Але тодi навстрiч не вийшла ти.
Тебе в чужi для нас обох свiти
Взяли на раннiм досвiтку людове…
І як менi тебе розрадить словом,
Зустрiти, врятувать i вберегти?..
Ще дерево й не почало цвiсти,
А з нього вже пелюстка вiдлетiла…
Іду в саду, на осiнь просвiтлiлiм,
Немов читаю з юностi листи…
Пташиний клич вгорi – то в серпнi бiлiм
Витають десь думки пiд небосхилом.
9
Витають десь думки пiд небосхилом:
Смiшнi, серйознi, бiльшi i малi.
То мчать увись, то зовсiм при землi
Кружляють iз ячанням посмутнiлим.
Про що вони?.. Про те, що розгубили
Веснянi ранки у холоднiй млi?
Що так охоче в лiтньому теплi
Лiтали б ще i сонечко б кружили?..
Та що це раптом сталося?.. На мить
Вони безвiльно в летi затремтiли,
Мов хвилi моря, збитi вiтром з цiлi.
Ну що вас так стривожило, скажiть!
Там висота, в якiй ослабли крила.
Там тiнь гори, якоi не скорили.
10
Там тiнь гори, якоi не скорили,
Хоч прагнули i сходили не раз.
Там тiнь поразок, що навчають нас,
Караючи хистких i слабосилих.
Не вiдступи, знеможений, на схилах —
І зiйдеш на верхи в урочий час.
Бо меншае надiйностi запас,
Якщо зневiра путь нам заступила…
Щасливий, хто на крутизнi несхибний
Зусиллям волi, думки i руки,
Кого невдача будь-яка не спинить,
Хто з молоду завчив урок гiркий.
Бо що повчальнiш: поклик iз вершини
Чи сумнiв за перейденi роки?..
11
Чи сумнiв за перейденi роки
Додасть пiд вечiр мудростi i хисту?
Коли з дерев спадае жовте листя —
Вiд того чи свiтлiшають гiлки?..
А сумнiви шикуються в полки,
І кожен в настрiй потрапляе вiстю
Про те, що був не так зробив колись-то.
Яка вiдплата? Вiдсвiти якi?
Чи боронитись вистачае сили?..
Вже й спомин повертаеться несмiло
Із тих дорiг, де видно кожен слiд…
Облишмо це!.. Святкуючи прихiд,
Побiдно осiнь пiднiмае щит,
Та молодiсть – о нi! – не вiдступила.
12
Та молодiсть – о нi! – не вiдступила,
Хоча б i як студили нас вiтри.
Лiта немов i слiду не лишили,
Але ж поглянь, яка глибiнь вгорi!
Яка прозорiсть мудроi пори!..
І задуми, й бажання прояснiлi
(Шукай себе, знайди себе, твори!),
Так само юно свiтять очi милi.
Хай сiе осiнь сутiнки навстрiч,
З долонi хмар стечуть зимовi хвилi.
Але хiба колись настане нiч,
Якщо для неi серця не вiдкрили?..
Звучить дороги непоборний клич:
І досвiд е, i мрii не згорiли.
13
І досвiд е, i мрii не згорiли —
Єднання дня i вiку золоте!
Ще слово нам черешнею цвiте,
А в реченнi вже свiтить плiд дозрiлий.
Все мае круг свiй в нашiм свiтi бiлiм.
Сягнуть його – бажання непросте.
Ось пагiнець ще при землi росте,
