І непогода скоро вже мине.
Зiрве весна напiвзимовi лати
І платтячко iз ситцю одягне.
«Контрастность деревья теряют…»
Контрастность деревья теряют,
Зеленым облеплены пухом…
И воздух весна наполняет
Каким-то таинственным духом.
То терпким, то горьким, то сладким,
Что душу так нежно тревожит…
И мысли – как в школьной тетрадке:
«Не надо… А может? Да, может!»
«Ллеться повiтря холодне i чисте…»
Ллеться повiтря холодне i чисте
І коливае прозору фiранку.
Нинi весна знов гуляе по мiсту
І так ходитиме аж до свiтанку.
На нiч у неi роботи багато,
Що до сьогоднi вона не робила:
Хмари iз неба за нiч позмiтати,
Щоб вранцi сонечко всiх нас зiгрiло.
«Хай вiтер стружку з нас знiмае…»
Хай вiтер стружку з нас знiмае,
Ще й обiцяють снiгопад,
Весна дорогу добре знае
І не поверне вже назад.
Про вiдступ буть не може мови!
Так квiтень вже лякав не раз.
А я даю вам чесне слово —
Тепло повернеться до нас!
Вiтри втечуть за небокраi,
Повiдступають холоди…
Ще днi щасливi нас чекають,
Весна ж бо в душах назавжди!
«Пью сумасшедшее вино…»
Пью сумасшедшее вино
С весны роскошным ароматом…
День – словно старое кино,
Что видел я уже когда-то.
Ему уже так много лет,
Что сосчитать их невозможно!
Но этих лет я даже след
Стер нынче ночью осторожно.
И, как тогда, я пью вино,
Что разлила весна случайно.
Со вкусом юности оно
И радостью, а не с печалью.
«Сьогоднi дощик в унiсон iз потiчком про щось шепоче…»
Сьогоднi дощик в унiсон iз потiчком про щось шепоче.
Можливо, про короткий сон в цi веснянi прозорi ночi.
А може, про складне буття й про те, що з нами далi буде,
А ще, що в вихорах життя весну не помiчають люди.
Не помiчають ту красу, що кожен рiк вона даруе:
Як розплiта верба косу, як ранок фарбами чаруе…
Не чують радiсних пiсень пташок у тишi свiтанковiй
І все стрiмкiше, що не день, втрачають вiру в чеснiсть слова.
І як руйнуються святi ще нещодавно iдеали,
Як свiтлi мрii i думки в людей полiтики забрали.
Нi, то, мабуть, своi думки я хочу в шепiт цей вписати…
А дощ з потiчком не такi! Вони шепочуть: «Спати, спати…»
«Який був гарний настрiй зранку…»
Який був гарний настрiй зранку,
Та я набравсь за день дурнi…
Тепер i думай до свiтанку,
А так не хочеться менi!
Однак сказати, друзi, хочу,
Хоча цей день мене дiстав —
Коли котився вiн до ночi,
Я спалах сонечка спiймав!
Весна, скажу я вам, – це диво
І фору дасть усiм дивам!
От захiд сонця – так красиво!
Менi сподобався… А вам?
«Загляденье, почти что, как летом…»
Загляденье, почти что, как летом
Эти краски вечерней зари…
И, приняв у нее эстафету,
На бульваре зажглись фонари.
Вновь они, как вчера, спорить будут
С звездным небом… Всю ночь напролет.
Вероятно, рассвет их рассудит
Вместе с солнцем, что утром взойдет.
«Ох, цi пiдступнi москалi! Ну як вони уже дiстали…»
Ох, цi пiдступнi москалi! Ну як вони уже дiстали!
