3
Солодкою була сльоза печалi,
Коли нарештi привiтали вас
Із вiдкриттям, якого так чекали.
Із радiстю, нежданою в цей час.
Усе при тому начебто й гаразд:
Ви стоiте в бiлоколоннiй залi.
І посмiшки навстрiч, i котрий раз
Прилюдно возвеличують i хвалять…
О, скiльки втiхи ллеться з висоти!
Та раптом гостро вас у серце вжалить
Така тоненька цiвка гiркоти:
Вiтальникiв оцих ви не стрiчали,
Коли було безрадiсно в путi,
Коли крiзь терня випадало йти.
4
Коли крiзь терня випадало йти,
Я оглядався: звiдки почалося?
Чого шукав, як жив i думав досi?
І що тодi я мiг вiдповiсти?
Що прагнув пiдiйматися й рости —
Без нарiкань, природно, мудро, просто?
О нi – цього менi було не досить:
В затятостi долав я шлях крутий.
Тепер назад поглянув… Боже мiй!
Яке велике поле незозрiле
Постало за посiвами надiй!
І щира сповiдь дух мiй осмутила,
Бо крiзь густу завiю суети
Ми часто не доходили мети.
5
Ми часто не доходили мети.
Так пролiсок не може снiг пробити,
Так паросток не досягае цвiту,
А дерево – своеi висоти.
Слiпi невдачi застили нам свiтло
І плин думок вели до мiлкоти.
А ми таки тяглися до зенiту,
Невдачам наступали на хребти.
Уперто ми несли до перевалу
Невiдворотнi подарунки лiт.
Вже крига втоми дихала услiд,
Однак i далi знов скарбiв шукали.
Хоч плечi нам хилило до землi —
Здобутого завжди здавалось мало.
6
Здобутого завжди здавалось мало…
Залишити хоча б один рядок,
Який колись назвали б досконалим,
І вивершить хоча б одну з думок!
О, скiльки ми i думали й писали…
Але приходив невiдступний строк —
І знов на вiстрi гострого фiналу
Звучав суддiвства строгого свисток.
Чи вiрш засяе, наче свiтлячок?
Чи зблисне слово променем зухвалим,
Повiдавши: не марним був урок
Змагань i бур, що на шляху зазнали?..
І сумнiв брав: не видно нi на крок…
А ранки знов надiями свiтали.
7
А ранки знов надiями свiтали.
Я повертався крiзь усi роки
До того заповiтного причалу,
Звiдкiль ми всi. До вiчноi рiки,
Де хвилькою маленькою гойдало
Задивленi в майбутнiй день зiрки.
Там ходиш ти – мiж радiстю i жалем,
Там сивиною всiянi стежки…
У сповiданнi перед мене стали
Заiненi вiд спогадiв хати.
Рiка себе у кригу заховала,
Але снiги з ясноi чистоти
Менi про тебе цiлий день писали…
І кликали до обрiiв мости.
8
І кликали до обрiiв мости,
І сонце заяснiло поранково
Моiм найпершим почуттям, любове.
