На розквiтлому лузi.
МОТИВИ ТРАВНЯ
Добрий, о добрий дощ
Над мiстом грозою зринув…
Нехай хоч на хвилю спочине
Гамiр вулиць i площ.
Вiкна вiдкрито, груди…
Дощику, припусти!
І дихають небом люди,
Що падае з висоти.
Бiжать, бiжать перехожi,
За ними – босонiж – дощ!
Наздожене! Спороще —
Хоч-не-хоч.
Травню! Вируй, розiтни
Хмари на шмаття
В хвилю зачаття
Голубоi весни!
* * *
О, слова не зрони! Немов закляття, слово,
Коли бентежний струм нам пульс перетина!
В гучнiм акордi рветься i струна —
Вона не забринить, не обiзветься знову.
Не помарнуй хвилинами густими,
Хай скороплинними. Даруй нам добру мить,
Коли бджола над нами гомонить,
Б'ючись в повiтрi крильцями ясними!
* * *
Ти прийшла ясновида.
Ти вся – i любов, i жага…
Я дивлюсь в твоi очi
І повнюсь любов'ю.
Але в коси
Конвалiю ти заплела.
Будь же чистою,
Квiтко цнотлива!
* * *
Вхопився обома руками
За хвилю: винеси мене!
Вже безпорадному, важка менi
Душа, бо, зiгнута, не гнеться
Вже далi спина, бо тепер
Менi одна лиш смерть – за друга
Бо вже нi друга, анi крука,
Бо анi ворога тепер.
Тягни мене, бо упаду,
Замало альпiнiст, замало
Назнав бiду: хист замало
Мене провадить по слiду.
Вхопився обома руками
За хвилю: хвиленько, неси
Мене поволеньки, неси
На гострий прибережний камiнь.
МАНДРИ
Скресае далина…
Пливуть i думи й хмари…
Пий голубе вино!
Земля сп'янiла – пiд крилом
Гойднулась хвильно,
Пливе, втiкае i зорить
І назирцi тримае
Тебе, мов сина…
Земле! Краю мiй!
У сизуватiй млi,
Там, де розтав вишиваний рукав,
Лишилось серце…
* * *
Квiтне вечора трояндне пригасання,
І в яру струмка гортанний звук…
Стiльки правди в горлi, стiльки мук
Не переповiдати до рання.
Вечiр, мов слiпий, кiстлявi руки
Простяга услiд менi. Я йду,
І чатують тiнi по слiду,
Мовчки стережуть мене, мок круки.
Вже припавши до землi, причах,
Притомившись, вечiр. От i маеш:
Сам слiпий, ти в нiч глуху ступаеш.
Хлюпае любов в твоiх очах.
* * *
Радостi збереженi дороги знову —
Ти прилинула, мов птаха голуба…
Переливами дзвiнкими, мов промiння, ллеться мова,
Добрий обрiй сповивае золота габа.
Зринула, мов ластiвка. Легкою тривогою
Тiльки чорно-воронове креше синь крило…
