– Яке маленьке i, мабуть, смачненьке курча! – пронявкало воно – Жаль, що господар поб’е мене, якщо я насмiлюсь з’iсти тебе. Менi заказано iсти курчат. Та нiчого, у коморi менi вистачить сiреньких мишей, та маленьких щурят. Ти чого тут ходиш один?
– Пробачте, я спочатку подумав, що ви – моя мама – курка, але у Вас бiльше нiжок нiж у мене. А метелик сказав, що у мами стiльки ж нiжок, як i у мене.
– Так, малий розумнику. У твоеi мами, як i у тебе двi нiжки, а у мене чотири, але не нiжки а лапки, та ще й кiгтями. Я – кицька, i моi дiтки не курчатка, а кошенята. У них теж по чотири лапки, як i у мене, та великi пухнастi хвостики.
Кiт розвернувся, аби показати хвiст, та мало не збив ним з нiг курчатка.
– Ходи здоровим, – проказав кiт – ти такий милий, що я хочу тобi допомогти. Я побiгаю по саду, знайду твою маму, бо твоя мама – моя знайома зозуляста курка. Не йди звiдси i чекай!
Як i ранiше, курча не встояло i двi хвилини, як зiрвалось з мiсця i побiгло. Воно дуже бажало знайти свою маму. Яке тут чекання!
Розiгнавшись, воно врiзалось у щось велике i волохате, а вiрнiше у бiк собаки Рябка, який лежав у затiнку своеi буди. Вiд несподiванки Рябко аж гавкнув, але, оговтавшись, побачив поруч себе курчатко i здивувався.
– Гав! А чого ж це ти один ходиш? Де твоя мама, братики та сестрички?
– Пробачте – сумно проказало курча – Я спочатку зрадiв, думаючи, що Ви – моя мама, але ж у вас, як i у кицi, багато лапок, тож Ви – не моя мама. Я вилiз iз яйця, мами не було, засумував, пiшов ii шукати та й заблукав.
– Я не курка, а пес, тому не твоя мама. Моi дiтки – щенята, у них теж не по двi, по а чотири лапки i хвiст, майже такий, який ти бачив у кицi. Друже! Але ж слухнянi дiтки чекають на мам, якщо вони i вiдiйшли кудись. Чому ти не дочекався?
– Я чекав, але так засумував, що не мiг дочекатися i пiшов шукати сам. Правда, метелик, сорока, котик обiцяли привести маму, але я не мiг довго стояти на одному мiсцi i вiдходив. Мабуть, мамi вже повiдомили про мене i вона мене розшукуе.
– О, я знаю всiх iх. Вони вже як сказали, то не пiдведуть. Давай зробимо ось що: ти присунься до мого животика, я прикрию лапою, i вiдпочинь трохи. Далi я не раджу йти самому. Я придумаю як сповiстити твоiй мамi, що ти тут у мене.
Рябко обдивився, побачив, що з курника виходить пiвень i покликав його:
– Гей, курячий Володарю, а йди-но сюди!
Пiвень з острахом пiдiйшов до Рябка.
– Подивись, до мене приблукало курчатко. Воно прийшло з саду. Чи не пропадала у тебе якась курка?
– Так! Десь зо два тижнi тому пропала зозуляста, лапата курка. Ми журилися, бо думали, що ii вполював лис. А я картав себе за те, що не догледiв ii. Мабуть, вона нанесла яйця десь у саду, i це одне – з числа вилуплених курчат.
– Кре – ке-ке! – почулося iз даху хати. А про що це ви розмовляете, пiвнику та песику? Розкажiть i менi, бо я до всього цiкава.
– Не тiльки цiкава, але й любиш розносити звiстки по всьому свiту. – сказав Рябко – Тут до мене приблудилось курча, яке шукае свою маму.
– То ось де воно! – проскрекотала сорока. – Я ж цьому курчатку наказала чекати маму, а коли привела зозулясту курку, то його вже на мiсцi не було. Бiдна курка побiгла до iнших, бо всi вже вилупились…
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
