлами.
І полковника козацького, й обозного, й гетьмана
Поважав не вельми бiльш, як нехриста i бусурмана.
«Бо вони, – рече, – Днiпром на море випливали,
Та й купецьким суднам християнським пiльги не давали;
Християн-купцiв, як i невiрних туркiв, плiндрували,
А награбивши турецького немов добра, гуляли.
В погулянках славились морським походом та хвалились,
Що за вiру б то благочестиву християнську бились.
І п'яне кобзарство, шинкове нищунство, пiдкупляли,
Щоб у кобзу про лицарство iх розбiйницьке бряжчали.
А пропившись
І, мов крем'ях той, оббившись,
Свою рiдну Украiну плiндрували,
Милосердного грiхами прогнiвляли;
Божий бич, татар, на села накликали,
Много християнських душ занапащали»…
На попа за се козацтво нарiкало,
І на часточку йому не подавало;
По чужих церквах акафiсти наймало,
Рокiвщиною його нiже не обмисляло.
Не пiзнав розкошiв богуславський чесний пiп-тiмаха,
На попiвствi жив мов гречкосiй-доматор сiромаха.
Проста хата в нього сяла тiльки гарними богами,
Та пахущими на божниках квiтками й рушниками,
Та хорошою, як Божий рай, вродливою дочкою,
Що всiм брала очi дивною якоюсь красотою.
Байдуже було старому про багатство:
«Не вiд сього, – рече, – миру наше царство»…
І на те з старою не вважали,
Що попи iх iз попадями минали,
Інде попасу веселого собi шукали,
Вiд убогоi гостини потай утiкали.
Один тiльки й пан прихильний обiбрався,
Товстогубим мiж козаками звався.
Не любив також i сей бенкетувати,
А любив з попом у Бiблii читати.
До попа частенько став сей пан ходити,
І без чарки про спасенне говорити.
Хто казав: любив вiн попадю старую,
Хто казав: ще й бiльш попiвну молодую.
Замолоду вiн якось не оженився,
І в лiта, ляхи мовляли, panski вбився:
Дак лизав старий до молодоi губки,
Буркотав, як сивий голуб до голубки.
ДУМА ТРЕТЯ
І
«І не кажи менi,
І не турчи менi:
Не хочу слухать-знати,
Щоб за нелюбого
Да товстогубого
Марусеньку вiддати». —
II
«І не проси мене,
І не гризи мене:
Шкода про се й казати,
Щоб iз злиденником
Та безземельником
Марусеньку звiнчати.
III
І батько, й дiд його,
І рiд, i плiд його
Се все було ледащо:
Бо козакуючи,
