Сатирикон. Поезії
Добавить В библиотекуАвторизуйтесь, чтобы добавить
Добавить отзывДобавить цитату
Сатирикон. Поезії
Дайте декілька ідей для меценатів – можливо, їм просто бракує креативності.
Треба фінансувати кіно – найкраще та найталановитіше. Треба, щоб виходило сто фільмів – тоді серед них буде п’ять хороших фільмів.
ХХрестоматіяЧи канонізований письменник, чи не канонізований – все одно всі читають те, про що читають.
Але в контексті школи говорять про перезавантаженість програми та пропонують виключити з хрестоматій нині живих авторів.
Це така хитренька теза нинішнього міністра освіти. Вигнавши з підручників Ліну Костенко, Дмитра Павличка, Івана Драча, він вижене з підручників велику долю української справи.
Кого ще можна було би додати в коло обов’язкового читання старшокласників?
Тих, хто вже відбувся – Жадана, Матіос, Андруховича, Шкляра…
ЦЦіліЯ дуже мало досяг. Жалкую, що багато сил, волі, енергії витратив на політичні справи. Вони мало дають поживної людської радості. Якби я більше працював у літературі, то вона дала б мені більше радості.
У мене багато недописаних кіноповістей і прози. Хіба що вірші писав, бо вірші можна писати на коліні. А от проза вимагає свинцю в одному місці.
ЧЧитачПро читача я ніколи не думав. Я пишу те, що мені цікаво. Я не думаю про те, щоб писати для свого читача.
Хто ваш читач?
На мої творчі вечори приходять вчителі української мови та літератури, художники – інтелігенція приходить.
ШШевченківська преміяВесь час казали, що Шевченківська премія не справляється зі своїми задачами. Я вже багато часу в Шевченківському комітеті. Це змушує мене пильніше ставитися до мистецького процесу. Тепер цих премій буде 5, а не 10 – це змушуватиме пильніше роздавати премії. Претензії будуть завжди.
Чи відображає Шевченківська премія стан сучасної української культури?
Частково. Не можна все відзначити, але можна найпомітніші речі виділити, до яких не мають претензій інші члени комітету. Треба ж, щоб співпали смаки. Але ж є різні точки зору.
ЩЩастяЦе те, до чого людина постійно прагне. Це те, що попереду, міраж, дивне відчуття. Мати крихту щастя можна тоді, коли ти робиш добро і направду допомагаєш комусь.
ЮЮністьЯ був щасливим піонером і щасливим комсомольцем. Босоноге дитинство, вчився спочатку в своєму селі, потім ходив у сусіднє село. Я був дитиною старших батьків – вони давали мені волю, аби лиш вчився. І я вчився та займався спортом – футбол, волейбол, біг…
Коли усвідомили, що почалося доросле життя?
Я готувався, що мені дадуть золоту медаль, але її дали доньці першого секретаря райкому партії.
Тоді я зрозумів, що життя дуже цікаве. Я відмовився брати атестат зрілості – мені його тільки потім передали.
ЯХочу побажати собі добра і щастя, здійснення того, чого мені ще не вдалося здійснити.
В «Анкеті Пруста» є таке запитання: що б ви сказали, якби зустрілися з Богом?
Я би вибачився за те, що я такий.
Ірина Славінська
Сатирикон
Із книжки «Противні строфи»
2005
Противні строфи
Де той тяжкий метал?Де колисливий колос,Що був у пеклі дняПодією з подій?Де голос із душі,Де фальші ні на волос?!Іржавий голос мій.Бляшаний голос мій.Противні ці словаВ противні пнуться строфи,Бо вчаділа душаЙ не творить вже дива…Та над проваллям днівУ пеклі катастрофиОстання все ж надія —На слова…Газова камера біля Кремля, або російська домінанта
Жорстокі до свого народуДо чужих ще жорстокішіМеншиков у ПетраЧи Жуков у СталінаУславлені полководціРосійської домінантиДиктують мораль по сьогодніГазуйте панство газуйтеУбийте десятки чеченцівІ сотні своїх беззахиснихСвоїх вистачить алкоголікиА чеченці плодючі мов кроликиГазуйте вперед господаАби велика РосіяЛишилась великоюГруша
Вся в шершнях груша шелестюча,Аж кожна грушка – вся дзижчить,Бо ж груша вся – медяна тучаПахучим золотом пахтить.Летить у небо, чаду повна.Там дятли й сойки – смоктуни,І перепілка, й пташка жовна —Мчать в небо грушею вони.І я так заздрісно за нимиДесь на вершечку на краюЗа грушевими медянимиВ бенкеті літа літо п’ю…Монна Ліза – барменша
Вона портретом стоїть на вікніБіля неї вірменський коньяк і віскіКитайський женьшень і цуйкарумунськаМоже здригнуться її Леонардові ніздріІ проявиться суть її чоловіча?!Тяжкої весни 2003 року
Пам’яті О. Гончара
Так тяжко зводиться земля,Немов каліка після глуму.В снігах бинтовані поляСнують свою калічу думу.Вставай же, веснонько, вставай,Зневіру кляту кинь під ноги.Вже квітень, мамо, не змерзай,Збери свій дух і скарб убогий.Вставай, рідненька, треба йти,А то доб’ють закляті друзі…Ще сонце в мареві сльотиНа верболозах спить у лузі.А він – він з нами. Як завждиНеволю двигає старезну!Олесь нас на труди вродив,Олесь нас розверта на весну!А жайвір скоро вже струнуТуди до нього нам покаже.Тож, браття, серцем на весну —Хай в кризі мерзне серце враже…Еліта
Ярославу Яцківу
Хто хоче бути елітою,Приходь в елітарну світлицю.Хто хоче – приходь з півлітрою,Хто може – приводь молодицю.Зустрінеш у Яцківа Ситника,Комісаренка й Костюка,Трьох бомжів, а трьох не видко,Трьох кагебістів родом з Чека.Й мені помагає освіта ця,Куди мене часом заносить…Світлиця од розуму світиться.Шукаєм консенсус – знаходимо нонсенс…А з нонсенсу знову – в атаку на істинуЗавершує все це келих вина.Знайшли ми нарешті істину істинну:In vino veritas, мабуть, вона…Метаморфози
Ця бабераМегераГераВ одній сфері колись буламастаком.І чіпляласьпо молодостіза кожного хера,Ноги закліщуючизамком…Тепер сталаСвятенницею…Неосвоєна сфера…Темперамент вогненнийаж рве вудила!Тепер тяжко батожитькожного Люцифера,Кому здуру по молодостісласно дала…Скука
Скука – це дуже підлотна сука.Нудьга – це тяжко підступна Яга.Це вам не стрільба із лука —Атомна це базука.Коли Вам на душу скука —Проклята нудьга наляга…«Знов скажені свої гармати…»
Знов скажені свої гарматиРозвертає на мене судьба,Прагне душу мою заламатиЧи дощенту добити хіба.Але знову душа не здаєтьсяІ дає тій судьбі одкоша,І душа над судьбою сміється,Бо вона головніша – душа.Звитяги
Від перемогиДо перемогиВпередАж доки простягнемо ногиВпередА перед ногами впередКрепований наш портретПопереду нашої перемогиВиставлять наші стягиВиставлять усі звитягиУ крематоріїНапередУ цій звитяжній історіїВід В’ячеславаНаша славаВід ВіктораУсі ВікторіїСпроба піаркомпанії
Чи вас можна допитати —До вас можна в депутати?!А то морди лізуть в лорди,Розставляючи бігборди,А то писки лізуть в спискиБез тавра і без прописки —Коли час підіб’є риску,Скільки буде того писку,Коли випадуть зі списку?!А то хери пнуться в мери,в сери,в пери…Б’ються за есесесери…Коли час усіх похерить —Всі попадуть у старпериЗбуржуазненої ери…Ось піаркомпаніяЦарства ОратаніяЛихої годиниВ центрі Буковини.Влодко Климків
І його вже немаЯк так нема ЄОсь високий ставний стрункийМолодий Дуже вже чорнобривийСтоїть у снігах 1966 року у ВінніпезіЗустрічає мене з ПавличкомДорога з Нью-Йорка на Київ через МанітобуОсь він скидає свого кожуха ґудзики дерев’яніІ накидає мені на плечі носи не переносиНа початку сімдесятих у морозному КиєвіСпівали три прославлених хориХор Климківа тобто Кошиця хор з ВінніпегаХор Авдієвського тобто Верьовки з Києва хорІ невидимий хор кагебістів вони кишіли всюдиВсюди вони чигали коли Влодко приїхавІ співали роти розкривали старалисьЄднали усіх українців співом як обручемЗгодом він вибрав мені окуляриХодив по усіх аптеках протирав мені лінзиДивлюсь його окулярамиНа противний цей світДе Влодка уже немаєПолювання Жоржа Грабовича
Відповідь на цикл статей в газеті «Критика»
За сімома замками як раритет раритетів у рукописному відділі Інституту літератури зберігається Шевченків оригінал: голий солдат на березі Аральського моря йде супроти долі з гордо піднятим членом. За цим маловідомим автопортретом з Тарасової спадщини досі безрезультатно полює американський україніст Жорж Грабович…
У гарвардському азартіВін вийшов на полюванняУсі ми нічого не вартіА в нього це спроба остання.Не в Самаркандах чи ХівахПід ЦРУшним затятим секретомВін нишпорить в нас по архівахЗа аркушем тим за раритетом.І як би воно там не звалосьЦе вам не ерос невиннийКоли він вполює той фалосТо зміниться доля Вкраїни.Бо в нас під замком потаємнеПриховане libido й egoНавіки задраєне темнеI co tam komu do tego.ГРУшна пагуба промосковськаЛишила на фалосі саднаАсистує йому БердиховськаОд невживання уся брунатна.Асистує Рябчук МиколаРябенький од всякого вжиткуАсистентів там тьма довколаОд порад немає просвітку.З Лесбосу всі лесбіянкиГоміки всі з АмстердамаОд парфумів діорно і п’янкоКонсультують Жоржа як даму.Усе стало диспутом кльовимУже й на той світ дісталиІ Гончара з ШевельовимДоточили спірітуали.А що нам дурним і зеленимМи дбаєм про власну жиропуА Жорж тим Тарасовим членомПроб’є нам вікно у Європу.З лихою захланною силоюЄвропу покриє він бичоЯк вирветься гуном ГатилоюІ заірже таємничоЦивілізацію двигнеРозкує нас закутих навікиБо ми без тієї вигодиТупі сексуальні калікиОбіцяно кажуть «лимона»З потаємного ЦРУшного фондуТа Гальченко з знаком законуПоб’є ту лиху Анаконду.Збереже нам це вічне данняЯк останню надію в ширінці…Затяжне це протистоянняХай розв’яже Конгрес українців.Б. І. Олійник
У часи лихі і зліїВсім несе відро оліїУкрголоволійникНаш Борис Олійник.В УкрголоволіїЗабракло олії —Вибрав всю олію,З ним ти не борись,УкрголоволійникНаш Борис!..Коло відраНе ставить вартуПриходь —Тобі дастьЦілу кварту.Як казали в нас на кутку —Бог дав олії в черепку!«Голі дупці заєдупці…»
Голі дупці заєдупціЗібралися в ЄгупціСтали думати-гадатиЯкби все позаїдатиЯк вже сіли то вже сілиВсе поїли що зумілиЩо ж на них тепер чекаЧи запір а чи швидкаЯк завершать все запоромТо кректати будуть хоромЯк закінчиться швидкоюТо є ребе під рукоюПідітре він голі дупкиЙ знов докупки всі докупкиВ славнім городі ЄгупціЗаєдинці заєдупці«Вже вітри синьоокі…»
Вже вітри синьоокіВже часник пробив грядкуЛисий сталінський сокілЛюто робить зарядкуЗнов весна конфліктуєЗі старим поколіннямА з молодшим фліртуєАж до посинінняУкраїна в час песійНезалежна і голаБез зарплат і без пенсійІ без ЧорноволаСирота сиротоюІз комуни в буржуїВесняною сльотоюСуверенно бомжуєНе кради!
Одне золоте крило (позолочене, дерев’яне!)Викрав мені ПараджановЗ реквізиту на кіностудії,Бо знав з моїх віршівЛише «Крила» та «Соняшник»…Безкрилого янгола дерев’яногоРоботи Пінзеля з БучачаАлла Горська та Панас ЗаливахаТрохи згодом доправили —На день янгола, безперечно…До сих пір неспроможнийДоточити крила до янгола:Крила у мене не ангельські,А янгол у мене безкрилий…Кончений ідіот
Бабуся дідуся розхвалюєДе тільки може,Де треба і де не треба:Дідусь наш, дідусь!П’ятилітній ІванчикЗолотий наш комп’ютерЗауважує іронічно:– А я думав, бабусю,Що він кончений ідіот!Бабуся руками розводитьДідусь ствердно киває:– Кончений, бо із Кончі.А що ідіот, трохи є від поета,А трохи від депутата,Може, і вийде кончений…Українська позиція
Серед поля серед городуСтоїмо ракомВічна поза мого народуСолярним знакомБаби на бурякахНаставили гарматиВ дитячих рокахСеред них моя матиТепер молодиціШтурмують ЄвропуГуртом поодинціШляхом сексостопуПолітики сталиУ виграшну позуТакі принципалиСтоять без наркозуПід цим зодіакомНе звестись ніякІ я стою ракомРак-неборак«Народ був таки народ…»
Народ був таки народ,А не чортові в рот…Були на Дніпрі пороги,Були у народу роги.Кого злякає порогом,До неба підкине рогом.Пороги ті геть залилиІ роги народу втопили.Народ став безрогий, шутий.Хто хоче, може узути.Немає відпорності, лютості.Звалашили яйця в людності.Бугай ремиґає волом.А вайло і буде вайлом…«Юна Оленочко…»
Коли мої батьки одружувались, померла Ліля Брік. Вона, мабуть, одягла свою найліпшу сукню (якусь паризьку)…
Олена Гусейнова. «Сучасність». – 2004. – № 6. – С. 7.Юна Оленочко!Коли помирала Ліля Брік,у неї був роман з Параджановим —вона вирвала його з буцегарнічерез Ельзу і Арагона…Він на смерть її одягнувв полотняну і часом вибілену,у довгу гуцульську сорочку(Пам’ятаєш, я зберіг їїз «Тіней забутих предків»).Він обклав її всю трояндами —купив тисячу чи п’ятсот,не трояндами – пуп’янками троянд.До мармуру смертіколаж відповідний, бо юний.(Всі ви, письменники, сволочі —на похорон лиш приїхалиШкловський і Симонов!)Ярмарок в Товстому
Дні мої зненавидні.І куди я забрів?!Злидарюю у злиднівЧи здурів?– Купуєш голоси?А не встидно?Встидно…Воно й видно.А я сорок три роки в медицині роблю.На хліб собі не зароблю.Бач, от старцюю – продаю цигарки.Продала б своє тіло – не ті роки.А дочка у Стамбулі юні літа продає,А ти пройда – чи совість у пройди є?!Чого ти плачеш зі мною.Обійди стороною…Леонід Соломонович
А я вже старійший за Первомайського,А який же він був для мене старий!..Не скуштував і я смаку яблука райського,Смак яблука теж мені був терпкий.На лиці його зморшки були павутинням,Не тисяча тисяч, а тьменні тьми.Труждався він тяжко. Дружив з нетерпінням.Навергав він чорно грубезні томи.Найбільш не любив він мене за Малишка,За те, що з Малишком я краплю дружив.То з Гейне перекладів кинув мені з надлишка,А потім забрав – я тим не дорожив!Старим він був мудрим. Комсомольську зажерливістьЗабув. Одцурався того ремесла.Любив я його за талант, за пекельну жилавість,За неприборканість, що в ньому гула.Мені до смаку були його точні новели.«Катерина і її дім» – він традиції рвав.Не вміють молоти тепер мукомели,Мелють з половою, а він питлював.Він прозирав глибинні мої аннали.Іронізував з автокефального Спаса, йдучи.Він знав – мене теж вони зачинали,Петлюрівці з куркульками на печі…Стоїть в павутинні і все мене манитьВ проломі розчахнутих навпіл дверей.Облогом стоять за ним вірші й романи, —Української літератури великий єврей…«Вічна вкраїнська робота…»
Вічна вкраїнська робота —Нумо, не збийтесь з ноги!Стали за ротою рота:Шибздики косять сніги.Стали полки за полками,Сніг той скиртують в стоги.Скирти зростають з віками.Нумо, не збийтесь з ноги!Армії шибздиків косять.Фронтом стоїть вереда.Як зародило в покосах —Зрада, облуда, біда!Хто там стоїть охоронцем?Де ж та весна молода?Але вже сонце, вже сонцеЗ юним мечем вигляда.Трудяться в празник і в будень —Вічні вкраїнські труда!Що з того буде, що буде?Буде велика вода…В. К. Черняку
То йде пресвітлий він,мов день,Черняк ПаскальовичМонтень,То суне чорний,як москаль,Черняк МонтеньовичПаскаль.Та афоризмів мчить рікаВ Монтеньовича Черняка,Не схибить в цільйого рука —Паскальовича Черняка.До слави тіньйого звика —В Кириловича Черняка…Остання пелюстка
Остання пелюстка —і літо сказало: прощай!Прощай, моє літечко,все ти мені у соломі.Вдивляюся в риситакі золоті і зникомі.Так що ж мені лишиш —хіба лише липи на чай.Остання пелюстка вжевпала, немов не була.Вже хустка жовтавасповила манірницю липуЙ стару сокорину,що повна шеберхоту й скрипу.Пора вже летюча – усе єподоба крила.Куди ж летимо на своємуостаннім крилі,Святі й дурнуваті, ошатні,пихаті і голі?!Вже ми набулися на ційбожевільній землі.Хай інші збуваються —долі їм, а не юдолі!..Труднощі
У великих живих поетівДуже важко шукати живу поезіюОсобливо в останніхживих публікаціяхУ мертвих великих поетівЖиву поезію шукати легшеКольчуга
Соловей кує у лузіА зозуля на уміЧи то Кучма у кольчузіЧи кольчуга у КучміСвіт зривається в напрузіМи ж зриваємось в ярміЧи то Кучма у кольчузіЧи кольчуга у КучміЩо ж катюзі по заслузіТа ж весна іде к зиміЧи то Кучма у кольчузіЧи кольчуга у КучміБез ідилій без ілюзійЧи ж дотямимо саміТо ж не Кучма у кольчузіУ кольчузі ми саміСахара під Києвом
Грандіозна пустеляКиїв наш облягає —Чи розпродав Засуха,Чи запродав ДагаєвПлавні ці подніпровські,Ці заплави з качками…Двометрова СахараКрижаними піскамиЗасипає бобрів,І куниць, і рибину,І тебе ось засипле —Дурнувату людину.Навезуть тут чорнозем,Десь здеруть, наче шкіру,На догоду тобі,І мені, бузувіру.А Дніпро, наш каліка,Ще подиха два дні,І ми здохнем з тобоюНа сухім його дні…Сучий сину, отямся!Президенте, спиниЦю нахабну руїнуІз твоєї вини,Бо ж Засуха засушить,Бо ж Дагаєв догнеІ Дніпро, і Вкраїну,І тебе, і мене…Метелики в NY
І нічого на світі не сталосяНад поверженими хмарочосамиНад румовищем скла і бетонуДва білі як світ метеликиОдин одного перепурхуютьУдар Миколи Лукаша
Кия більярдного ти чіпко брав у руку,Мов велетенську ручку так тримав,І бив прицільно в лузу, як в розпуку,Бив переможно пальцями трьома.Дворукі піднімали вгору руки,Аплодували за хльосткий удар.І ти собі плескав, тепер дворукий,Рука ж поранена. То ж не більярд – кошмар.О Дон Кіхоте кролевецький! Де ти нині,Наш доміношнику, спілчанський бомже наш.Бомжує півкраїни на Вкраїні,Тепер ти був би звичний наш типаж.На тому світі що п’єте з Війоном,Із Лоркою на що ти тратиш свій запал?..Ти Моцартом в нас був. Не був куйоном.Режим поволі трутки підсипав.Прийду довчитись. Бо навчався мало.Та все ж твоїм ударом часом б’ю.А скільки нині в тебе друзів стало,Не можу дотовпитись на краю…В часи Баха і Скарлатті
Вероніці Маковій
Середній клас в перукарні слухає клавесинІ черги своєї чекає грає як сукин синТовпляться всі до майстра добре він завиваєА дурному простолюду сучка хай завиваєКраще Бах чи Гендель а може такиСкарлаттіДами і дамські угодники музику слухати радіЦе вам не футбол з телевізорачи всяка майбутня бридняКлавесини стоять в перукарняхвиховують їх щодняПо струнах гусяче пір’ячко ніжно так до душіЯк взявся уже обіймати то сучий сину душиДами виходять завиті в любові несамовитіКавалери за ними полюють кігтями сойкуна віттіКлавесини у перукарнях оргáни гудутьу соборахХори які розгойдані хори у хмарах на хорахСтаровинний світ козириться і не подаєвидуЩо він порадить нашому світові-інвалідуБлагання
Сіра чапля прилетіла в гостіЗвідки ти чаплице моя сіраПрямо в душу впала з високостіНа моє озеречко присілаВже ніхто до мене не літаєВсіх бульдозер одчахнув навікиТільки ти сповита в сотні таєнЩе несеш для серця щемні лікиЯк без тебе тужно і вдовиноСмертно просто і безсмертно важкоСіра чапле славна чапелиноНе кидай нас не цурайся пташкоУ Празі
Любили Кучму по-французькиА по-англійськи NО КатмаВін показав їм матір КузькиБо в нього іншої немаЛюбили Кучму по-французькиПо камасутрі і навспакА він їм каже: Суки дзуськиЯ у кольчузі вже заклякЛюбили Кучму без любовіБез нього НАТа возляглаУ Празькім золотім альковіДе Балтія вся доголаА Україна – посмітюхаХотіла з ними возлягтиТа відтягли її за вухаТи ще мала тобі ростиА Берлусконі – дон в законіЯк цьмокне Кучму у чолоЗареготали люди й коніЙ від серця трохи відляглоБо Буш і Блер по дупі билиСаддам судомився в димуЛюбили Все ж не долюбилиА в нас оскомаЦе ж чому?!В. А. Ющенко
І
Тендерна рівність
Славні мої дітиМи гермафродитиА наш вождь-бухгалтерВсе ж носить бюстгальтерЛюбить міфи-міфчикиІ міняє ліфчикиЛюбить мані-маникиІ міняє станикиСтаники-нацицникиДістає поличникиВід Юлі-мужчиниЧасто й без причиниА Юля штаниноюЗа народ стіноюА Юля-мільярдершаУ народі першаКоли ж наш бухгалтерСкине свій бюстгальтер.II
Юшкоїди
Чи кучмовоз піде у юшкуІ чи розварить все вонаЧи Кучма всіх візьме на мушкуВсім язики поприпинаЧи Ющенко усіх подужаВ благословенну Божу митьЧи лиш обіцянок калюжаІз тої юшки задимитьБо благовірні юшкостягиВже повсідались за столиЩе так далеко до звитягиВони ж всі крісла загреблиНа запах кропу і петрушкиУсілась загребуща ратьБо ще ж нема отої юшкиВони ж ложками торохтять.III
Парадокс
Пив славу, гроші, владу пив.Його Господь сам покропив.Та по великому рахункуЧогось забракло в тому трунку.Тоді здригнувся весь народ,Коли змія вповзла у рот.Коли прийшла найбільша скрута,Сил додала йому отрута.Й епоха подала мужчинуДля честі, слави і для чину…І. С. Плющ
Епіграма
Політичний метр як метрЙде він зростом в кілометрЧуба кинувши назадНа посаду без посадБо така у нього вадаЩо він більший ніж посада.І. О. Заєць
Епіграма
Він з народом тет-а-тетПіддає всім жаруІван Заєць моджахедЗ Холодного ЯруКомандири польовіВоюють ХрещатикА у нього в головіЧеркаський ХрещатикТут він партію куєВ підкови крицевіХто вождя лише вдаєВін у нас взірцевийНа Черкащині зерноСіє дивовижнеА кому зросте воноМоже чорт і вижнеВін в режимі бачить ганджВовк біжить від ЗайцяКиїв родить помаранчА Карпати яйцяПустодзвоном обзиваБандерша МавродіАле це ще не жниваУ нас на вгородіЧас ще ставить напередУсяку почваруНе здається моджахедЗ Холодного ЯруРефату Чубарову
…Говорила баба дідуЯ поїду в АлькаїдуТам куплю собі тюрбанІ запишусь в талібанПопаду я у гаремБуду там собі хуремБудуть там мене товктиЗ ясности до темнотиА то видихався тиМоже трапиться Бен ЛаденСяду зверху будь неладенЗалоскочу затовчуНарегочусь досхочуПотім здам його я БушуНагородить він ібушу……Говорив до баби дідНу й дурна ти дам одвітТи лиш в дзеркало погляньА вже потім тарабаньЯ чого од тебе схудБо ти баба-с грахопудТебе Путіну я здамНе поможе вже СаддамЯк замочить у сортіріТо ти зробиш харакіріВін тебе отямить сукуІ твою дурну базукуВін не кида слів на вітерВін тобі обріже й клітор…Наша мати
Чи Галицька вона, а чи Луганська?Донецька, може?! Слобожанська теж!Чи Київська – Сарматська і ПоганськаПовстала з дна і клекоту пожеж?В лісах Волинських, в схронах ТернопілляОсь так сказала: вийди і бериЗ Дністра й Нічлави потойбічне зілляІ напувай охлялі прапори!Дивись на зорі – не здавайся зморі.Де клекіт мук, там і любов до дна.Молись на Матір. В неї очі хворі.Вона сидить самотня край вікна.І дожидає, дожидає зміниКрізь кляту кукурудзяну судьбуІ дожидає тої України…Десь Син пішов. На хрест? Чи на ганьбу?!Десь Син пішов. Вона чекає Сина.Крізь сторч століть – все та ж самотина,Їй вибирає очі хуртовинаУ кожній хаті з кожного вікна…«Іменини у брата чи дата…»
Пам’яті брата Андрея
Іменини у брата чи датаАле брат було їде до братаЧи зненацька вигулькне літомБрат не вміє їздити ліфтомВізьми кнопку мені натисниКраще б таке було восениА то літом така запаркаВ тебе шо ото іномаркаА я краще люблю підводоюБо коли дорожиш свободоюТопай брат як СковородаАле то вже твоя бідаВін писав мені хлопчику з фронтуТа не міг позбутись афронтуУже в літні і старші літаСупротивився неспростаДав би я вам обом з ПетромСлухаєш все шо отам за бугромХай згорить він Будь він не ладенЯк зрадів би що є Бен ЛаденВас за яйця повісять китайціА я буду собі на тарадайціПровірять як іде культиваторЕх пропав у мені губернаторА мати казала Чуй ти мене чи не чуйА з ним в одній комнаті не ночуйЧув ти мені оце чи не чувА то не зварю я тобі борщу…Що ті види лихі зненавидиВже на жодну з дурних твоїх датНе приїде вже не приїдеНе приїде вже брат…В’ячеславу Чорноволу
Вячеславе, ти прийшов до мене колосом —Колоском із поля Чорновола,Хлібом ти сказав, пшеничним голосом:«В вас ще й досі чорна своєволя…»Чорне поле, мов шиття по-чорномуЩойно лиш зерном твоїм засіяне,Кров’ю ополощене в потворномуСуперінциденті професійному…Вбитий ти, щоб пам’ятником стати.Пам’ятники – то безпечні монстри.А живий ти був, як дзвін ротатий,Всюдисущий і безтямно гострий.Ти за всіх батожив, всім розчовпував,Надривався і уперто гріб тиІз Луганська гріб туди до ЧопаАзіатські Сцілли всі й Харибди.Твоя доля – горда й необачна,Твого поля золота хустина.А за все лихе, то ти пробач нам,А за все дурне, то ти прости нам…Тож розсійся тим пшеничним колосом,Розщедрись нам з поля Чорновола.Збудься нам своїм пшеничним голосом,Збудься нам – хай буде Божа воля!..«Пісню вкраїнську вбивають у Львові…»
Пісню вкраїнську вбивають у ЛьвовіБудьте вкраїнці напоготовіПісень не співайте Сидіте нишкомЗаткніться з Павличком своїм чи МалишкомІвасюка вішали Білозіра вбиваютьЩо ті хохлюги пісень завиваютьШию волячу не гнуть покірноБуде тепер вам в землі білозірно…Хрест Панька Куліша
Паньку Олельковичу, день добрий!Який тобі наш куций світ?Свій дар спізнілий, не хоробрийТобі несу я з пекла літ.Колись блукав я тут студентомСеред замшілих чагарів.Хрестом затятим дисидентомМені ти в пам’яті горів.Старим хрестом семиметровим,Де літом припинали кіз,З Мотронівки хрестом дубовимТи ріс затято і навскіс.І збувся ти. Тебе вже знають.Тобі вже трублять словеса.Мені ж мотронівського краюХрестом твій голос нависа.Він має силу повносилу,Вона зацурана й проста:І ти неси, ледачий сину,І ти неси мого хреста…Авторизация