вже його корогви.
Дон Фернандо Гомес
хай живе сто рокiв!
Командор
Я дякую шановнiй всiй громадi
за цю до мене явлену любов.
Алонсо
Сеньйоре милостивий, всi ми радi
заслужене вiддати знов i знов.
Естеван
Завжди до вас прихильнi криничани
й мужi громадськi просять без одмов
дари прийняти скромнi, що селяни
в цей славний день зiбрати спромоглись;
бiльш добростi, анiж добра, в нас, пане,
чимсь iншим надолужимо колись.
Та ось iдуть заклечанi пiдводи:
на першiм возi посуд – подивись;
на другiм – гуси доброi породи,
бач, голови вистромлюють з-за грат,
мов хочуть оспiвать твоi походи;
он десять туш свинячих, ще й доклад —
кров’янка там, i ковбики, й ковбаси
приемний розливають аромат;
сто каплунiв – це теж кусочок ласий,
сто курок – десь по них у хуторах
сумують досi пiвнi-ловеласи…
Нема на наших конях пишних блях
i всякоi там збруi дорогоi,
та дорога нам щирiсть у серцях,
i щиро вам даруем ми напоi —
дванадцять добре сповнених мiхiв,
що з ними вашi доблеснi героi
i голими в мороз на ворогiв
завзято пiдуть – сила сонцебризна
крiпкiш за сталь покрiпить воякiв.
Ще е тут сир та iнша потребизна,
що ми тобi приносимо у дар;
прийми, здоров, усе i щиро визнай,
що ти – сердець щасливий володар.
Командор
Ще раз дякую. Ідiть
в добрий час усi додому.
Алонсо
Вам же по трудi такому
слiд, сеньйоре, вiдпочить.
Потрусили ваш порiг
ми любистком та ласкавцем;
щоб могли, своiм державцям
постелили б ми до нiг
схiднi перли й самоцвiти.
Командор
Я вам вiрю. Прощавайте.
Естеван
На прощання заспiвайте
величальну ще раз, дiти.
Музики
(спiвають)
Слава дон Фернандо,
слава командору,
воiну грiзному,
в битвах переможцю!
(Виходять.)
Ява сьома
Командор, Лавренсiя, Пасквала, Ортуньйо, Флорес.
Командор
Ви, дiвчата, пiдождiть.
Лавренсiя
Що накажете, сеньйоре?
Командор
Значить, знову непокора?
Довго думаеш дражнить?
Лавренсiя
