Бiлястих хмар змивае береги.
Легенький вiтер котить нiжнi хвилi,
Й вони зникають в синiй далинi…
Якi ж натхненнi i безмежно милi
Оцi духмянi, цi квiтневi днi!
В них мимоволi розтають тривоги,
Думки приходять свiтлi й почуття.
І кличуть знов, як в юностi, дороги,
І в нескiнченнiсть вiриш знов життя.
І серце знов так повниться любов’ю,
Що обiйняти хочеться весь свiт,
Який вируе молодою кров’ю,
Що й забуваеш, скiльки тобi лiт.
«Зацвiла знов на городi груша…»
Зацвiла знов на городi груша,
Вся немов облита молоком.
І лiкуе наболiлу душу
Заметiль квiтнева за вiкном.
Незрiвнянний аромат цвiтiння
Вiдчувають, мабуть, всi свiти.
У холодну пору, вже осiнню,
Будуть грушi в пам’ятi цвiсти.
А коли морознi заметiлi
Вкриють снiгом у садку гiлки,
Буду думать, що летять то бiлi
З груш старих духмянi пелюстки.
«Ах, неужели вишня зацвела…»
Ах, неужели вишня зацвела?!
И как в апреле у нее так вышло?
Вчера совсем ведь голою была,
А нынче в одеяньи белом пышном.
В цвету она безумно хороша,
Словно в фату невеста завернулась,
Хоть и не время. Но щемит душа,
Как будто к нам опять зима вернулась.
«Невже i справдi вишня зацвiла…»
Невже i справдi вишня зацвiла?!
Отак одразу, дужо, рясно, пишно.
Ще вчора зовсiм голою була,
А нинi вигляда отак розкiшно.
Адже для вишнi зовсiм ще не час.
Вона ж iз травня в квiтень перебiгла.
Весна потiшить вирiшила нас?
Нi, то Всевишнiй нас так любить, бiгме!
Квiтуе, хоч i листя ще нема,
Мов дiвчина, що в бiле одягнулась.
А враження таке, що це зима
Не снiгом, цвiтом знову повернулась.
«Із ранку сонечко привiтне…»
Із ранку сонечко привiтне
І небо синьоi води.
За зеленню – уже все лiтне,
Та свiтанковi холоди
Невимушено нагадають,
Що лише квiтень на дворi,
І через тиждень лиш заграють
Ще великоднi дзвонарi.
Тому й не треба поспiшати
Радiти зеленi берiз,
Бо травень може нас дiстати
Нiчним морозом ще до слiз.
«Неначе потяг продзвенiла злива…»
Неначе потяг продзвенiла злива
І у нiчну помчала далину.
Зелений сад, весь мокрий i щасливий,
Святкуе теплу зливу весняну.
Вiн потопае в цвiту ароматах,
Як у парфумах, що цей дощ розлив.
Весняна злива – це i справдi свято
В найкращому з iснуючих свiтiв.
«Травневий день, духмяний, соковитий…»
Травневий день, духмяний, соковитий,
Немов густе настояне вино,
Яке стiкае по зелених вiтах
У навстiж вже вiдчинене вiкно.
Цвiте бузок, каштани шаленiють
І струменить черемухи нектар…
Це час, коли народжуються мрii, —
Всевишнього святий, безцiнний дар.
«Я дякую тобi, мiй друже Львове…»
